Постанова

від 22.05.2014 по справі 826/3528/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 травня 2014 року 17:00 № 826/3528/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - позивач, ПАТ «Універсал Банк») до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач, податковий орган) визнання протиправними та скасування:

податкового повідомлення-рішення № 0000054310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 310 029,37 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 553 371,18 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000064310 від 12.02.2014 р., яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 46 075 383,61 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000074310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020,00 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000084310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за земельним податком з юридичних осіб у розмірі 1 020,00 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000094310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку з юридичних осіб на 2 081,24 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 520,31 грн.;

податкового повідомлення-рішення № 0000104310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31 280,00 грн.

податкового повідомлення-рішення № 0000114310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 107 665,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 16 011,14 грн.;

рішення № 0000124310 від 12.02.2014 р. про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в розмірі 136,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків, які не відповідають дійсним обставинам та нормам чинного законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представники позивача позовні вимоги підтримали позовні вимоги повністю та просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення проти позову, у яких просив у задоволенні позову відмовити повністю та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене у зв'язку з клопотанням позивача та з урахуванням вимог ст.128 КАС України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ПАТ «Універсал Банк» зареєстроване Національним банком України 20.01.1994 р. за №226. Номер запису банку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 1415 120 0000 0003586. Код банківської установи за ЄДРПОУ 21133352, МФО 322001.

ПАТ «Універсал Банк» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18.02.2002 р. № 12622 згідно довідки від 20.06.2013 року № 1328101400104.

У періоді, що перевірявся, банківська установа була платником: податку на прибуток банківських організацій; податку на додану вартість; податку з доходів фізичних осіб; податку з доходів нерезидентів; збору за першу реєстрацію транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів; земельного податку з юридичних осіб; єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

ПАТ «Універсал Банк» зареєстроване як платник податку на додану вартість відповідно до свідоцтва від 28.09.2009 р. № 100241477. Індивідуальний податковий номер платника ПДВ 211333513023.

У зв'язку із зарахуванням ПАТ «Універсал Банк» до Реєстру ВПП, 11.04.2011 р. видано нове свідоцтво про реєстрацію платника податків № 100331990, Індивідуальний податковий номер платника - 211333513023.

Відповідачем на підставі пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.4 ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 - VІ (із змінами та доповненнями) та відповідно до плану - графіку проведення документальних перевірок суб'єктів господарювання на ІV квартал 2013 року проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ «Універсал Банк» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено акт про результати документальної виїзної планової перевірки № 102/28-10-43-10/21133352 від 30.01.2014 р. (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, встановлено порушення ПАТ «Універсал Банк»:

- п.138.1, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.153.5 ст.153 з урахуванням п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 46 075 383,61 грн., в тому числі, по періодах:

I квартал 2011 року - на суму 2 651 018,13 грн.;

II квартал 2011 року - на суму 23 784 608,42 грн.;

II - III квартал 2011 року - на суму 28 434 769,55грн.;

II - IV квартал 2011 року - на суму 32 092 433,45 грн.;

І квартал 2012 року-на суму 34 656 419,91 грн.;

півріччя 2012 року - на суму 13 304 427,57 грн.;

3 квартали 2012 року - на суму 13 700 677,57 грн.;

2012 рік - на суму 13 982 950,16 грн.;

- з урахуванням вимог п.п.14.1.185, п. 14.1 ст.14, п.102.1 ст.102, п.180.2 ст.180, абз. «б» п. 185.1 ст.185, абз. «д», п.186.3 ст.186, п.п.188.1 ст.188, п.189.9 ст.189, п.п.196.1.14 п.196.1 ст.196, п.202.1 ст.202, п.208.5 ст.208 встановлено порушення вимог абз. «б», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 2 310 029,37 грн.;

- вимог абз.«б» п.п.176.2 ст.176 з урахуванням п.п.49.18.2 п.49.18 ст.49 Податкового кодексу України при поданні ПАТ «Універсал Банк» податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку за 2 та 4 квартали 2012 року з недостовірними відомостями та з помилками;

- вимог п.п.162.1.1 п.162.1 ст.162, абз. «д» п.п.164.2.17, п.п.164.2.18 п.164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168, абз.«а» п.171.2 ст.171, ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого AT «Універсал Банк» не нараховано, не утримано та не сплачено (не перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 107 665,00 грн.;

- порушення вимог ст.72 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. №1251-ХП (із змінами та доповненнями) та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. №509-ХП, із змінами та доповненнями в частині своєчасності повідомлення банком про відкриття (закриття) поточних рахунків та закриття рахунків клієнтів та ст.69 Податкового кодексу України;

- порушення ст. 269 з урахуванням ст.270, п.286.2, п.286.4 ст.286 Податкового кодексу України в частині не нарахування та несплати земельного податку, в результаті чого було занижено податкове зобов'язання з земельного податку за період 05.10.2012 р. по 31.12.2012 р. на суму 2081,24 грн.;

- порушення ч.2 ст.9 та п.5 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Позивач, вважаючи, що податкові повідомлення - рішення прийняті з порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Щодо законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення № 0000054310 від 12.02.2014 р. про збільшення податку на прибуток на додану вартість на суму 2 310 029,37 грн. судом встановлено наступне.

