Постанова

від 23.04.2014 по справі 804/3706/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 р. Справа № 804/3706/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняБерднику С.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Стригунова С.І. Максимова А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000412201, №0000422201 від 25.04.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кронверк» звернулося з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014р. №0000412201 відповідача, яким на підставі акту перевірки №97/22-01/30734225 від 05.02.2014р. збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 940309,00 грн., в тому числі за основним платежем на 844560,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 95749,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014р. №0000422201 відповідача, яким на підставі акту перевірки №97/22-01/30734225 від 05.02.2014р. збільшено позивачеві суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 12887,00 грн., в тому числі за основним платежем на 0,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 12887,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкова інспекція протиправно збільшила позивачеві грошові зобов'язання з податку на прибуток та штрафні санкції по податку на додану вартість з огляду на те, що позивач не порушував положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», норм Податкового кодексу України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.1,2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88. Реальність здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами - ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «АББ ЛТД», ТОВ «Промкор», ТОВ «Альфа-Генерація», ТОВ «Техно-торг» підтверджується первинними бухгалтерськими і податковими документами, даними бухгалтерського і податкового обліку, які надавались до перевірки, зазначені в акті перевірки, і які додані до позову. Також позивач не погоджується і з висновками відповідача щодо встановленого завищення податкових зобов'язань з ПДВ та завищення податкового кредиту з ПДВ з підстав, наведених у п.3.1.2 акту перевірки. При цьому, позивач зазначає, що відповідач при застосуванні 50% розміру штрафної санкції порушено п.123.1 ст.123 ПК України, оскільки не було факту повторного протягом 1095 днів визначення контролюючим органом податкового зобов'язання, яке не скасоване судовими рішеннями. За викладених обставин позивач вважає, що вищевказані оспорювані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив в задоволенні адміністративного позову відмовити посилаючись на те, що перевіркою встановлено, що позивач не мав можливості придбавати товари у ТОВ «Віктрейд ЛТД» (п.п.3.1.2 акту перевірки), а також і реалізувати їх. Виходячи з вищезазначеного позивач не займався фінансово-господарською діяльністю, а здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому кошти, які заходили на розрахунковий рахунок позивача від ВАТ «АрселорМітал Кривий Ріг», ТОВ «ЗЗВА-КРУ, АТ «Балаклавські РУ»,ПАТ «Дніпроспесталь» є безповоротною фінансовою допомогою. Також перевіркою встановлено, що позивач не мав можливості придбавати товари у - ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «АББ ЛТД», ТОВ «Альфа-Генерація», ТОВ «Промкор» та реалізовувати їх іншим підприємствам-покупцям, оскільки до перевірки позивачем не були надані наступні документи, а саме: технічна документація на отримане обладнання, товарно-транспортні накладні щодо транспортування обладнання, у видаткових накладних не вказано місце передачі обладнання (тобто неможливо встановити місце передачі права власності на обладнання), не надано технічну документацію на елегаз, не надані паспорта (сертифікати) на продукцію відповідно до умов договору, у зв'язку з чим податковою інспекцією зроблено висновок про проведення позивачем транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру, а за відсутності факту надання послуг (товарів) відповідні суми не можуть включатися до складу витрат за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 23.04.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кронверк» 21.02.2000р. зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Криворізької міської ради за адресою: м.Кривий Ріг, пр. Дзержинського, буд. 36/2, перебуває на обліку в органах ДПС з 23.02.2000р., є платником податку на додану вартість, що підтверджується даними, наведеними в акті від 05.02.2014р., копією витягу з ЄДРПОУ від 11.03.2014р. та копією статуту позивача (а.с.36 том 1, а.с.40-48 том 3).

У період з 09.01.2014р. по 29.01.2014р. податковою інспекцією на підставі наказу №475 від 27.12.2013р., плану-графіку на 1 квартал 2014р. згідно з п.20.1.4 п.20.1 ст.20, абз.1,2,4 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. за результатами якої складено акт від 05.02.2014р. №97/22-01/30734225 за висновками якого були встановлені наступні порушення:

- п.п.1.22.1 ст.1, п.п.4.1.6 ст.4, п.п.4.1.1 ст.4, п.п.11.3.1 ст.11, п.3.1 ст.3, п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 ст.5, п.22.4 ст.22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.135.4.1 п.135.4, п.135.1, п.137.10 ст.137, п.135.2 ст.135, п.44.1 ст.44 ПК України, п.138.2, 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п.2.1, 2.2., 2.4., 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88 в результаті чого підприємством ТОВ «Кронверк» занижено податок на прибуток у сумі 1317062 грн., у тому числі за 4 квартал 2010р. - 4 квартал 2012р.;

- п.4.1 ст.4, п.7.3.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.186.1 п.187.1 ст.187, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України ТОВ «Кронверк» за перевіряємий період завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок чого завищено податок на додану вартість в сумі 120822 грн., в тому числі з жовтня 2010р. по червень 2012р.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п.193.1 ст.193, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.п.2.1, 2.2., 2.4., 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, ТОВ «Кронверк» завищено податковий кредит з ПДВ внаслідок чого знижено податок на додану вартість в сумі 100678 грн., в тому числі з листопада 2010р. по серпень 2012р. (а.с.34-114 том 1).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 25.02.2014р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми «Р», а саме:

- №0000412201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 940309,00 грн., в тому числі за основним платежем - 844560 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 95749 грн. (а.с.21 том 1);

-№0000422201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на 12887 грн. (а.с.22 том 1).

Позивач оспорює вищевказані податкові повідомлення-рішення та просить їх визнати протиправними і скасувати посилаючись на те, що оспорювані рішення прийняті на підставі неправомірних та необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 05.02.2014р., а факти реальності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами, вказаними в акті перевірки, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які оформлені належним чином, були надані податковій інспекції до перевірки, але не були враховані з посиланнями на акти перевірок контрагентів позивача, що і стало підставами для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень відносно позивача.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, тому до правовідносин, які виникли у цій справі, слід застосовувати норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинних станом на 2010р.), виходячи з того, що спірні правовідносини по податку на додану вартість та з податку на прибуток виникли у 2010р., а також норми Податкового кодексу України в частині що стосуються правовідносин, які виникли у період з 01.01.2011р.

Так, згідно підпункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній, або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Пунктом 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт,послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного до 01.01.2011р.) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість ( чинного станом на момент виникнення правовідносин), якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктами 7.2.1 і 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про додану вартість» податкова накладна, яка є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках ( оригінал надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг) та повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань ( абзаци 1, 3, 4 підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» чинного до 01.01.2011р. передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ чинного з 01.01.2011р. передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Якщо є фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, тобто, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88, який наведено вище, встановлено, що первинні документи ( на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до копії статуту позивача до видів діяльності віднесено, зокрема, оптова торгівля машинами та устаткуванням (а.с.42-43 том 3).

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з придбання електрообладнання з наступними контрагентами, а саме: ТОВ «Віктрейд ЛТД», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «АББ ЛТД», ТОВ «Промкор», ТОВ «Альфа-Генерація», ТОВ «Техно-торг», а також правовідносини з реалізації придбаного електрообладнання - ТОВ «Арселор МітталКривий Ріг», ТОВ «ЗЗВА-КРУ», АГ «Балаклавські РУ», ПАТ «Дніпроспецсталь», ТОВ «Проспект Індустріальна компанія», ПАТ «Нікопольський завод феросплавів, ТОВ «ВП Очаківський».

Факти реального здійснення господарської операції за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів поставки, додатками до договорів, копіями видаткових накладних, копіями рахунків-фактур, копіями довіреностей на отримання товару, копіями товарно-транспортних накладних, копіями податкових накладних, а також копіями платіжних доручень, копіями реєстрів платіжних доручень про оплату за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с.131-256 том 1, а.с.1-252том 2, а.с.1-37 том 3).

Також, у власності позивача знаходиться нерухоме майно - нежитлове приміщення у м.Кривому Розі по пр. Дзержинського 36/2 та орендована земельна ділянка, де позивач здійснює свою господарську діяльність, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 07.04.2003р. та копією витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права щодо реєстрації договору оренди земельної ділянки від 12.02.2014р. №17705709 (а.с.25-34 том 5).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовими особами органу державної податкової служби, у акті від 05.02.2014р. зроблено висновки про те, що перевіркою встановлено, що позивачем не надано товарно-транспорті накладні щодо транспортування обладнання, у видаткових накладних не вказано місце передачі обладнання (тобто не можливо встановити місце передачі права власності на обладнання), припинення діяльності контрагентів та анулювання свідоцтва платника ПДВ після проведення господарських операцій, не надання до перевірки позивачем технічної документації на обладнання, відсутність у контрагентів позивача виробничого обладнання та товарів, трудових ресурсів для самостійного виконання договорів укладених з позивачем, встановлено відсутність сертифікатів якості (походження) товарів, не надано позивачем паспортів на продукцію, у зв'язку з чим податковий орган дійшов до висновку, що позивач не мав можливості придбавати товари у вищевказаних контрагентів та реалізовувати їх, оскільки проведені заходи щодо встановлення факту здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та його контрагентів не підтверджують фактичного постачання товарів та послуг, а вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального товарного характеру. За викладеного, встановлено, що кошти, отримані позивачем від продажу таких товарів є безповоротною фінансовою допомогою (а.с. 40, 84 том 1).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 (далі - Порядок № 984) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі із посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки фактів реальності чи нереальність правочинів, нікчемності (фіктивності) укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Як свідчать зміст та висновки акту перевірки від 05.02.2014р., податковим органом в основу встановленого порушення позивачем норм податкового законодавства України було покладено висновки в тому числі і даних перевірок контрагентів позивача за якими було встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вищевказаними контрагентами позивача у спірний період або неможливість проведення зустрічної звірки через не знаходження за місцем реєстрації, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу постачання товару, при цьому, також зазначено, що позивачем не були надані до перевірки будь-які документи, що підтверджують транспортування товару, сертифікати якості, паспорта на продукцію та технічну документацію (а.с. 56,58, 63,71,77,79,81,84 том 1).

Проте, як встановлено в судовому засіданні, позивачем були надані товарно-транспортні накладні, які підтверджують транспортування товару, які наявні в матеріалах справи.

В той же час, слід зазначити, що товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами поставки.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, що свідчать про рух активів підприємства, отримання прибутку, сплату суми ПДВ у складі придбаного товару та інше, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування витрат, податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, є безпідставним і покладення в основу акту перевірки висновків актів перевірок контрагентів позивача, складених іншими податковими інспекціями з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 05.02.2014р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Є неспроможними і доводи податкового органу у акті перевірки про те, що позивачем не надано до перевірки сертифікати якості, паспорта на продукцію та технічну документацію, оскільки ці документи не є первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують реальність здійснення господарської операції, дані документи свідчать про якість товару та не є обов'язковими при формуванні платником податку витрат та податкових зобов'язань, податкового кредиту з ПДВ та відсутність цих документів згідно до вимог ПК України не позбавляє позивача права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ за наявності належно оформленої податкової накладної, виданої продавцем товару покупцю та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому податковим законодавством порядку.

Відповідачем не наведено доказів у акті перевірки і не надано таких доказів, які б свідчили про відсутність у позивача податкових накладних або наявність податкових накладних, які оформлені з порушенням ст.201 Податкового Кодексу України з урахуванням вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних рішень з підстав відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, паспортів та технічної документації на товар, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування витрат та податкового кредиту за відсутності вказаних документів.

Не можуть бути прийняті судом до уваги та покладені в основу даного рішення доводи податкового органу, що кошти від реалізації товару, які знаходяться на рахунках позивача, є безповоротною фінансовою допомогою, оскільки такі висновки спростовуються вище дослідженими первинними документами, копіями договорів поставок, які свідчать про укладення угод позивачем на реалізацію товару контрагентам -покупцям.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 05.02.2014р. доводи податкового органу щодо відсутності документів, що підтверджують транспортування товару та нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами позивача є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням №747 від 07.03.2014р. сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с.2 том 1), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000412201, №0000422201 від 25.04.2014 року - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000412201, №0000422201 від 25.04.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронверк» (50007, м. Кривий Ріг, пр. Дзержинського, буд. 36/2, код ЄДРПОУ 30734225) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 28.04.2014р.

Суддя С.О. Конєва