Рішення

від 29.05.2014 по справі 902/453/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 травня 2014 р. Справа №902/453/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Нешик О.С., при секретарі судового засідання Снігур О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом дочірнього підприємства "Дьолер Україна" товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер ГмбХ", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Росконцентрат Україна", м.Вінниця

про стягнення 1075717,91 грн заборгованості за поставлений товар

за участю:

представника позивача - Нечай Г.П. (довіреність б/н від 12.05.2014; паспорт серії НОМЕР_1);

представник відповідача не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Дочірнє підприємство "Дьолер Україна" товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер ГмбХ" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Росконцентрат Україна" 1075717,91 грн заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №26-Ч від 26.06.2012.

Ухвалою суду від 09 квітня 2014 року порушено провадження у даній справі з призначенням судового засідання на 13 травня 2014 року.

З огляду на неповне виконання сторонами вимог суду стосовно надання усіх необхідних документів та неявку в судове засідання представника відповідача ухвалою суду від 13.05.2014 розгляд справи відкладено до 29.05.2014.

29.05.2014 до суду надійшла заява "про збільшення розміру позовних вимог" №26 від 27.05.2014 (вх.канц. №08-46/5216/14), в якій представник позивача просить стягнути з відповідача 999139,33 грн, з яких 887007,72 грн - основна заборгованість; 58882,00 грн - пеня; 38821,31 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів та 14428,30 грн - 3% річних.

Враховуючи, що ціна позову в цілому зменшена з 1075717,91 грн до 999139,33 грн, заява №26 від 27.05.2014 розцінена судом як фактичне зменшення розміру позовних вимог та прийнята до розгляду на підставі ст.22 ГПК України.

В судовому засіданні 29.05.2014 представник позивача позовні вимоги підтримав з урахуванням поданої до суду заяви №26 від 27.05.2014.

Представник відповідача на визначену судом дату (29.05.2014) не з'явився, хоча про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Суд зауважує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26.06.2012 між дочірнім підприємством "Дьолер Україна" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Росконцентрат Україна" (покупець) було укладено договір №26-Ч, відповідно до п.1.1. якого постачальник прийняв на себе зобов'язання передати у власність покупцю ферменти, допоміжні матеріали для виробництва соку, компоненти для харчової промисловості (далі по тексту - товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Терміни, кількість, умови і строки поставки товару визначаються сторонами по кожній окремій партії (п.1.2. договору).

Кількість та одиниці виміру товару визначаються у видаткових накладних на товар (п.2.1. договору).

Постачальник здійснює передачу товару в строки, які додатково узгоджуються між сторонами у заявці, зазначеній в п.1.3. договору (п.3.1. договору).

Право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару згідно підписаної сторонами видаткової накладної (п.3.3. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору постачальник передає покупцю товар у власність на умовах відстрочення платежу строком на 60 календарних днів від дня поставки партії товару.

На виконання договору за період з 27.06.2013 по 09.10.2013 позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1187007,72 грн, що підтверджується обопільно підписаними сторонами видатковими накладними, довіреностями, податковими накладними, товарно-транспортними накладними та актом звірки взаєморозрахунків сторін станом на 01.03.2014 (а.с.15-42).

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково, сплативши 300000,00 грн, внаслідок чого за ним станом на час розгляду справи в суді рахується заборгованість в сумі 887007,72 грн, що підтверджується обопільно підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків станом на 01.13.2014 та банківськими виписками.

Даний висновок зроблено судом з урахуванням поданої позивачем заяви №26 від 27.05.2014 та з огляду на те, що станом на час розгляду справи в суді відповідачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів на підтвердження погашення заборгованості в більшому розмірі ніж зазначено позивачем.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Виходячи з викладеного, враховуючи доведеність боргу наявними у справі доказами, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 887007,72 грн правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Крім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 58882,00 грн, нараховану за період з 28.08.2013 по 01.04.2014; суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, нарахованої за період з вересня 2013 року по березень 2014 року в сумі 38821,31 грн; 3% річних в сумі 14428,30 грн за періоди з 28.08.2013 по 01.04.2014.

Визначаючись щодо правомірності звернення з позовом про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, суд виходив із наступного.

Згідно із ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.8.1. договору сторони домовились, що при порушенні покупцем грошового зобов'язання, встановленого в пункті 5.1. цього договору, покупець зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період нарахування пені від вартості поставленого, але не оплаченого товару, за кожен день прострочення оплати.

З урахуванням наведених положень закону та умов договору суд дійшов висновку про правомірність звернення позивача з позовом про стягнення пені, 3% річних та суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

Здійснивши перевірку правильності нарахування 3% річних та пені суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню в межах вимог заявлених до стягнення.

Разом з цим, при визначенні розміру суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, позивачем не враховані висновки, що містяться в абз.3 п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 згідно яких: "Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції ... за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж ... ".

Враховуючи дані роз'яснення суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 37473,86 грн.

Понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам відповідно до положень ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32, 33, 43, 49, 82, 84, 115, 116 ГПК України суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Росконцентрат Україна" (21027, м.Вінниця, вул.Келецька, 54-А; код ЄДРПОУ 37159486) на користь дочірнього підприємства "Дьолер Україна" товариства з обмеженою відповідальністю "Дьолер ГмбХ" (02230, м.Київ, с.Троєщина, вул.Леніна, 2; код ЄДРПОУ 24918719) 887007,72 грн боргу; 58882,00 грн пені; 37473,86 грн суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 14428,30 грн 3% річних та 19955,84 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 1347,45 грн суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам у справі рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Повне рішення складено 03 червня 2014 р.

Суддя Нешик О.С.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу - ДП "Дьолер Україна" ТОВ "Дьолер ГмбХ" (02230, м.Київ, с.Троєщина, вул.Леніна, 2);

3 - відповідачу - ТОВ "Росконцентрат Україна" (21027, м.Вінниця, вул.Келецька, 54-А)