Постанова

від 02.04.2014 по справі 804/16052/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 р. Справа № 804/16052/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Рищенко А. Ю., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Електрон» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

ТОВ НВП «Електрон» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001102220, № 0001112220 від 12.07.2013 року, № 0001722203 від 18.09.2013 року, № 0002122202, № 0002112202 від 31.10.2013 року Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що відповідачем було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ НВП «Електрон» ЄДРПОУ 32182636 по взаємовідносинам з ПВКФ «РОЗС» ЄДРПОУ 21854963 за березень 2012 року. За результатами перевірки було складено Акт від 12.06.2013 року № 466/22/32182636, відповідно до висновків якого встановлено порушення пункту 198.1, 198.2., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 40824,00 грн. та порушено приписи пп. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14, пп. 135.5.4. п. 135.5 ст 135, пп. 138.1.1. п. 138.1. п. 138.2., п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 96873,08 грн.

За результатами вищенаведеної перевірки видані податкові повідомлення-рішення № 0001102220, № 0001112220 від 12.07.2013 року.

У серпні 2013 року відповідачем було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ НВП «Електрон» ЄДРПОУ 32182636 по взаємовідносинам з ПВКФ «РОЗС» ЄДРПОУ 21854963 за лютий 2012 року. За результатами перевірки було складено Акт від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636, відповідно до висновків якого встановлено порушення пункту 198.1, 198.2., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 39130,00 грн.

За результатами вищенаведеної перевірки видане податкове повідомлення-рішення № 0001722203 від 18.09.2013.

31 жовтня 2013 року року відповідачем на підставі акту камеральної перевірки від 07.10.2013 №10/04-16-22-02/32182636 було винесено податкові повідомлення-рішення - № 0002122202 та № 0002112202

У позові та додаткових обґрунтуваннях Позивач зазначає, що правовідносини між ТОВ НВП «Електрон» ЄДРПОУ 32182636 та ПВКФ «РОЗС» ЄДРПОУ 21854963 мали реальній характер, спричинили зміни у майновому стані сторін, прослідковується рух товарів за ланцюгом постачання, вимог Податкового кодексу України ТОВ НВП «Електрон» не порушувало. На підставі чого позивач просить суд визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення № 0001102220, № 0001112220 від 12.07.2013 року, № 0001722203 від 18.09.2013 року, № 0002122202, № 0002112202 від 31.10.2013 року Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області.

В судове засідання сторони не з'явились.

Позивач надав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач був повідомлений належним чином про час, дату та місце судового засідання, проте не з'явився.

Згідно ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин, з урахуванням приписів ч.6 ст.128 КАС України, судом на місці ухвалено щодо здійснення подальшого розгляду адміністративної справи за даної явки сторін та на підставі наявних у ній доказів, в порядку письмового провадження.

Суд дослідивши наявні у справі письмові докази приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "ЕЛЕКТРОН" зареєстроване 27.01.2003 Виконкомом Жовтоводської міської ради та перебуває на податковому обліку Верхньодніпровської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області та зареєстровано як платник податку на додану вартість, відповідно до свідоцтва від 10.02.2003 р. за № 3326790

Судом встановлено, що з 04.06.2013 року по 10.06.2013 року на підставі наказу №536 від 04.06.13 року Верхньодніпровською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ НВП «Електрон» ЄДРПОУ 32182636 по взаємовідносинам з ПВКФ «РОЗС» ЄДРПОУ 21854963 за березень 2012 року.

За результатами перевірки було складено Акт від 12.06.2013 року № 466/22/32182636, відповідно до висновків якого встановлено порушення пункту 198.1, 198.2., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 40824,00 грн. та порушено приписи пп. 14.1.36 п. 14.1. ст. 14, пп. 135.5.4. п. 135.5 ст 135, пп. 138.1.1. п. 138.1. п. 138.2., п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств у сумі 96873,08 грн.

У період з 14.08.2013 року по 20.08.2013 року на підставі наказу №78 від 14.08.13 року Верхньодніпровською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ НВП «Електрон» ЄДРПОУ 32182636 по взаємовідносинам з ПВКФ «РОЗС» ЄДРПОУ 21854963 за лютий 2012 року. За результатами перевірки було складено Акт від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636, відповідно до висновків якого встановлено порушення пункту 198.1, 198.2., 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 39130,00 грн.

У жовтні 2013 року Верхньодніпровською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області на підставі акту камеральної перевірки від 07.10.2013 №10/04-16-22-02/32182636 було винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0002122202 від 31.10.2013, відповідно до якого встановлено порушення п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та пп. 4.6.7 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1490/20228 (зі змінами), у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «НВП «ЕЛЕКТРОН» за платежем: податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), 14010100, на 25083,00 грн.(двадцять п'ять тисяч вісімдесят три гривні 00 копійок), в тому числі штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 8 361, 00 грн.;

- № 0002112202 від 31.10.2013 (форма «В4), відповідно до якого встановлено порушення п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України та пп. 4.6.7 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.12.2011 за № 1490/20228 (зі змінами), у зв'язку з чим зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3, 00 грн.

При вирішенні спірних правовідносин, суд керується Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, ЗУ «Про автомобільний транспорт», Наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997, Наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, Наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984

Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд виходить з наступного.

Нормами ст. 54 Податкового кодексу України визначено порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань, а саме, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою. Вказана норма кореспондується з нормами ст. 44 ПК України та загальним обов'язком суб'єкта господарювання вести бухгалтерський та податковий облік.

В свою чергу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податків у разі, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Правовий механізм проведення перевірок платників податків визначено ст. ст. 75-86 ПК України. Зокрема, статтею 83 ПК України визначені матеріали які є підставами для висновків під час проведення перевірок, а саме, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є:

документи, визначені цим Кодексом;

податкова інформація;

експертні висновки;

судові рішення;

інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Згідно пункту 3 Акту перевірки від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 Відповідачем було встановлено, що за наслідками порушення контрагентом ТОВ НВП «Електрон» -- ПВКФ «РОЗС» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, відсутність у складених ними первинних документів статусу первинних документів ТОВ НВП «Електрон» за фактом оприбуткування товару та послуг порушено вимоги податкового законодавства.

Підставою для таких висновків Відповідача стало отримання акту Лівобережної МДПІ № 5146/22-4/21854963 від 16.11.2012 року щодо неможливості проведення зустрічної перевірки з ПВКФ «РОЗС» та висновку ВПМ Лівобережної МДПІ, згідно якого підприємство за податковою адресою: 69000, м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Гоголя, 31 не знаходиться, а директор ПВКФ «РОЗС» надав не весь пакет документів, що свідчить про нереальність здійснення операцій.

Фактів ненадання будь-яких документів бухгалтерської або податкової звітності акт перевірки не містить.

Тотожні обставини та висновки викладені в акті перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій формі, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПКУ, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податків.

За приписами підпункту 138.4 статті 138 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно підпункту 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формахяк на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України передбачено, що до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Однак, зі змісту актів перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 вбачається, що позивачем до перевірки були надані усі первинні бухгалтерські документи, зокрема, які відображені в акті по правовідносинах з вищевказаними контрагентами позивача та у подальшому за ланцюгом постачання, що свідчить про їх наявність під час перевірки та дослідження у ході проведення перевірки посадовою особою відповідача.

Наказом ДПА України від 22.12.2010 N 984 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772) затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно до положень пунктів 4-6 Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Аналізуючи норми, що регулюють спірні правовідносини суд приходить до висновку про протиправність дій Відповідача з невизнання первинних бухгалтерських документів, а саме, податкових накладних, накладних, платіжних доручень, по правовідносинам між ТОВ НВП «Електрон» та ПВКФ «РОЗС» за лютий-березень 2012 року та невідповідність висновків актів перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 в частині посилання на акт та висновок Лівобережної МДПІ щодо нереальності господарських операцій ПВКФ «РОЗС».