Перевіркою правильності визначення ПАТ «Універсал Банк» повноти нарахування податку на додану вартість встановлено порушення вимог податкового законодавства в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в частині заниження обсягу продажу на вартість імпортованих послуг, а саме: за послуги, які надані Компанією «Visa International Service Association» (США) та Компанією MasterCard, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість по отриманим послугам на загальну суму 418 889,62 грн. та в частині списання балансової вартості неамортизованої частини здійснених поліпшень орендованих приміщень відділень банку на суму 1 891 139,75 грн.

Щодо послуг від Міжнародної платіжної системи Visa International Service Association, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Універсал Банк» (Банк) укладено Ліцензійну угоду від 11.01.2007 року № б/н з Компанією «Visa International Service Association» (VISA), за умовами якої банк є асоційованим членом цієї організації. На підставі отримуваних від VISA рахунків банк сплачує кошти за отримані послуги платіжної системи, суть яких полягає у проведенні розрахункових операцій за картками VISA, що емітовані банком та розрахунками картками у системі VISA.

Податковий орган, посилаючись на положення п.п.14.1.185, п. 14.1 ст.14, п.102.1 ст.102, п.180.2 ст.180, абз. «б» п. 185.1 ст.185, абз. «д», п.186.3 ст.186, п.п.188.1 ст.188, п.189.9 ст.189, п.п.196.1.14 п.196.1 ст.196, п.202.1 ст.202, п.208.5 ст.208 Податкового кодексу України, зроблено висновок, що позивачем в порушення абз. «б», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України занижено обсяг продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податку на додану вартість.

Згідно з п.п. 14.1.185 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до п. 180.2 ст.180 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Згідно з абз «б» п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 186.3 ст.186 Податкового кодексу України визначено., що місцем постачання зазначених у цьому пункті послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання. До таких послуг належать, зокрема, телекомунікаційні послуги, а саме: послуги, пов'язані з передаванням, поширенням або прийманням сигналів, слів, зображень та звуків або інформації будь-якого характеру за допомогою дротових, супутникових, стільникових, радіотехнічних, оптичних або інших електромагнітних систем зв'язку, включаючи відповідне надання або передання права на використання можливостей такого передавання, поширення або приймання, у тому числі надання доступу до глобальних інформаційних мереж.

Відповідно до норм п.п.196.1.14 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, операції з постачання послуг, визначених в п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування.

Як зазначив відповідач, відповідно до норм п.1 розділу І Закону України №3387-VI від 23.06.2011 р. виключено з Податкового кодексу України п.п.196.1.14 п.196.1 ст.196.

В той час, з'ясувавши обставини у справі, дослідивши матеріали справи, суд погоджується з твердженням позивача та звертає увагу, що з даними правовідносинами, за якими позивач отримав послуги з проведення розрахункових операцій за картками VISA, а позивач на підставі отримуваних від VISA рахунків сплачував кошти за отримані послуги платіжної системи, зазначена норма, п.186.3 ст.186 Податкового кодексу України, жодним чином не стосується порядку оподаткування послуг, які отримував позивач.

Так, в період, що перевірявся, з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., статтею 196 Податкового кодексу України визначено види операцій, що не є об'єктом оподаткування.

Зокрема, згідно п.п.196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України, не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування , залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до п.п.196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затверджено постановою Правління Національного банку України від 15.11.2011 p. № 400, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.12.2011 р. за № 1410/20148.

Відповідно до п.6 вказаної постанови визначено операцій зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ), в тому числі, послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ (п.п.6.6).

При цьому, відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 p. № 2346-ІІІ, платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що операції з постачання послуг, які надані позивачу міжнародною платіжною системою VISA з використанням спеціальних платіжних засобів підпадають під дію п.п196.1.5 п.196.1 ст.196 Податкового кодексу України та, відповідно, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, а відтак висновок податкового органу щодо заниження позивачем обсягу продажу на вартість отриманих послуг на загальну суму 418 889,62 грн. не відповідає дійсним обставинам справи та нормам податкового законодавства.

Щодо донарахування податку на додану вартість за списаними з балансу знищеними поліпшеннями орендованих основних засобів, суд зазначає наступне.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що ПАТ «Універсал Банк» протягом перевіряємого періоду здійснювалося списання балансової вартості неамортизованої частини здійснених поліпшень орендованих приміщень відділень банку, у зв'язку з припиненням дії договорів оренди.

Згідно ст. 4 Договорів оренди «Ремонт та поліпшення»:

п. 4.1. Орендодавець погоджується, що Орендар може перепланувати, вдосконалювати та іншим чином переробляти Приміщення для цілей оренди, аби Приміщення влаштовували Орендаря, включаючи встановлення в Приміщеннях об'єктів, необхідних для отримання банківської ліцензії та будь-яких погоджень від Національного банку України. Орендодавець зобов'язаний забезпечити Орендареві, персоналу та підрядникам, зазначеним у ст.4.4 цього Договору, право безперешкодного доступу до будівлі та приміщень для здійснення таких ремонтних робіт. При цьому будь-яке постійне та структурне покращення, реконструкція, перепланування або вдосконалення Приміщень, що здійснюється Орендарем, потребує попередньої письмової згоди з боку Орендодавця, і у такій згоді не може бути безпідставно відмовлено.

п. 4.2. Орендодавець має за запитом Орендаря у найкоротші строки надавати власні узгодження, а у випадку необхідності невідкладно звертатися до відповідних органів та установ за отриманням дозволів та погоджень, що можуть бути необхідні для здійснення зазначених у цьому Договорі ремонтних робіт.

