Постанова

від 21.05.2014 по справі 805/12359/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року м. Київ К/800/10421/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Андреєвої В.В.,

відповідача - Салтан В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (далі - ДПІ) та товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Донецьк" (далі - Товариство)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014

у справі № 805/12359/13-а

за позовом Товариства

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2013 позов задоволено частково; скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 0000852302 та від 29.11.2012 № 0000272303 з мотивів їх протиправності; у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вилучити з Автоматизованої системи «Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» інформацію про результати перевірки Товариства, оформленої актом від 09.11.2012 № 2971/22/011/35610489, та щодо поновлення задекларованих позивачем показників податкової звітності з ПДВ за період з липня 2009 року по червень 2012 року відмовлено з тих підстав, що у даному разі ці вимоги не сприяють захисту порушеного права позивача.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 0000272303; в решті позову відмовлено за необґрунтованістю.

ДПІ, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та на невідповідність висновків судів наявним у справі доказам, просить частково скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та повністю відмовити у позові, мотивуючи свої вимоги несвоєчасним оприбуткуванням позивачем готівкових коштів у сумі 13014,77 грн. у КОРО.

Товариство також скористалося правом на касаційне оскарження рішень зі спору та подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду.

Касаційна інстанція за результатами вивчення матеріалів справи та дослідження доводів касаційних скарг, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін та перевіривши у відповідності зі статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України законність оскаржуваних судових актів, вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги Товариства та залишити без задоволення касаційну скаргу ДПІ з урахуванням такого.

Як було встановлено судами, ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2012, оформлену актом від 09.11.2012 № 2971/22-011/35610489. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було прийнято, зокрема, податкові повідомлення-рішення:

від 29.11.2012 № 0000852302, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 645 899 грн. (у тому числі 526 491 грн. за основним платежем та 119 408 грн. за штрафними санкціями);

від 29.11.2012 № 0000272303, за яким Товариство зобов'язано сплатити штрафні (фінансові) санкції у сумі 65073,85 грн.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок ДПІ про незаконне формування Товариством валових витрат за операціями з придбання металопрокату у рамках господарських правовідносин з суб'єктами господарювання, які мали фіктивний характер та не опосередковувалися реальним виконанням.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на:

відсутність у спірних постачальників майна, виробничих потужностей, основних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних поставок;

неподання Товариством первинних документів, якими мають бути оформлені спірні операції з поставки металопрокату (сертифікатів якості, належним чином складеної товарно-транспортної документації).

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ безтоварності господарських операцій між позивачем та спірними контрагентами та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв у період виконання розглядуваних поставок), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У розгляді цієї справи, аналізуючи правовідносини позивача з кожним із спірних контрагентів, суд першої інстанції встановив, що фактичне виконання операцій з поставки Товариству металопрокату підтверджується необхідними первинними документами (видатковими накладними, податковими накладними, специфікаціями, рахунками-фактурами, сертифікатами якості, товарно-транспортними накладними, шляховими листами), які у сукупності містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих операцій, їх учасників та підтверджують їх фактичне виконання. Оплата товару здійснювалася позивачем у безготівковій формі за платіжними дорученнями.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати в оспорюваній сумі, не спростовано.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення Товариством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди. ДПІ не встановлено зв'язку або взаємозалежності між позивачем та спірними контрагентами.

Доводи ДПІ про відсутність у постачальників трудових ресурсів та матеріально-технічної бази були об'єктивно відхилені судом, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на валові витрати з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавство передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Наявність у поданих позивачем товарно-транспортних накладних окремих недоліків, у даному разі також не може слугувати підставою для позбавлення платника права на формування валових витрат. Адже, як встановив суд першої інстанції, відповідні недоліки не перешкоджають встановленню факту транспортування товару у процесі виконання його поставок, позаяк містять інформацію про перевізника, про транспортний засіб, який виконував перевезення. До того ж, слід зазначити, що товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про дотримання позивачем необхідних умов реалізації права на формування валових витрат по взаємовідносинам зі спірними контрагентами та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування з податку на прибуток відповідає наявним у справі доказам.

Апеляційний суд, в свою чергу, визнаючи законним зазначене донарахування, послався на невідповідність поданих Товариством видаткових накладних вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» з огляду на незазначення у цих документах посад, прізвища та інших ідентифікуючих даних щодо осіб, які брали безпосередню участь у виконанні цих операцій.

Втім в умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування даних податкового обліку лише з формальних підстав у зв'язку з тим, що первинні документи містять окремі недоліки в їх оформленні.

Підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафних санкцій у сумі 65073,85 грн. за податковим повідомленням-рішення від 29.11.2012 № 0000272303 став висновок податкової інспекції про неоприбуткування Товариством готівкових коштів у сумі 13014,77 грн. за 15.08.2011 з огляду на те, що фіскальний звітний чек за вказану дату було роздруковано та підклеєно позивачем лише наступного дня (16.08.2011) із виконанням запису у розділі 2 КОРО.

По цьому епізоду суди встановили, що у зв'язку з виходом РРО з ладу 15.08.2011 запис в КОРО про надходження виручки в сумі 13014,77 грн. було зроблено позивачем без роздрукування Z-звіту; фіскальний звітний чек за вказану дату фактично було роздруковано позивачем після відновлення роботи РРО наступного дня з дублюванням даних щодо суми надходження за 15.08.2011.

Наведені дії позивача цілком відповідають вимогам пункту 4.9 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженому наказом Державної податкової адміністрації України від 01.12.2000 № 614, згідно з яким якщо на період виходу з ладу РРО або в разі відключення електроенергії розрахункові операції проводяться з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки, то після встановлення відремонтованого (резервного) РРО або відновлення постачання електроенергії необхідно провести через РРО суми розрахунків за час роботи з використанням розрахункової книжки, а також у відповідності до контрольної стрічки (у випадку обнулення оперативної пам'яті) - за час роботи, що передував виходу РРО з ладу або відключенню електроенергії, окремо за кожною ставкою ПДВ, після чого слід виконати Z-звіт. При потребі виконується операція "службове внесення" на суму готівки, що зберігається на місці проведення розрахунків.

А відтак суди цілком обґрунтовано зазначили про відсутність підстав для висновку про неналежний облік позивачем надходження коштів за 15.08.2011 та правомірно задовольнили позов у цій частині, скасувавши оспорюване рішення податкового органу.

В іншій частині ухвалені у справі судові акти учасниками провадження не оскаржуються, а відтак з огляду на межі перегляду справи в касаційні інстанції підстави для надання правового аналізу судовим рішенням у відповідній частині відсутні.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне змінити оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "МД Груп Донецьк" задовольнити.

3. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі № 805/12359/13-а змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 29.11.2012 № 0000852302.

У цій частині залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 805/12359/13-а.

4. В решті постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.02.2014 у справі № 805/12359/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько