Ухвала

від 26.05.2014 по справі 820/5201/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 р.Справа № 820/5201/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2014р. по справі № 820/5201/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс"

до Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" (далі по тексту - позивач, ТОВ "Інтерфакт-плюс") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Нововодолазька ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.09.2013 року № 0000242200 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 11209, 50 грн., в тому числі 7473, 00 грн. за основним платежем та 3736, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2014р. по справі № 820/5201/14 адміністративний позов ТОВ ""Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення від 27.09.2013 року № 0000242200 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" по податку на додану вартість в сумі 11209, 50 грн., в тому числі 7473, 00 грн. за основним платежем та 3736, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2014р. по справі № 820/5201/14; прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Інтерфакт-плюс" відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ст.159 КАС України. Вказав на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки факту відсутності реальності вчинення господарських операцій позивачем із платником податків та зборів ТОВ "Маркстіл". Вважає вірними висновки акту перевірки про заниження позивачем податкового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за лютий 2013 року в розмірі 7473 грн., та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення від 27.09.2013 року № 0000242200

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Інтерфакт-плюс" зареєстровано як юридична особа 29.01.2001 року про що свідчить копія витягу з ЄДР ЮО та ФОП № 16442296 станом на 15.05.2013 року (а.с. 58-60), включено до ЄДРПОУ згідно копії довідки АА № 674872 з ЄДРПОУ від 12.09.2012 р., виданої Головним управлінням статистики у Харківській області (а.с. 53-54), є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.06.2012 р. № 200050240, виданого Валківським відділенням Ново-Водолазької МДПІ (а.с. 55) та взято на податковий облік 31.01.2001 року за № 329, що підтверджується копією довідки № 985 від 16.07.2010 р. (а.с. 56).

Згідно довідки АА № 674872 з ЄДРПОУ (а.с. 53-54) ТОВ "Інтерфакт-плюс" здійснює такі основні види господарської діяльності за КВЕД-2010: 23.32 виробництво цегли, черепиці та інших будівельних виробів із випаленої глини; 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель; 46.90 неспеціалізована оптова торгівля; 49.41 вантажний автомобільний транспорт; 71.12 діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Фахівцями Нововодолазької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській на підставі пп. 78.1.1, п. 78.1 ст.78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Нововодолазької ОДПІ від 03.09.2013р. № 122, проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ "Інтерфакт-плюс" за результатами якої був складений акт перевірки від 13.09.2013 р. № 98/20-20-22-08/30957466 «Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Інтерфакт-плюс», код за ЄДРПОУ 30957466 з питань правомірності відображення в податковому обліку проведених взаємовідносин з ТОВ «Маркстіл» (код за ЄДРПОУ 36986492) їх реальності та повноти відображення в обліку за лютий 2013 р.» (далі по тексту - акт перевірки) (а.с. 11 - 20).

Відповідно до висновку акту перевірки перевіркою встановлено порушення з боку позивача вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, в результаті чого завищено податок на додану вартість за лютий 2013 року в сумі ПДВ 7472, 93 грн.

Не погодившись із висновками акта перевірки позивачем до Нововодолазької ОДПІ були подані письмові заперечення №49 від 27.09.2013 року до вказаного акта перевірки (а.с. 21-25), які отримані відповідачем 30.09.2013 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції на копії заперечень.

Відповідь про результати розгляду заперечень ТОВ «Інтерфакт-плюс» від Нововодолазької ОДПІ не отримана.

На підставі акта перевірки було винесено податкове повідомлення - рішення від 27.09.2013 року № 0000242200 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 11209, 50 грн., в тому числі 7473, 00 грн. за основним платежем та 3736, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами). (а.с. 26).

За результатами адміністративного оскарження винесеного податкового повідомлення - рішення до Головного управління Міндоходів у Харківській області та Міністерства доходів і зборів України (а.с. 27-31, 35-39) рішеннями вказаних органів оскаржуване податкове повідомлення рішення було залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення (а.с. 32-34, 40-42).

Не погоджуючись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням від 27 вересня 2013 року, ТОВ "Інтерфакт-плюс" звернулось до суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаного податкового повідомлення - рішення діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Маркстіл», підтверджується матеріалами справи. Зазначив, що позивачем було правомірно віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 7473, 00 грн. до складу податкового кредиту лютого 2013 року по господарським операціям із ТОВ «Маркстіл».

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що спірне податкове повідомлення-рішення 27.09.2013 року № 0000242200 прийнято Нововодолазькою ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області на підставі висновків відповідача про безтоварний характер господарських операцій позивача із ТОВ «Маркстіл». Такий висновок відповідачем зроблено з посиланням на відомості, викладені в акті перевірки ТОВ «Маркстіл» від 25.06.2013 року №903/221/36986492, в якому зазначено, що ТОВ «Маркстіл» не знаходиться за податковою адресою. Зокрема, податковим органом зазначено, що ВПМ Основ`янської ОДПІ м.Харкова надано висновок від 23.05.2013 року №192 щодо нереальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Маркстіл». З урахуванням викладеного, відповідач дійшов висновку про завищення позивачем податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в сумі 7473 грн.

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з ПДВ з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, позивач у перевіряємих податковим органом періодах мав господарські правовідносини із ТОВ «Маркстіл», яке зареєстроване 09.02.2010 року виконавчим комітетом Харківської міської ради, про що свідчить спеціальний витяг з ЄДР ЮО та ФОП станом на 09.04.2014 року (а.с. 77-78).

Матеріалами справи підтверджено, що 17.12.2012 р. між позивачем (покупець) та ТОВ «Маркстіл» (постачальник) був укладений договір купівлі-продажу № 2012-52, предметом якого було те, що постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію технічного призначення, асортимент, кількість і ціна якого вказується у рахунку на оплату (або специфікації), що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (а.с. 43 - 45).

Факт здійснення господарської операції між сторонами договору купівлі-продажу № 2012-52 від 17.12.2012 р. підтверджується копіями: видаткової накладної, податкової накладної, платіжного доручення (а.с. 46-48), свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, наказу про прийняття на роботу водія, акта списання дизельного пального (а.с. 84 - 86), товарно-транспортної накладної, подорожного листа вантажного автомобіля (а.с. 91-93).

Колегія суддів зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від контрагентів є наданий позивачем витяг з журналу реєстрації довіреностей.

Крім того колегія суддів зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Позивачем до суду першої інстанції надано витяг з журналу реєстрації довіреностей за 2011 рік в якому наявний запис щодо видачі довіреності 15.02.2013 року працівнику підприємства ОСОБА_1 (а.с.88-90)

Крім того, вищенаведені операції відображено ТОВ «Іптерфакт-плюс» в бухгалтерському обліку наступним чином: оприбуткування отриманого товару відображено по рахунку 201 «Сировина та матеріали» в сумі 37364, 65 грн.

Перевіркою було встановлено, що суми податку на додану вартість за податковою накладною, виписаною ТОВ «Маркстіл» включені ТОВ «Інтерфакт-плюс» до податкового кредиту лютого 2013 року, відображена у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з ПДВ за лютий 2013 року (а.с. 17).

В свою чергу ТОВ «Маркстіл» віднесло суму податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Інтерфакт-плюс» до податкових зобов'язань звітного податкового періоду, що підтверджується копією акта Основ'янської ОДПІ м. Харкова Харківської області ДПС від 25.06.2013 р. № 903/221/36986492 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Маркстіл» (код ЄДРПОУ 36986492)» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за лютий 2013 р.»(а.с.68-72).

Подальше використання придбаного товару, як встановлено при здійсненні перевірки податковим органом, використані для ремонту основних засобів та списані в бухгалтерському обліку по рахунку 23 «Виробництво» актами списання матеріалів.

Як вбачається з матеріалів справи, зауваження щодо змісту та форми, податкових чи видаткових накладних в акті перевірки відсутні.

Колегія суддів вказує на те, що укладений між позивачем та ТОВ "Маркстіл" договір містить положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, умов поставки, оплати, упаковки, прийому товару, відповідальності сторін, особливих умов, форс-мажору, строків дії, зміни та розірвання договору, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що наявними у матеріалах справи копіями первинних документів повністю підтверджено факт придбання позивачем у ТОВ "Маркстіл" товарно-матеріальних цінностей.

Щодо посилань відповідача акт перевірки ТОВ «Маркстіл» від 25.06.2013 року №903/221/36986492, щодо не знаходження ТОВ «Маркстіл» за податковою адресою, а також висновок від 23.05.2013 року №192 щодо нереальності здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Маркстіл, як на підставу для висновку про нереальність здійснення господарських операцій ТОВ "Інтерфакт-плюс" із даним контрагентом, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ "Маркстіл" взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ "Маркстіл", що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем, при розрахунку податкового кредиту за лютий 2013 року, правомірно враховано суму ПДВ у розмірі 7473 грн. по господарським операціям з ТОВ "Маркстіл".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 27.09.2013 року № 0000242200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 11209, 50 грн., в тому числі 7473, 00 грн. за основним платежем та 3736, 50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Нововодолазької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2014р. по справі № 820/5201/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.