п. 4.3. Сторони домовились, що поліпшення Приміщень, які зроблені Орендарем і які є можна відокремити без шкоди для Приміщень, є власністю власника приміщень та залишаються у його розпорядженні.

п. 4.4. Орендар не має жодного обмеження стосовно вибору ним персоналу або підрядників для здійснення технічного обслуговування, Ремонтних робіт та Додаткових ремонтних робіт в межах Приміщень та має право укладати відповідні договори з підрядниками.

Як зазначено в акті перевірки, позивачем відповідно до зведених меморіальних ордерів, було виведено з експлуатації завершені капітальні інвестиції в орендовані приміщення з залишковою вартістю та здійснено списання недоамортизованої частини завершених капітальних інвестицій в орендовані приміщення.

Позивач в обґрунтування позовних вимоги зазначив, що відповідно до пояснень, що надавались під час перевірки та первинних документів, банком списувались залишки неамортизованої частини поліпшень у зв'язку із їх знищенням.

Пунктом 189.9 ст.189 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Таким чином, відповідно до приписів податкового законодавства не розглядається як постачання основних виробничих засобів за звичайними цінами, але не нижчими балансової вартості на момент ліквідації, випадки ліквідації основних виробничих засобів у зв'язку з їх знищенням, коли платник податків подає контролюючому органу документ про знищення основних виробничих засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався із запитом до податкових органів щодо практичного застосування вищевказаної норми та надання пояснення який документ може виступати документом про знищення.

Відповідно до отриманої індивідуальної консультації Державної податкової служби України для ПАТ «Універсал Банк» від 09.11.2011 року № 5165/6115-1418, при поверненні об'єкта оренди орендодавцю у випадку дострокового розірвання договору оренди без отримання орендарем компенсації вартості здійснених ним поліпшень за умови здійснення демонтажу частини поліпшень, які можливо відокремити (незалежно від того, чи утворилися в результаті демонтажу частини, придатні до подальшого використання), та надання акту списання основних засобів за формою 03-3, податкові зобов'язання з ПДВ у Банка не виникають. При цьому, зазначено, що такий документ має подаватись податковому органу під час документальної перевірки на вимогу податкового органу.

Також, у наданій консультації зазначено, що операція розібрання (ліквідації) основного засобу при умові надання відповідного документу податковому органу, не розглядається для цілей оподаткування як операція продажу, і тому зазначена операція не є об'єктом оподаткування.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надавались до податкового органу акти списання основних засобів за типовою формою.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає висновок відповідача щодо неврахування та несплати позивачем податку на додану вартість є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, а висновки відповідача про донарахування податку на додану вартість у сумі 1 891 139,75 грн. є безпідставними, відтак, з урахуванням викладеного збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 310 029,37 грн. та нарахування штрафних санкцій у розмірі 553 371,18 грн. здійснено відповідачем неправомірно.

Щодо законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення № 0000064310 від 12.02.2014 р. про збільшення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 46 075 383,61 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до висновків податкового органу, які викладені в акті перевірки, підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток стало виключення зі складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування на загальну суму 38 052 275,25 грн.:

а) витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з ТОВ «Аквамарин Групп» на загальну суму 396 250,00 грн.

б) витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з компанією EFG Eurobank Ergasias S.A на суму 3 185 392,70 грн.,

в) витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» на суму 11 726 568,63 грн.,

г) витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування при взаємовідносинах з компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A на суму 22 744 063,92 грн.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг, що отримані від ТОВ «Аквамарин Групп» (код за ЄДРПОУ 36126732).

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем під час перевірки правильності відображення банком в декларації інших витрат, прямо пов'язаних зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг, код рядка 05.9 ( Додаток ОВ до рядка 05 податкової декларації з податку на прибуток Банку) встановлено порушення п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України з урахуванням п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, зокрема, позивачем сплачувалась винагорода ТОВ «Аквамарин Групп» за організацію відступлення банком права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс» (код за ЄДРПОУ 37881514).

З матеріалів справи вбачається, що між ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) та ТОВ «Аквамарин Групп» (Виконавець) укладено договір про надання послуг №030712сб від 03.07.2012 року, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язувався за завданням Замовника надавати йому послуги, а саме сприяти Замовнику усіма можливими правовими засобами і способами у стягненні суми заборгованості та сум штрафних санкцій, які виникли в результаті невиконання його боржниками умов кредитних договорів , а Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити Виконавцеві належним чином надані послуги.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Аквамарин Групп» організувало відступлення банком права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», відповідно виконавцем надані Замовнику послуги, що зазначені у п.1.2. Договору.

В підтвердження надання послуг, позивачем та ТОВ «Аквамарин Групп» підписано акт прийому-передачі наданих послуг від 25.07.2012 року, у відповідності до якого сума винагороди Виконавця склала 396 250,00 грн.

Згідно матеріалів справи, позивачем здійснена оплата ТОВ «Аквамарин Групп» на суму 396 250,00 грн. та, відповідно, віднесено дану суму до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Однак, податковий орган вважає, що у позивача відсутні підстави для віднесення вказаної суми до валових витрат, з урахування того, що не підтверджено документально причетність ТОВ «Аквамарин Групп» до укладення вищезазначеного договору відступлення з ТОВ «ФК «Фактор Плюс».

Як встановлено судом, результатом наданих ТОВ «Аквамарин Групп» послуг на виконання умом договору про надання послуг №030712сб від 03.07.2012 року є укладання договору відступлення права вимог від 04.07.2012 року, відповідно до якого ТОВ «ФК «Фактор Плюс» набуло належне ПАТ «Універсал Банк» право вимоги до ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору №59/290905 від 29.09.2005 року.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на лист №19/12-13-2 від 19.12.2013 р., яким ТОВ «ФК «Фактор Плюс» повідомило, що йому не відомо про участь ТОВ «Аквамарин Групп» в укладанні з позивачем договору відступлення права вимог.

В той час, як вбачається з матеріалів справи, позивач, в свою чергу, звертався із запитом до ТОВ «ФК «Фактор Плюс» з метою отримання інформації стосовно осіб, які безпосередньо займалися організацією відступлення банком права вимоги на ТОВ «ФК «Фактор Плюс», який у наданій відповіді зазначив, що укладання зазначеного вище договору зі сторони ПАТ «Універсал Банк» здійснював Іванов В.М. та організував зустріч керівників ПАТ «Універсал Банк» та ТОВ «ФК «Фактор Плюс» для підписання договору.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, Іванов В.М. не є працівником ПАТ «Універсал Банк», а ТОВ «Аквамарин Групп», про що ТОВ «ФК «Фактор Плюс» відомо не було.

Крім того, зі змісту укладеного договору про надання послуг №030712сб від 03.07.2012 року вбачається, що договір укладений зі сторони ТОВ «Аквамарин Групп» (Виконавець) в особі директора Іванова В.М., який діє на підставі статуту.

Отже, зазначене підтверджує відношення вказаної особи до ТОВ «Аквамарин Групп», що підтверджує й участь ТОВ «Аквамарин Групп» у взаємовідносинах щодо укладення договору відступлення права вимоги.

Враховуюче викладене, а також надані позивачем на підтвердження вищезазначеного письмові докази, суд вважає, що у позивача були наявні правові підстави для віднесення до складу витрат вартість, отриманих від ТОВ «Аквамарин Групп» послуг.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг, що отримані від компанії EFG Eurobank Ergasias S.A.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем під час перевірки правильності відображення в декларації інших витрат, що відображені в рядку 04.14 встановлено порушення п.138.2 ст.138, 1.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України з урахуванням п.14.1.27, п.п.14.1.36, п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування на загальну суму 3 185 392,70 грн., в тому числі по періодам: 2 квартал 2011 року - 1 119 318,07 грн.; 2-3 квартали 2011 року - 1 732 832,31 грн.; 2-4 квартали 2011 року - 2 752 123,13 грн.; півріччя 2012 року - 150 996,98 грн.; 2012 рік - 433 269,57 грн.

З матеріалів справи вбачається, що між компанією EFG Eurobank Ergasias S.A (Виконавець) та ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) укладено договір на надання консультаційних послуг б/н від 15.04.2010 року, відповідно до умов якого є надання компанією EFG Eurobank Ergasias S.A. консультаційних послуг щодо організації ефективної роботи Замовника в напрямку подолання наслідків всесвітньої фінансової економічної кризи з метою збільшення прибутковості та впровадження нових операцій та перспективних напрямків діяльності на фінансовому ринку України; вирішення поточних виробничих питань; проходження систематичного навчання, тестування працівників Замовника.

В підтвердження надання послуг, позивачем та компанією EFG Eurobank Ergasias S.A підписано акти прийому-передачі наданих послуг (№ 1 від 12.05.2011р., № 1 від 28.07.2011р., № 1 від 21.11.2011р., № 511, 489/515 від 27.12.2011 р., № 1 від 18.04.2012р., № 1 від 12.12.2012р.), у відповідності до яких загальна сума за надання інформаційно-консультаційних послуг склала 3 185 392,70 грн., які були сплачені згідно наявних у справі копій платіжних доручень та були включені ПАТ «Універсал Банк» до складу витрат.

Однак, висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що позивачем до перевірки письмові звіти про виконані роботи, калькуляція наданих послуг або будь-яка інша інформація до актів виконаних робіт не надавалися, не надано документів на підтвердження впливу таких послуг на господарську діяльність позивача, а тому, на думку відповідача, надані послуги придбавалися не для використання у господарській діяльності.

Згідно з наявними матеріалами справи вбачається, за умовами вищезазначеного договору передбачено надання компанією EFG Eurobank Ergasias S.A. консультаційні послуги за такими напрямами (тематиками):

Аналіз кредитного портфелю банку на предмет визначення справедливої вартості проблемних кредитів за методикою та правилами міжнародних стандартів фін. звітності,

Визначення методологічної основи проведення операції участі у фінансуванні (проблемних кредитів) відповідно до діючих міжнародних стандартів фінансової звітності,

Методологічні основи проведення аудиторних перевірок націлених на виявлення та протидію шахрайству,

Впровадження нової методології при проведенні аудиторських перевірок,

Впровадження вимог EFG при імплементації програмного забезпечення для моніторингу операцій клієнтів,

Впровадження вимог EFG при імплементації програмного забезпечення,

Втілення нової моделі роботи IT підрозділу на рівні групи,

Розвиток стратегії корпоративного бізнесу,

Процес/порядок планування нових проектів на рівні групи,

Обговорення задач для українського підрозділу IT.

Організація взаємодії між різними підрозділами банку при здійсненні фінансового моніторингу та виконання комплайенс функції,

Організація проведення операцій фінансування будівництва об'єктів комерційного призначення: основні вимоги, розрахунок прогнозу грошових потоків.

Здійснення оцінки фінансового стану позичальника-юридичної особи , вимог до написання висновків щодо можливості проведення операцій з кредитування, основні підходи до оцінки транзакций них ризиків.

Впровадження нової стратегії розвитку іпотечного бізнесу в Україні.

Нові методи перехресних продажів для Керівників відділень та Координаторів з продажу.

Аналіз ринку малого бізнесу та впровадження нових продуктів та послуг в банку.

Рекомендації з питань реструктуризації проблемних кредитів малого бізнесу.

Рекомендації щодо збільшення продажів із використанням альтернативних каналів.

Консультації з питань дефіциту фінансування,

Розвиток Українського ринку та напрямків діяльності Універсал Банку.

Нові внутрішні стандарти планування при плануванні бюджету Банку, як підприємства яке входить в групу ЕФ.

В ході розгляду справи, позивачем надано до суду належним чином завірені копії документів в підтвердження виконання умов договору, зокрема, звітів про виконані роботи, інформаційні листи; положення щодо кредитної політики №14 від 28.02.2011 р.: методичні рекомендації щодо оцінки нерухомого майна як гарантійного забезпечення; положення щодо кредитної політики №15 від 20.04.2011 р.: методичні рекомендації щодо рейтингової оцінки нерухомого майна; меморандуми від 06.09.2012 року, від 15.11.2012 року; методичні вказівки, інструкції. презентації та інші документи, що долучені до матеріалів справи.

Також, додатковим підтвердженням надання позивачу компанією EFG Eurobank Ergasias S.A. консультаційних послуг є: вибіркова роздруківка листування між підприємствами за період, що перевірявся податковим органом.

Відповідно до п.14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п.п. 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, визначальною ознакою валових витрат (витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України передбачено, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, будь-які документи, у тому числі договори, акти, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем у відповідності до положень чинного законодавства України віднесено до витрат вартість послуг, що були надані компанією EFG Eurobank Ergasias S.A., що підтверджується первинними документами, а також документами, що підтверджують використання та застосування у власній господарській діяльності, отже позиція відповідача щодо заниження валових витрат на загальну суму 3 185 392,70 грн. є неправомірною.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг по взаємовідносинах з компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед».

Податковий орган під час проведення перевірки дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог п.138.1 ст.138, п.153.5 ст.153 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договором відступлення права вимоги на загальну суму 11 726 568,63 грн.

Зокрема, відповідач зазначив, що договір, укладений між ПАТ «Універсал Банк» та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» за своєю суттю є договором факторингу, а відступлення права грошової вимоги первісним кредитором іншій особі (фактору) з компенсацією останнім вартості такого боргу за плату (дисконту або премії) є факторинговою операцією.

У зв'язку з викладеним, податковий орган прийшов до висновку, що оскільки компанія «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» не є фінансовою установою згідно з законодавством, не зареєстрована в Державному реєстрі фінансових установ, не має на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, то здійснення факторингових операцій (операцій відступлення прав вимоги) ПАТ «Універсал Банк» із зазначеною юридичною особою суперечить чинному законодавству.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Первісний кредитор) та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги від 08.04.2011 р.

Предметом зазначеного договору є право вимоги, а саме: Первісний кредитор передає (відступає) на користь Нового кредитора (право вимоги до боржника - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база», що виникло на підставі Кредитного договору № 160/08 від 26.06.2008р. та Кредитного договору № 161/08 від 26.06.2008р.), а Новий кредитор приймає (набуває) право вимоги і зобов'язується сплатити первісному кредитору суму, визначену в п.3.1 цього Договору, на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Згідно п.3.1 договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги суму грошових коштів у розмірі, що становить 13 960,65 доларів США шляхом банківського переказу на рахунок банку в строк визначений договором.

Відповідно до п.п.14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, якщо основний правочин укладений у письмовій нотаріальній формі, то й договір про відступлення права вимоги підлягатиме нотаріальному посвідченню, якщо основний договір підлягає державній реєстрації, то й договір про відступлення права вимоги підлягатиме реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про відступлення права вимоги був зареєстрований Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області, що підтверджується реєстраційними свідоцтвами №13713 від 29.04.2011 р. та № 13714 від 29.04.2011р.

Суд не погоджується з висновком перевіряючих, що зафіксований в акті перевірки, який ґрунтується на визнанні договору про відступлення права вимоги між позивачем та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» договором факторингу.

Вказані види договорів дійсно схожі, подібність, зокрема, полягає в тому, що в основу договору факторингу також входить відступлення права вимоги, але вона виступає лише елементом договору факторингу.

Необхідно звернути увагу, що відступлення права вимоги, за Цивільним кодексом України, виступає способом зміни кредитора у зобов'язанні (загальне), а факторинг є цілісним самостійним видом договору (спеціальне).

Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає . Фактором може бути банк або інша фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка згідно із законом має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 Цивільного кодексу України). Крім того, факторинг - це комплекс фінансових послуг (та за законом підлягає ліцензуванню), який надаються клієнтові фактором.

З наведених правових норм та встановлених обставин справи, вбачається, що за всіма ознаками, договір, що укладений між позивачем та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» є саме договором відступлення права вимоги, за яким передбачено передачу (відступлення) права вимоги до боржника - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база», що виникло на підставі кредитних договорів, умови цього договору відповідають вимогам Цивільного кодексу України. Крім того, як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, передача грошових коштів від «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» в розпорядження банку за плату не відбувалось та не є предметом договору.

Таким чином, спірний договір відступлення права вимоги належним чином відображений ПАТ «Універсал Банк» у податковому обліку, жодних свідчень того, що вказаний договір та/або його виконання спричинило заниження об'єктів оподаткування у відповідних господарських операціях податковим органом не зазначено та не встановлено, тому позивач мав правові підстави та правомірно скористався ними щодо визнання як оподатковуваних витрат за договором відступлення прав вимоги відповідно до ст. 153 Податкового кодексу України.

Враховуючи викладене, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, з урахуванням аналізу правових норм законодавства, суд приходить до висновку, що відповідачем не надано достатньо доказів щодо спростування тверджень та наявних доказів позивача, а відтак висновки податкового органу, викладені в акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат, є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг по взаємовідносинах з компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A на суму 22 744 063,92 грн.

Податковий орган під час проведення перевірки дійшов висновку, що позивачем в порушення п.138.2 ст.138, 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України занижено валові витрати (витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) на загальну суму 22 744 0633,92 грн.

Висновки акту перевірки ґрунтувались на тому, що позивачем не надано доказів реального виконання та факту отримання послуг, не надано документів на підтвердження необхідності впливу таких послуг на господарську діяльність банку, у зв'язку з чим послуги по взаємовідносинах з компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A не є витратами, пов'язаними із обслуговуванням, супроводом ліцензійних програмних забезпечень (які обслуговуються та налаштовуються до потреб банку власниками ліцензійних ПЗ) та інших технічних засобів в цілях податкового обліку та відповідно не можуть підтверджувати понесені банком витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) та компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A. (Постачальник) укладені договори про обслуговування б/н від 01.07.2007 р. та б/н від 01.12.2010 р.

Предметом зазначених договорів є надання Постачальником певних послуг підтримки обробки даних, послуги хостингу та спільного розміщення, послуги передачі даних встановлення прикладних програм, операційних систем та баз даних, моніторинг та системні операції, а також адаптація прикладних програм до потреб Замовника.

Компанія EFG IT SHARED SERVICES S.A. має у своєму складі дві стаціонарні площадки (Греція) та (Румунія), на базі яких надаються послуги щодо підтримки та обслуговування стандартизованих систем.

Стаціонарна площадка (Греція) є основним сайтом щодо підтримки та супроводу програмних продуктів відповідно до договору про стандартні та розширені послуги, стаціонарна площадка (Румунія) є резервною площадкою, яка автоматично активується для безперебійного продовження надання сервісних послуг у разі проблем на стаціонарній площадці (Греція). На підтвердження зазначеного в матеріалах справи наявна довідка стосовно діяльності компанії EFG IT SHARED SERVICES S.A. та правовстановлюючі документи.

За період, що перевірявся податковим органом, компанія EFG IT SHARED SERVICES S.A. надала ПАТ «Універсал Банк» обумовлені Договорами про обслуговування б/н від 01.07.2007 та № б/н від 01.12.2011 послуги на загальну суму 2 063 783,0 євро. Зазначені кошти були перераховані позивачем на користь EFG IT SHARED SERVICES S.A.

На підставі вищезазначеного ПАТ «Універсал Банк» віднесено до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування загальну суму 22 744 063,92 грн.

В підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано суду передбачені договором первинні документи, що детально відображено кількість та характеристики наданих за договорами послуг, в тому числі, копії договорів з додатками, акти приймання-передачі послуг, інвойси та платіжні документи. Додатково позивачем надано докази фактичного отримання послуг: вибірково копії листування електронною поштою, отримані файли за тематикою запитаних та наданих послуг, довідки стосовно діяльності Постачальника, схему міжнародної ІТ-кооперації, тощо.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до п.п139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, висновки податкового органу, викладені в акті перевірки та покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення про те, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат суми, які сплачені за надання послуг компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A. є неправомірними, а відтак ПАТ «Універсал Банк» правомірно віднесено на витрати суми, що сплачені зазначеним контрагентом.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до п.3 р.4 Розділу XX Податкового кодексу України, п. 150.1 ст.150 Податкового кодексу України, банком завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року на суму 32 092 433,45 грн. та враховується наступним чином, в тому числі по періодах: в 1 кварталі 2012 року на суму 32 092 433,45 грн., за півріччя 2012 року у сумі 8 023 108,36 грн., за 3 квартали 2012 року у сумі 8 023 108,36 грн.; за 2012 рік - 8 023 108,36 грн.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що твердження податкового органу стосовно відсутності правових підстав для віднесення до складу валових витрат по вищевказаним договірним взаємовідносинам є необґрунтованими, а тому збільшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на загальну суму 46 075 383,61 грн. здійснено відповідачем неправомірно, відтак винесене податкове повідомлення - рішення № 0000064310 є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення № 0000074310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, податковим органом, на підставі поданих позивачем податкових розрахунків, встановлено порушення вимог абз «б» п.п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, в результаті чого до ПАТ «Універсал Банк» застосовано штрафні санкції у сумі 1 020,00 грн.

На думку податкового органу, ПАТ «Універсал Банк» подано податкові розрахунки про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку за 2 та 4 квартали 2012 року з недостовірними відомостями та з помилками.

Проте суд не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.

Так, ПАТ «Універсал Банк» подано до податкового органу податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) за 2 та 4 квартали 2012 року - 06.08.2012р. та 18.01.2013 р. відповідно. Тобто, вказані вище податкові розрахунки подано позивачем як податковим агентом у строк, що передбачений чинним законодавством. Крім того, ПАТ «Універсал Банк» в квітні, серпні 2013 року подано уточнюючі податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку 2, 4 квартали 2012 року, тобто до проведення перевірки.

Відповідно до ст. 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, в тому числі, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Стаття 51 Податкового кодексу України визначає порядок подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам. Так, податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Згідно з п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Правила та порядок складання та подання податкових розрахунків, затверджені наказом ДПА України № 1020 від 24.12.2010 року «Про затвердження форми Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку».

Так, податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається.

Надається він до органу ДПС за місцезнаходженням податкового агента - юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до органу державної податкової служби за податковою адресою фізичної особи - податкового агента. Він може бути наданий органу податкової служби в електронній формі за добровільним рішенням податкового агента.

Пунктом 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України передбачено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи не застосовуються.

Таким чином, оскільки позивачем було своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність, самостійно усунуто виявлені помилки, а тому висновок податкового органу про порушення ним вимог податкового законодавства в частині подання звітності з помилками та застосування штрафних санкцій є необґрунтованим, а повідомлення-рішення № 000074310 є таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000094310 від 12.02.2014, яким встановлено порушення ПАТ «Універсал Банк» вимог ст. 269 Податкового кодексу України суд, вважає за необхідне зазначити наступне.

Перевіркою правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету сум земельного податку встановлено порушення ст.269 з урахуванням ст.270, п.286.2, п.286.4 ст.286 Податкового кодексу України в частині ненарахування та несплати земельного податку, в результаті чого було занижено податкове зобов'язання з земельного податку за період з 05.10.2012 р. по 31.12.2012 р. на суму 2 081,24 грн.

Висновок податкового органу ґрунтується на тому, що ПАТ «Універсал Банк» на підставі свідоцтва № ВРХ010817 про набуття права власності від 05.10.2012р. ПАТ «Універсал Банк» належить земельна ділянка, яка знаходиться за адресою м. Київ вул. Вільшанська, 26 площею 1014,0 кв.м., проте, за цю земельну ділянку в 2012 році позивач податок не сплачував, декларації не подавав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про набуття права власності від 05.10.2012р. ПАТ «Універсал Банк» належить земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: м. Київ вул. Вільшанська, 26.

Однак, як зазначив позивач, державна реєстрація права власності ПАТ «Універсал Банк» на зазначену земельну ділянку була здійснена 13.12.2013р., що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕАР № 702425 від 30.12.2013р., у зв'язку з чим на думку позивача у нього були відсутні підстави подавати декларацію з плати податку за землю.

Так, в силу приписів ч.ч. 1, 2 ст.2 та ст. 5 Закону України «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про плату за землю», підстава для нарахування земельного податку - це дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про плату за землю» платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, крім громадян, самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Положення ст. 15 вказаного Закону передбачають, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Платники плати за землю, крім фізичних осіб, самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у передбаченому порядку з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями (п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України).

В силу приписів п.287.1 та п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, з наведених законодавчих положень вбачається обов'язок власників земельних ділянок подавати до податкових органів декларації з плати на землю та сплачувати земельний податок у строки, визначені податковим законодавством.

Суд вважає, що з моменту отримання ПАТ «Універсал Банк» свідоцтва про набуття права власності на земельну ділянку та набуття статусу платника податків, на позивача поширюються права та обов'язки платника земельного податку незалежно від цільового використання земельної ділянки.

Вказана вище правова позиція підтверджується Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 25.02.2014 р. № К/800/7832/13 та в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2014 р. № 826/16383/13-а.

Враховуючи викладене, суд вважає, що податковим органом правомірно встановлені порушення в цій частині щодо неподання декларації з земельного податку та винесено податкові повідомлення-рішення № 0000094310 та № 0000084310 про нарахування грошового зобов'язання з земельного податку за період з 05.10.2012р. по 31.12.2012р. на суму 2081,24 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 520,31 грн. та в розмірі 1020,00 грн.

Щодо законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення № 0000104310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31 280,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в ході проведення перевірки встановлено порушення вимог ст.72 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 р. №1251-ХП (із змінами та доповненнями) та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. №509-ХП (із змінами та доповненнями), ст. 69 Податкового кодексу України.

Зазначений висновок ґрунтується на тому, що перевіряючими встановлено несвоєчасне подання повідомлень про відкриття/закриття поточних рахунків та закриття рахунків клієнтів.

Згідно з п. 69.2 ст. 69 Податкового кодексу України, банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків -юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

Пунктом 69.3 ст. 69 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті контролюючим органом рахунка на облік із зазначенням підстав.

З огляду на викладене, суд зазначає, що банк повинен повідомляти про відкриття/закриття рахунків платників податків в триденний термін податковий орган в якому платник податків перебуває на обліку, а податковий орган з дня отримання повідомлення зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті контролюючим органом рахунка на облік.

Проте, в ході розгляду справи, відповідачем в обґрунтування своїх тверджень не надано належних підтверджуючих доказів щодо повідомлення позивачем з пропущенням терміну про відкриття/закриття рахунків, що унеможливлює суду надати правову оцінку вказаному, а відтак застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем не доведено, а тому податкове повідомлення-рішення № 0000104310 є таким, що підлягає скасуванню.

Щодо правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0000114310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 107 665,00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом зроблено висновок, що позивачем в порушення вимог п.п.162.1.1 п. 162.1 ст.162, п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164, п.п.168.1.1 п.168.1, п.168.4 ст.168, абз.«а» п.171.2 ст.171, ст.176 Податкового кодексу України, не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 107 665,00 грн.

Відповідач зазначив, що відповідно до наданих для перевірки документів, позивачем було здійснено зарахування сум страхового відшкодування, які при настанні страхового випадку із предметом застави виплачувались страховими компаніями банку - вигодонабувачу для зарахування фізичним особам - клієнтам банку в рахунок погашення зобов'язань за договорами кредитування.

У разі, якщо умовами договору страхування рухомого майна, яке придбано фізичною особою у кредит, передбачено, що вигодонабувачем у разі настання страхового випадку є банк то сума страхового відшкодування перераховується страховою компанією банку, який за рахунок своїх коштів погашає частину кредиту платника податку, то згідно із п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України банк надає фізичній особі додаткове благо у вигляді погашення частини кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавались первинні документи до перевірки стосовно вказаних операцій.

Відповідно до умов укладених договорів страхування, страхова компанія на вимогу позичальника може спрямовувати кошти на погашення заборгованості клієнта перед банком. Підставою для цього є заява страхувальника, погоджена із банком.

За наявності заяви клієнта та за відсутності поточного рахунку клієнта в банку, кошти спрямовуються страховою компанією на транзитний рахунок 3739 із подальшим зарахуванням в погашення заборгованості клієнта перед банком відповідно до процедур ведення розрахунків без відкриття поточного рахунку, тобто через транзитний рахунок.

Відповідно до п. 4 Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004р. №280, транзитні рахунки - рахунки, що використовують для обліку платежів на час до перерахування їх за призначенням згідно з нормативно-правовими актами або договорами. Факт зарахування коштів на транзитний рахунок для подальшого перерахування за призначенням не може бути кваліфікований як отримання відшкодування банком, а подальше перерахування - як погашення банком «за рахунок своїх коштів» частини кредиту позичальника.

Заява клієнта, погоджена банком, є підставою для зарахування коштів страхового відшкодування у погашення кредитної заборгованості клієнта. При цьому суть такої виплати залишається незмінною: страхова виплата.

Відповідно до п.п.165.1.27 п.165.1 ст.164 Податкового кодексу України, сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов:

а) під час страхування життя або здоров'я платника податку у разі:

дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором;

викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя;

в разі страхового випадку - факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця);

б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій);

в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати.

Отже, банк не може виступати податковим агентом при розрахунках між страховою компанією та позичальником, а тому сума страхового відшкодування не є доходом позичальника.

Вказана правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.06.2013 р. № К/800/17024/13, якою визнано неправомірним донарахувань податку на доходи фізичних осіб за страховими відшкодуваннями, спрямованими на погашення кредитів. Відносини по нарахуванню та сплаті страхового відшкодування в контексті сплати податку з доходу фізичної особи є виключно відносинами фізичної особи (страхувальника) і страхової компанії (страховика).

Враховуючи вищевикладене, висновок відповідача щодо не нарахування та несплати банком податку на доходи фізичних осіб є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства України, не доведено належними доказами, а відтак повідомлення-рішення № 0000114310 є незаконним та підлягає скасуванню.

Щодо правомірності прийняття рішення № 0000124310 від 12.02.2014 р. про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нарахований єдиний внесок в розмірі 136,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення вимог ч. 2 ст. 9 та п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI, у зв'язку з чим позивачем неналежно ведеться бухгалтерська документація, на підставі якої нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, в тому числі, за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень відповідача, перевіркою правильності нарахування та утримання єдиного внеску із сум винагород за виконані роботи (надані послуги) за цивільно-правовими договорами встановлено, що у вересні 2012 року позивачем оформлено з порушенням акт виконаних робіт від 16.08.2012 року, а саме виявлені розбіжності між вказаними прізвищем, ім'ям і паспортними даними особи.

Однак, сторонами вказаного акту для дослідження надано не було, в той час відповідачем не доведено що невірне зазначення прізвища особи в акті виконаних робіт є порушенням ведення бухгалтерської дисципліни, за яке може бути притягнуто до відповідальності.

За таких обставин, суд вважає, що висновки, які покладені в основу акту перевірки щодо порушення позивачем вимог стосовно ведення бухгалтерської документації, є не підтвердженими, а тому спірне оскаржуване рішення № 0000124310 є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

За результатом системного аналізу вимог податкового, іншого законодавства та встановленими обставинами справи, надавши оцінку наявним доказам у справі, суд дійшов висновку, що підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як в частині збільшення грошових зобов'язань за основними платежами, так і за штрафними (фінансовими) санкціями у відповідача не було, відтак, суд вважає їх такими, що прийняті протиправно та підлягають скасуванню.

Разом з тим, знайшли своє належне обґрунтування лише прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000094310 та № 0000084310 від 12.02.2014 р.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена повністю правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, проаналізувавши норми чинного законодавства, а також, ті, що діяли на момент виникнення правовідносин, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи положення ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відшкодування судового збору позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000054310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 310 029,37 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 553 371,18 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000064310 від 12.02.2014 р., яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 46 075 383,61 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000074310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000104310 від 12.02.2014 р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31 280,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000114310 від 12.02.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 107 665,00 грн., та застосовано штрафні санкції у розмірі 16 011,14 грн.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 0000124310 від 12.02.2014 р. про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в розмірі 136,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко