Ухвала

від 07.04.2015 по справі 826/3528/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2015р. м. Київ К/800/47207/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді:Вербицької О.В. Суддів: Маринчак Н.Є. Муравйова О.В., за участю: секретаря - Іванова Д.О.

представника позивача - Сперова Д.К., Волянської О.Ю.

представника відповідача - Мухи С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р.

у справі № 826/3528/14

за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - позивач, ПАТ «Універсал Банк») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач, Центральний офіс) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000054310 від 12.02.2014 р., № 0000064310 від 12.02.2014 р., № 0000074310 від 12.02.2014 р., № 0000104310 від 12.02.2014 р., № 0000114310 від 12.02.2014 р., № 0000124310 від 12.02.2014 р. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Центральний офіс, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк», посилаючись на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Центральним офісом проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання ПАТ «Універсал Банк» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт № 102/28-10-43-10/21133352 від 30 січня 2014 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 153.5 ст. 153 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток на загальну суму 46 075 383, 61 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 2 310 029, 37 грн.; п. п. 176.2 ст. 176, п. п. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 ПК України, яке полягає у поданні ПАТ «Універсал Банк» податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку за 2 та 4 квартали 2012 року з недостовірними відомостями та з помилками; п. п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, абз. "д" п. п. 164.2.17, п. п. 164.2.18 п. 164.2 ст. 164, п. п. 168.1.1 п. 168.1, п. 168.4 ст. 168, абз. "а" п. 171.2 ст. 171, ст. 176 ПК України, в результаті чого ПАТ «Універсал Банк» не нараховано, не утримано та не сплачено (не перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 107 665, 00 грн.; ст. 72 Закону України «Про систему оподаткування» та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» в частині своєчасності повідомлення банком про відкриття (закриття) поточних рахунків та закриття рахунків клієнтів та ст. 69 ПК України; ст. 269, ст. 270, п. 286.2, п. 286.4 ст. 286 ПК України в частині не нарахування та несплати земельного податку, в результаті чого було занижено податкове зобов'язання з земельного податку за період 05 жовтня 2012 року по 31 грудня 2012 року на суму 2 081, 24 грн.; ч. 2 ст. 9 та п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0000054310 від 12 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2 310 029,37 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 553 371,18 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000064310 від 12 лютого 2014 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 46 075 383,61 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000074310 від 12 лютого 2014 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 020,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000104310 від 12 лютого 2014 року, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 31 280,00 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000114310 від 12 лютого 2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 107 665,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 16 011,14 грн.; рішення № 0000124310 від 12 лютого 2014 року про застосування до позивача штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок в розмірі 136,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково обґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000054310 від 12 лютого 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ «Універсал Банк» (Банк) укладено Ліцензійну угоду від 11 січня 2007 року № б/н з Компанією «Visa International Service Association» (VISA), за умовами якої банк є асоційованим членом цієї організації. На підставі отримуваних від VISA рахунків банк сплачує кошти за отримані послуги платіжної системи, суть яких полягає у проведенні розрахункових операцій за картками VISA, що емітовані банком та розрахунками картками у системі VISA.

Згідно до п. п. 14.1.185 ПК України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до п. 180.2 ст.180 ПК України особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Згідно до абз "б" п. 185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування є постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

У відповідності до п. п. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 ПК України не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства.

Перелік типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до п. п. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 ПК України не є об'єктом оподаткування, затверджено постановою Правління Національного банку України № 400 від 15 листопада 2011 pоку.

Відповідно до п. 6 вказаної постанови визначено операцій зі спеціальними платіжними засобами (далі - СПЗ), в тому числі, послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням СПЗ (п. п. 6.6).

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що операції з постачання послуг, які надані позивачу міжнародною платіжною системою VISA з використанням спеціальних платіжних засобів підпадають під дію п. п. 196.1.5 п. 196.1 ст. 196 ПК України та, відповідно, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Щодо донарахування податку на додану вартість за списаними з балансу знищеними поліпшеннями орендованих основних засобів, суд зазначає наступне.

З акта перевірки вбачається, що ПАТ «Універсал Банк» протягом перевіряємого періоду здійснювалося списання балансової вартості неамортизованої частини здійснених поліпшень орендованих приміщень відділень банку, у зв'язку з припиненням дії договорів оренди. Відповідно до зведених меморіальних ордерів, було виведено з експлуатації завершені капітальні інвестиції в орендовані приміщення з залишковою вартістю та здійснено списання недоамортизованої частини завершених капітальних інвестицій в орендовані приміщення.

Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Отже, не розглядається як постачання основних виробничих засобів за звичайними цінами, але не нижчими балансової вартості на момент ліквідації, випадки ліквідації основних виробничих засобів у зв'язку з їх знищенням, коли платник податків подає контролюючому органу документ про знищення основних виробничих засобів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався із запитом до податкових органів щодо практичного застосування вищевказаної норми та надання пояснення який документ може виступати документом про знищення.

Відповідно до отриманої індивідуальної консультації Державної податкової служби України для ПАТ «Універсал Банк» № 5165/6115-1418 від 09 листопада 2011 року при поверненні об'єкта оренди орендодавцю у випадку дострокового розірвання договору оренди без отримання орендарем компенсації вартості здійснених ним поліпшень за умови здійснення демонтажу частини поліпшень, які можливо відокремити (незалежно від того, чи утворилися в результаті демонтажу частини, придатні до подальшого використання), та надання акту списання основних засобів за формою 03-3, податкові зобов'язання з ПДВ у Банка не виникають. При цьому, зазначено, що такий документ має подаватись податковому органу під час документальної перевірки на вимогу податкового органу.

Також у наданій консультації зазначено, що операція розібрання (ліквідації) основного засобу при умові надання відповідного документу податковому органу, не розглядається для цілей оподаткування як операція продажу, і тому зазначена операція не є об'єктом оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавались до податкового органу акти списання основних засобів за типовою формою.

Відтак, донарахування податковим органом податку на додану вартість у сумі 1 891 139, 75 грн. є безпідставним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000064310 від 12 лютого 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) та ТОВ «Аквамарин Групп» (Виконавець) укладено договір про надання послуг № 030712сб від 03 липня 2012 року, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язувався за завданням Замовника надавати йому послуги, а саме сприяти Замовнику усіма можливими правовими засобами і способами у стягненні суми заборгованості та сум штрафних санкцій, які виникли в результаті невиконання його боржниками умов кредитних договорів, а Замовник зобов'язувався прийняти та оплатити Виконавцеві належним чином надані послуги.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Аквамарин Групп» організувало відступлення банком права вимоги за кредитним договором на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фактор Плюс», відповідно виконавцем надані Замовнику послуги, що зазначені у п. 1.2. Договору.

В підтвердження надання послуг, позивачем та ТОВ «Аквамарин Групп» підписано акт прийому-передачі наданих послуг від 25 липня 2012 року, у відповідності до якого сума винагороди Виконавця склала 396 250, 00 грн. Позивачем здійснена оплата ТОВ «Аквамарин Групп» на суму 396 250, 00 грн. та, відповідно, віднесено дану суму до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, результатом наданих ТОВ «Аквамарин Групп» послуг на виконання умом договору про надання послуг № 030712сб від 03 липня 2012 року є укладання договору відступлення права вимог від 04 липня 2012 року, відповідно до якого ТОВ «ФК «Фактор Плюс» набуло належне ПАТ «Універсал Банк» право вимоги відповідно до кредитного договору № 59/290905 від 29 вересня 2005 року.

Отже, у позивача були наявні правові підстави для віднесення до складу витрат вартість, отриманих від ТОВ «Аквамарин Групп» послуг.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг, що отримані від компанії EFG Eurobank Ergasias S.A., колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між компанією EFG Eurobank Ergasias S.A (Виконавець) та ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) укладено договір на надання консультаційних послуг б/н від 15 квітня 2010 року, відповідно до умов якого компанією EFG Eurobank Ergasias S.A. надаються консультаційні послуги щодо організації ефективної роботи Замовника в напрямку подолання наслідків всесвітньої фінансової економічної кризи з метою збільшення прибутковості та впровадження нових операцій та перспективних напрямків діяльності на фінансовому ринку України; вирішення поточних виробничих питань; проходження систематичного навчання, тестування працівників Замовника.

В підтвердження надання послуг, позивачем та компанією EFG Eurobank Ergasias S.A підписано акти прийому-передачі наданих послуг (№ 1 від 12 травня 2011 року, № 1 від 28 липня 2011 року, № 1 від 21 листопада 2011 року, № 511, 489/515 від 27 грудня 2011 року, № 1 від 18 квітня 2012 року, № 1 від 12 грудня 2012 року), у відповідності до яких загальна сума за надання інформаційно-консультаційних послуг склала 3 185 392,70 грн., які були сплачені згідно платіжних доручень та були включені ПАТ «Універсал Банк» до складу витрат.

Виконання умов даного договору підтверджено, зокрема, звітами про виконані роботи, інформаційними листами; положення щодо кредитної політики, методичними вказівками, інструкціями тощо.