Факт реальності здійснення господарської операції за договором поставки № 02-02/2012 від 22.02.2012 р. та договором на виконання робіт № 16.01/2012 від 16.01.2012 року підтверджується дослідженими під час перевірки та наданими Позивачем первинними бухгалтерськими документами, а саме: Оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 202, Податковою накладною № 32927 від 29.03.2013 р., платіжним дорученням № 51 від 20.04.2012 р., Випискою з банку від 20.04.2012 р.,платіжним дорученням № 51 від 24.04.2012 р., Випискою з банку від 24.04.2012 р., Платіжним дорученням № 69 від 29.05.2012 р., Випискою з банку від 29.05.2012 р., Податковою накладною № 1 від 05.04.2012 р., Актом списання № СпТ-000012 від 02.04.2012 р., Актом списання № СпТ-000013 від 02.04.2012 р., Договором суборенди № 27/04/11 від 27.04.2011 р., Специфікацією № 2 до Договору № 27/04/11 від 27.04.2011 р.,Накладної № 32927 від 29.03.2012 р., Актом № 2 приймання передачі виконаних робіт до Договору № 27/04/11 від 27.04.2011 р., податковою накладною № 2 від 28.02.2012 р., податковою накладною № 1 від 05.04.2012 р., Накладною № 05-04/12 від 05.04.2012 р., Карткою рахунку 631 за 01.02.2012 - 31.08.2013 рр.

Також, встановлено, що придбаний товар та виконані роботи Позивач частково реалізував ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», згідно Договору № 358 від 22.03.2012 р. Специфікації № 1 до Договору № 358 від 22.03.2012 р., розрахунки із зазначеними підприємствами проведені позивачем у безготівковій формі.

В той же час, незважаючи на вище досліджені податковою інспекцією під час перевірки первинні бухгалтерські документи, податковим інспектором зроблені висновки про відсутність факту реального здійснення господарських операцій по правочинах, здійснених позивачем з ПВКФ «РОЗС» на підставі акту та висновку Лівобережної МДПІ щодо нереальності господарських операцій ПВКФ «РОЗС», а тому, відповідач вважає, що позивачем сформовано податковий кредит від підприємства, що здійснювало діяльність, спрямовану на ухилення від сплати податків, виключно шляхом отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету (відсутність розумної, економічно обґрунтованої господарської мети вчинення правочину), а тому операції з отримання товарів та робіт Позивачем носять протиправний характер.

В розумінні норм чинного законодавства на думку Відповідача первинні документи ат правовідносини між ТОВ НВП «Електрон» та ПВКФ «РОЗС» порушують ч.ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання наслідків, зміни майнового стану сторін.

Однак, такі висновки не ґрунтуються на вимогах Закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки нереальності правочинів, нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Однак, податковою інспекцією, з перевищенням своїх повноважень, у актах перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 зроблено висновок про відсутність підтвердження операцій між правочини ТОВ НВП «Електрон» та ПВКФ «РОЗС» та не прийнято первинні бухгалтерські документи через їх дефектність/нікчемність

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Отже, договори поставки та виконання робіт не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Щодо висновків, викладених у актах перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 щодо відсутності товарно-транспортних накладних. порядок надання послуг з перевезення вантажів та оформлення ТТН визначено Наказ Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 року, ЗУ «Про автомобільний транспорт», то суд зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

В свою чергу Договором поставки № 02-02/2012 від 22.02.2012 р. та договором на виконання робіт № 16.01/2012 від 16.01.2012 року використання автомобільного перевізника не передбачено.

З огляду на наведене, Акти перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й прямо вказують на те, що порушення податкового законодавства, на думку Відповідача, допустило саме ПВКФ «РОЗС».

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у актах перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636 про нікчемність правочинів, нереальність господарських операцій, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених договорів, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави,моральним засадам суспільства не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання його таким або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Щодо акту камеральної перевірки від 07.10.2013 №10/04-16-22-02/32182636 та порушень п. 4.6.7. Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, а саме, не включення сум, визначених податковою у актах перевірки від 28.08.2013 року № 189/04-16-02-32182636 та від 12.06.2013 року № 466/22/32182636, суд встановив, що відповідно до поданих Позивачем доказів підтверджено наявність адміністративного та судового оскарження податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі акту перевірки від 12.06.2013 року № 466/22/32182636. Таким чином висновок Відповідача порушує вимоги ст. ст. 20, 56, 57 Податкового кодексу України.

Отже, актами перевірки не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування доходів і витрат, а також податкового кредиту у перевіряє мий період.

Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податку на додану вартість в залежність від факту підтвердження реальності здійснення своїх зобов'язань його контрагентами.

Статтями 61,67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Юридична відповідальністю особи має індивідуальний характер.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд, згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням сукупності викладених обставин, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Електрон» задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001102220, № 0001112220 від 12.07.2013 року, № 0001722203 від 18.09.2013 року, № 0002122202, № 0002112202 від 31.10.2013 року Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко