Постанова

від 24.01.2007 по справі 2/102-64а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/102-64А

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

24.01.07                                                                                           Справа  № 2/102-64А

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого –судді  -  М.В.Юркевича

суддів                           -  М.І.Городечна

                                         В.Л.Кузь

Розглянувши апеляційну скаргу ВАТ «Володимирцукор» м. Володимир-Волинський

на постанову господарського суду Волинської області від 14.07.2006р.

в адміністративній справі № 2/102-64А

за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Луцьк

до відповідача ВАТ «Володимирцукор» м. Володимир-Волинський

Про стягнення 46 939,32 грн.

З участю представників :

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Журавель Ю.В. –предст.  

Права   та   обов'язки   сторін   передбачені ст.49  КАС   України роз'яснено, заяв про відвід суддів не поступало.

Постановою господарського суду Волинської області від 14.07.2006 року в адміністративній  справі  № 2/102-64А  задоволено позов  Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м. Луцьк, стягнувши з ВАТ «Володимирцукор»м. Володимир-Волинський 46 939,32 грн. штрафних санкцій.

ВАТ «Володимирцукор»не погоджується з даною постановою, тому у своїй апеляційній скарзі просить переглянути її в порядку апеляційного провадження, скасувати, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на наступні обставини і підстави:

- Суд першої інстанції при винесенні оскарженого рішення не взяв до уваги того, що на ВАТ «Володимирцукор»протягом 2005 року працював 21 інвалід, десятеро із них працювали на підприємстві неповний робочий рік. Зазначена кількість інвалідів судом не була врахована у відповідності до Інструкції Міністерства статистики № 171 від 07.07.1995 року;

- Відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено обов'язок підприємства самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів в рахунок нормативів робочих місць. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що підприємство неодноразово зверталось до Волинського центру зайнятості про необхідність направлення на підприємство інвалідів для їх подальшого працевлаштування;

- Виходячи з вимог ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов'язок по працевлаштуванню інвалідів на підприємствах покладається на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів.  

Позивач доводи апеляційної скарги заперечив з підстав та мотивів викладених у своєму відзиві. Постанову місцевого господарського суду просить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 05.12.2006 року оголошувалась перерва до 06.12.2006 року.

Причини та підстави відкладень розгляду справи викладено в ухвалах Львівського апеляційного господарського суду.

В ході перегляду оскарженого рішення за наявними в справі матеріалами і доказами з'ясовано:

Згідно звіту відповідача (форма № 10-П І) «про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2005 рік середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві становила 521 особу. Чотирьохвідсотковий норматив місць працевлаштування інвалідів для відповідача за звітний період становив 21 особу (521х4%). Фактично на протязі 2005 року в ВАТ «Володимирцукор»працевлаштовано 21 інваліда, що підтверджується поданою відповідачем звітністю (а.с. 4). Разом з тим, 10 інвалідів пропрацювали на підприємстві не повний календарний рік.

Враховуючи ту обставину, що 10 інвалідів пропрацювали на підприємстві неповний календарний рік, Волинським обласним відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно Інструкції № 171 від 07.07.1995 року, затвердженої наказом Міністерства Статистики України та ст.ст. 19, 20  Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», нараховано ВАТ «Володимирцукор»46 939,32 грн. штрафних санкцій за непрацевлаштування 6 інвалідів.

Відповідач проти позову заперечив, вказавши, що підприємством здійснено усі залежні від нього заходи щодо створення робочих місць для осіб інвалідів та їх працевлаштування. Зокрема, подавались щомісячні звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках інвалідах,  подавались заяви до Володимиро-Волинського міськрайонного центру зайнятості про вільні вакантні місця для інвалідів. Крім того, підприємством на протязі 2005 року самостійно працевлаштовано 21 інваліда.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши представників сторін, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржену постанову місцевого господарського суду слід скасувати, апеляційну скаргу –задоволити. При цьому, судова колегія виходить з наступного:

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 18 Закону України  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»для підприємств, установ, організацій, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, а також, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього ж Закону.

Як вбачається із наявних матеріалів та доказів у справі, відповідачем в повному обсязі виконано усі покладені на нього обов'язки щодо створення робочих місць для інвалідів та їх працевлаштування. Дані обставини підтверджуються поданою щомісячною звітністю форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках. Крім того, відповідач неодноразово звертався до Володимиро-Волинського міськрайонного центру зайнятості листами, в яких зазначав потребу в працівниках інвалідах. Проте, як вбачається із наявних матеріалів у справі, працевлаштовано за направлення центру зайнятості лише 1 інваліда, тоді як потреба у працевлаштуванні склала 10 інвалідів . Також, слід зазначити, що з початку 2005 року підприємством самостійно було працевлаштовано 21 інваліда (а.с. 4, 16).

Не відповідають даним обставина справи доводи позивача про, те що факт звернення відповідачем до центру зайнятості не може свідчити про те, що відповідачем вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню інвалідів. Відповідно до ст. 18 Закону України обов'язок щодо працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради народних депутатів, громадські організації інвалідів. Підприємства, установи, організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, в свою чергу зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбаченні чинним законодавством. Як підтверджується матеріалами справи, відповідачем були здійсненні усі залежні від нього заходи встановлені спеціальними нормами  законодавства (подача щомісячних звітів форми 3-ПН та повідомлення листами органи на які покладено обов'язок по працевлаштуванню інвалідів).

Слід також зазначити, що наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 року № 224, зареєстрованим в Мін'юсті 17.07.1998 року за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН та наказом Державного комітету статистики України від 10.01.2002 року № 49, затверджено форму державної статистичної звітності № 10-ПІ. Як вбачається із наявних матеріалів в справі, відповідачем було дотримано зазначений вище порядок заповнення та подачі статистичної звітності у встановлені для цього строки.

Таким чином, апеляційний господарський суд не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невжиття відповідачем всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб інвалідів, а отже відсутні правові підстави для застосування до підприємства штрафних санкцій за невідповідне виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вище наведене та керуючись 195, 196, 202,205, 207, п.7 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України Львівський апеляційний господарський суд, -

,

П О С Т А Н О В И В :

 1. Апеляційну скаргу ВАТ «Володимирцукор»м. Володимир-Волинський задоволити.

2.Постанову господарського суду Волинської області від 14.07.2006 року в адміністративній справі № 2/102-64А скасувати.

3. Прийняти нову постанову: в позові відмовити.

4.  Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5.Матеріали адміністративної справи № 2/102-64А направити в господарський суд Волинської області.

Головуючий-суддя                                                     М.В.Юркевич

Суддя                                                                            М.І.Городечна

Суддя                                                                            В.Л. Кузь