Відповідно до п. 14.1.27 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно до п. п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем обґрунтовано віднесено до витрат вартість послуг, які були надані компанією EFG Eurobank Ergasias S.A.

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг по взаємовідносинах з компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Первісний кредитор) та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги від 08 квітня 2011 року. Предметом зазначеного договору є право вимоги, а саме: Первісний кредитор передає (відступає) на користь Нового кредитора (право вимоги до боржника - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база», що виникло на підставі Кредитного договору № 160/08 від 26 червня 2008 року та Кредитного договору № 161/08 від 26 червня 2008 року), а Новий кредитор приймає (набуває) право вимоги і зобов'язується сплатити первісному кредитору суму, визначену в п. 3.1 цього Договору, на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Згідно до п. 3.1 договору - Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги суму грошових коштів у розмірі, що становить 13 960, 65 доларів США шляхом банківського переказу на рахунок банку в строк визначений договором.

Відповідно до п. п. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 ПК України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Статтею 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 513 ЦК України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, якщо основний правочин укладений у письмовій нотаріальній формі, то й договір про відступлення права вимоги підлягатиме нотаріальному посвідченню, якщо основний договір підлягає державній реєстрації, то й договір про відступлення права вимоги підлягатиме реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про відступлення права вимоги був зареєстрований Головним управлінням Національного банку України по м. Києву та Київській області, що підтверджено реєстраційними свідоцтвами № 13713 від 29 квітня 2011 року та № 13714 від 29 квітня 2011 року.

Отже, договір про відступлення права вимоги між позивачем та компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед» не є договором факторингу, а є саме договором відступлення права вимоги, за яким передбачено передачу (відступлення) права вимоги до боржника - ТОВ «Дніпровська плодоовочева база».

Таким чином, позивачем обґрунтовано віднесено до складу витрат вартість послуг по взаємовідносинах з компанією «Бодельмо Ентерпрайзес Лімітед».

Щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат вартість послуг по взаємовідносинах з компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, між ПАТ «Універсал Банк» (Замовник) та компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A. (Постачальник) укладені договори про обслуговування б/н від 01 липня 2007 року та б/н від 01 грудня 2010 року.

Предметом зазначених договорів є надання Постачальником певних послуг підтримки обробки даних, послуги хостингу та спільного розміщення, послуги передачі даних встановлення прикладних програм, операційних систем та баз даних, моніторинг та системні операції, а також адаптація прикладних програм до потреб Замовника.

Компанія EFG IT SHARED SERVICES S.A. має у своєму складі дві стаціонарні площадки (Греція) та (Румунія), на базі яких надаються послуги щодо підтримки та обслуговування стандартизованих систем.

Стаціонарна площадка (Греція) є основним сайтом щодо підтримки та супроводу програмних продуктів відповідно до договору про стандартні та розширені послуги, стаціонарна площадка (Румунія) є резервною площадкою, яка автоматично активується для безперебійного продовження надання сервісних послуг у разі проблем на стаціонарній площадці (Греція).

Виконання зазначених договорів підтверджено актами приймання-передачі послуг, інвойси, платіжні документи тощо.

Згідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат суми, які сплачені за надання послуг компанією EFG IT SHARED SERVICES S.A.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000074310 від 12 лютого 2014 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно акта перевірки, податковим органом, на підставі поданих позивачем податкових розрахунків, встановлено порушення вимог абз "б" п. п. 176.2 ст. 176 ПК України, в результаті чого до ПАТ «Універсал Банк» застосовано штрафні санкції у сумі 1 020, 00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Універсал Банк» подано до податкового органу податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) за 2 та 4 квартали 2012 року - 06 серпня 2012 року та 18 січня 2013 року відповідно.

Тобто, вказані вище податкові розрахунки подано позивачем як податковим агентом у строк, що передбачений чинним законодавством. Крім того, ПАТ «Універсал Банк» в квітні, серпні 2013 року подано уточнюючі податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку 2, 4 квартали 2012 року, тобто до проведення перевірки.

Відповідно до ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, в тому числі, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Стаття 51 ПК України визначає порядок подання відомостей про суми виплачених доходів платникам податків - фізичним особам. Так, податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Згідно до п. 176.1 ст. 176 ПК України платники податку зобов'язані вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов'язаний відповідно до цього розділу подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податкову знижку, подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов'язковим.

Відповідно до п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані: а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Таким чином, оскільки позивачем було своєчасно подано до податкового органу відповідну звітність, самостійно усунуто виявлені помилки, відтак висновок податкового органу про порушення ним вимог податкового законодавства є необґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000104310 від 12 лютого 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до п. 69.2 ст. 69 ПК України банки та інші фінансові установи зобов'язані надіслати повідомлення про відкриття або закриття рахунка платника податків - юридичної особи, у тому числі відкритого через його відокремлені підрозділи, чи самозайнятої фізичної особи до контролюючого органу, в якому обліковується платник податків, протягом трьох робочих днів з дня відкриття/закриття рахунка (включаючи день відкриття/закриття).

Пунктом 69.3 ст. 69 ПК України встановлено, що контролюючий орган протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення від фінансової установи про відкриття рахунка зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті контролюючим органом рахунка на облік із зазначенням підстав.

Отже, банк повинен повідомляти про відкриття/закриття рахунків платників податків в триденний термін податковий орган в якому платник податків перебуває на обліку, а податковий орган з дня отримання повідомлення зобов'язаний направити повідомлення про взяття рахунка на облік або відмову у взятті контролюючим органом рахунка на облік.

Проте відповідачем в обґрунтування своїх тверджень не надано належних підтверджуючих доказів щодо повідомлення позивачем податкового органу з пропущенням терміну про відкриття/закриття рахунків, а відтак застосування штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000114310 від 12 лютого 2014 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з акта перевірки, позивачем не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 107 665, 00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено зарахування сум страхового відшкодування, які при настанні страхового випадку із предметом застави виплачувались страховими компаніями банку - вигодонабувачу для зарахування фізичним особам - клієнтам банку в рахунок погашення зобов'язань за договорами кредитування.

Відповідно до умов укладених договорів страхування, страхова компанія на вимогу позичальника може спрямовувати кошти на погашення заборгованості клієнта перед банком. Підставою для цього є заява страхувальника, погоджена із банком.

За наявності заяви клієнта та за відсутності поточного рахунку клієнта в банку, кошти спрямовуються страховою компанією на транзитний рахунок 3739 із подальшим зарахуванням в погашення заборгованості клієнта перед банком відповідно до процедур ведення розрахунків без відкриття поточного рахунку, тобто через транзитний рахунок.

Відповідно до п. 4 Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України № 280 від 17 червня 2004 року, транзитні рахунки - рахунки, що використовують для обліку платежів на час до перерахування їх за призначенням згідно з нормативно-правовими актами або договорами. Факт зарахування коштів на транзитний рахунок для подальшого перерахування за призначенням не може бути кваліфікований як отримання відшкодування банком, а подальше перерахування - як погашення банком "за рахунок своїх коштів" частини кредиту позичальника.

Заява клієнта, погоджена банком, є підставою для зарахування коштів страхового відшкодування у погашення кредитної заборгованості клієнта. При цьому суть такої виплати залишається незмінною: страхова виплата.

Відповідно до п. п. 165.1.27 п. 165.1 ст. 164 ПК України сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя (у тому числі страхування довічних пенсій) та недержавне пенсійне забезпечення, у разі виконання таких умов: а) під час страхування життя або здоров'я платника податку у разі: дожиття застрахованої особи до дати чи події, передбаченої договором страхування життя, чи досягнення віку, передбаченого таким договором; викупна сума в частині, що не перевищує суму внесених страхових платежів за договором страхування життя, іншого, ніж довгострокове страхування життя; в разі страхового випадку - факт заподіяння шкоди застрахованій особі повинен бути належним чином підтверджений. Якщо застрахована особа помирає, сума страхової виплати, яка належить вигодонабувачам або спадкоємцям, оподатковується за правилами та ставками, встановленими для оподаткування спадщини (вигодонабувач прирівнюється до спадкоємця); б) під час страхування майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, визначену за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових платежів (страхових внесків, страхових премій); в) під час страхування цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично заподіяної вигодонабувачу (бенефіціару), яка визначається за звичайними цінами на дату такої страхової виплати.

Отже, банк не може виступати податковим агентом при розрахунках між страховою компанією та позичальником.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що донарахування податку на доходи фізичних осіб за страховими відшкодуваннями, спрямованими на погашення кредитів, є неправомірним.

Щодо правомірності прийняття рішення № 0000124310 від 12 лютого 2014 року про застосування штрафних санкцій, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно до п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, в тому числі за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, накладається штраф у розмірі від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Як вбачається з акта перевірки, у вересні 2012 року позивачем оформлено з порушенням акт виконаних робіт від 16 серпня 2012 року, а саме виявлені розбіжності між вказаними прізвищем, ім'ям і паспортними даними особи.

Проте вказаного акту для дослідження судами надано не було.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214-215, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Міжрегіонального Головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.05.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.08.2014 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов