Постанова

від 29.05.2014 по справі 826/5645/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 травня 2014 року 08:30 № 826/5645/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства фірма «Абсолют-Холдінг» доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2013 р. № 0008012208,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство фірма «Абсолют-Холдінг» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18.12.2013 р. № 0008012208 про збільшення суми грошового зобов'язання Приватного підприємства фірма «Абсолют-Холдинг» з податку на прибуток в сумі 30 770,00 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 2 320,00 грн., що разом складає 33 090,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 06.12.2013 р. № 424/1-22-08-14370964 прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 р. № 0008012208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 33 090,00 грн.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем неправомірно без належного дослідження та встановлення дійсних обставин справи, є необґрунтованим та безпідставним, а тому підлягає скасуванню.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Заяви про розгляд справи без його участі або клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Згідно наданих письмових заперечень, заперечив проти заявлених позовних вимог. В обґрунтування заперечень на позовні вимоги зазначив, що під час перевірки не можливо було встановити факт передачі послуг між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», а тому первинні документи позивача надані до перевірки, не можна вважати належними, а, отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено позапланову невиїзну перевірку ПП «Абсолют-Холдінг» щодо документального підтвердження господарських відносин з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» за період з 01.07.2010 р. по 30.07.2013 р.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Абсолют-Холдінг»: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 30 770,00 грн., а саме по періодах:

- 1 квартал 2011 р. - 11 738,00 грн.;

- 3 квартал 2011 р. - 10 112,00 грн.

- 1 квартал 2012 р. - 9 280,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 06.12.2013 р. № 424/1-22-08-14370964 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 грудня 2013 р. № 0008012208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 33 090,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 30 770,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 320,00 грн.

За наслідками розгляду заперечення, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві надано відповідь від 18.12.2013 р. № 9444/10/22-08, з якої вбачається, що висновки по акту перевірки від 06.12.2013 р. № 424/1-22-08-14370964 є такими, що не суперечать чинному законодавству та залишаються без змін, а заперечення - без задоволення.

За наслідками первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням Міндоходів у м. Києві прийнято рішення від 18.02.2014 р. № 1658/10/26-15-10-06-15 про результати розгляду первинної скарги, яким податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 р. № 0008012208 залишено без змін, при цьому, збільшено суму штрафних санкцій на 1,00 грн., скаргу від 25.12.2013 р. № 64 залишено без задоволення.

За наслідками повторного адміністративного оскарження, Міністерством доходів і зборів України прийнято рішення від 17.04.2014 р. № 7024/6/99-99-10-01-15, яким податкове повідомлення-рішення від 18.12.2013 р. № 0008012208, з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення від 18 грудня 2013 р. № 0008012208.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Враховуючи вищевикладене, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, до яких, зокрема, належать: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні документи.

Як встановлено матеріалами справи, ПП Фірма «Абсолют-Холдінг» (Страхувальник) та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (Страховик), що діє на підставі ліцензії на здійснення страхової діяльності серії АВ № 546789 від 04.08.2010 р. було укладено договори добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ:

-№ 0120/01-310 від 20.01.2012 р., № 0121/01-310 від 21.01.2011 р., № 0121/01-310 від 21.01.2013 р., предметом яких є обов'язок Страховика за обумовлену в договорі страхування плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні, передбаченої в договорі страхової події відшкодувати Страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах обумовленої договором страхування страхової суми. Об'єктом страхування за вказаними договорами страхування виступає орендоване позивачем державне нерухоме майно - корпус 2/6, розташований за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1.

Крім того, між ПП фірма «Абсолют-Холдінг» (Страхувальник) та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (Страховик), що діє на підставі статуту та ліцензії на здійснення страхової діяльності серії АВ № 546789 від 04.08.2010 р. було укладено договори добровільного страхування майна :

- № 0708/01 від 08.07.2013 р., № 0707/01-320 від 07.07.2011 року, предметом яких є обов'язок Страховика за обумовлену в договорі страхування плату (страховий платіж, страхову премію) при настанні, передбаченої в Договорі страхової події відшкодувати Страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах обумовленої договором страхування страхової суми. Об'єктом страхування за вказаними договорами страхування виступає орендоване позивачем державне нерухоме майно - корпус 2, розташований за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1.

В порядку виконання вищезгаданих договорів добровільного страхування сторонами були підписані акти виконаних робіт на загальну суму 222 033, 90 гривень, зокрема:

- акт від 07 липня 2011р. наданих послуг до договору добровільного страхування майна № 0707/01-320 від 07.07.2011 р. на суму 43965,52 грн.;

- акт від 08 липня 2013 р. наданих послуг до договору добровільного страхування майна № 0708/01-320 від 08.07.2013 р. на суму 43 289,12 грн.;

- акт від 24 січня 2011р. наданих послуг до договору від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ № 0121/01-310 від 21.01.2011 р. на суму 46 951, 79 грн.;

- акт від 31 січня 2012 р. наданих послуг до договору від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ № 0120/01-310 від 20.01.2012 р. на суму 44 189,92 грн.;

- акт від 22 січня 2013р. наданих послуг до договору від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ: - № 0121/01-310 від 21.01.2013 р. на суму 43 913, 73 грн.

В порядку виконання вказаних вище договорів, позивач здійснив оплату, наданих страховиком послуг, на загальну суму 222 033,90 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, що знаходяться в матеріалах справи.

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку «Валові витрати» ПП фірма «Абсолют-Холдінг» вартість за отримані послуги добровільного страхування були віднесені позивачем до складу валових витрат, а саме: за І квартал 2011 року у сумі 46 951,79 грн., за ІІІ квартал 2011 р. у сумі 43 965,52 грн., за І квартал 2012 р. у сумі 44 189,92 грн., за І квартал 2013 р. в сумі 43 637,55 грн., за ІІІ квартал 2013 р. у сумі 43 289,12 грн.

Станом на дату підписання акту перевірки кредиторська/дебіторська заборгованість позивача по розрахунках з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» відсутня, що не заперечується відповідачем.

Разом з тим, суд звертає увагу, що жодних зауважень до форми та змісту первинних документів відповідачем не зазначено в акті перевірки. Договори укладені між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» недійсними в судовому порядку не визнавалися.

Натомість висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на акт перевірки від 19.07.2013 р. № 445/2250/30303336 «Про результати планової виїзної перевірки ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 31.12.2012 р.», проведеною Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва ДПС.

Як вбачається з зазначеного акту, ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» укладало договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій з страховими компаніями, які заподіяні у схемах мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих на себе ризиків. Таким чином, податковим органом зроблено висновок, що усі укладені угоди між ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» та страхувальниками суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок і, відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Проте суд не може погодитися з такими висновками відповідача та вважає їх помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визначається судом недійсним.

Разом з тим, як встановлено п. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України, визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до пункту 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Згідно до статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства свідчить про те, що висновки про нікчемність операцій відповідача є необґрунтованими, оскільки останнім не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

При цьому, суд звертає увагу, що чинне законодавство України не наділяє податкові органи повноваженням щодо визнання угод, укладених суб'єктом господарювання, - нікчемними.

Таким чином, висновки відповідача по акту перевірки про порушення позивачем ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, про недійсність даних відображених у деклараціях з податку на прибуток за перевіряємий період, не відповідають дійсності.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності, відповідно до статутних документів позивача, є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Зокрема, Приватне підприємство фірма «Абсолют - Холдінг» являється орендарем державного нерухомого майна площею 5980,00 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, корпус № 2, згідно додаткового договору від 21.05.2007 р. № 3835 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 41 від 04.07.1994 р. та державного нерухомого майна площею 3137 кв.м., розміщеного за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 1, корпус № 2/6 згідно договору оренди № 29-08-96 від 30.08.1996 р.

Відповідно до п. 11.4 договору оренди № 2908-96 Орендар у випадках, передбачених законодавством, страхує прийняте в оренду майно.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» N 2269-ХП від 10 квітня 1992 року істотними умовами договору оренди є, зокрема, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

Відповідно до п. 5.5 розділу 5 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23 серпня 2000 р. N 1774, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2000 р. за N 930/5151, орендар протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно підприємства в порядку, визначеному чинним законодавством, на суму, не меншу за вартість за актом оцінки.

Тому страхування ризиків є законодавчо визначеною умовою та безперечним обов'язком орендаря державного нерухомого майна, котрим являється позивач, і порушення обов'язку щодо страхування майна має наслідком розірвання договору оренди.

Як зазначив позивач, для пошуку страхувальника ПП фірма «Абсолют-Холдінг» в 2009 році провело моніторинг страхувальників та серед чисельних варіантів зупинилося на ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», умови якої були найвигіднішими для компанії.

Крім того протягом 2009-2013 року жодних претензій щодо виконання ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», взятих на себе зобов'язань за договорами страхування не було, як і не було претензій контролюючих органів щодо її професійної діяльності як страховика.

Так, на час укладання та виконання договорів страхування з ПП фірма «Абсолют-Холдінг» - ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» зареєстрована в 07.04.1999 року в Шевченківській РДА м. Києва, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції Шевченківського району ГУ Міндоходів у м. Києві.

Для здійснення господарської діяльності на ринку фінансових послуг ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» мало наступні ліцензії на здійснення страхової діяльності: серії АВ № 469818 від 28.07.2009 р., серії АВ № 469819 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469820 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469821 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469822 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469823 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469824 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469825 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469826 від 28.07.2009 р.; серії АВ № 469827 від 28.07.2009 р., серії АВ № 469828 від 28.07.2009 р. та серії АВ № 469829 від 28.07.2009 р.

Відповідно до положень частини 1 статті 6 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року N 85/96-ВР (надалі - Закон N 85/96-ВР) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону N 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Тобто, з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхової премії) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, оскільки протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що договори добровільного страхування: № 0120/01-310 від 20.01.2012 р., №0121/01-310 від 21.01.2011 р., № 0121/01-310 від 21.01.2013 р., № 0708/01-320 від 08.07.2013 р., № 0707/01-320 від 07.07.2011 р. відповідають вимогам щодо оформлення договорів, визначених Законом N 85/96-ВР.

Слід зазначити, що ризики позивача, які становлять предмет вищевказаних договорів страхування, прямо пов'язані із здійсненням позивачем господарської діяльності, що підтверджується договорами оренди державного нерухомого майна.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між ПП фірма «Абсолют-Холдінг» та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з надавачів послуг у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на валові витрати не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни є підставою для застосування правових наслідків саме щодо цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 № К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Також суд зазначає, що в акті перевірки від 06.12.2013 р. № 424/1-22-08-14370964 відповідачем не наведено жодного доказу того, що укладені між позивачем і ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» угоди суперечать актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету тощо.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що перевірка дотримання позивачем податкового законодавства була проведена без урахування всіх первинних документів, внаслідок чого висновки, викладені в акті перевірки 06.12.2013 р. № 424/1-22-08-14370964, є необґрунтованими та не відповідають дійсним фактичним обставинам справи.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Таким чином, з огляду на те, що за отримані послуги позивачем були у повному обсязі здійснені розрахунки з ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», прийнято послуги, про що свідчать первинні документи: договори, акти наданих послуг, банківські виписки, суд дійшов висновку про реальність здійснення господарських операцій за зазначеними договорами та відсутність порушення пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 розділу III Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Отже, витрати за спірними господарськими операціями здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, були фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які стали підставою для формування податкового обліку позивача.

Беручи до уваги вищенаведене, Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві протиправно збільшено суму з податку на прибуток.

З аналізу фактичних обставин справи з урахуванням норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України визначено, у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків сплачує штрафні санкції.

Оскільки, суд визнав протиправним збільшення позивачу сум з податку на прибуток, то нарахування штрафних санкцій є також протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не надано достатніх доказів, які б свідчили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач довів обставини в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Приватного підприємства фірма «Абсолют-Холдінг» задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 18 грудня 2013 р. № 0008012208.

3. Присудити на користь Приватного підприємства фірма «Абсолют-Холдінг» (вул. Васильківська, 1, м. Київ, 03040, код ЄДРПОУ 14370964) понесені судові витрати в сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 70 копійок, за рахунок державних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (вул. Жилянська, 23, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 38745056).

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути решту суми судового збору у розмірі 1 644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн. 30 коп. на розрахунковий рахунок №31218206784007, отримувач платежу УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, МФО 820019, банк одержувача ГУ ДКСУ у місті Києві, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу «судовий збір за позовом Приватного підприємства фірма «Абсолют-Холдінг», Окружний адміністративний суд м. Києва» із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (вул. Жилянська, 23, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 38745056).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Іщук