Ухвала

від 03.11.2015 по справі 804/3706/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

03 листопада 2015 рокусправа № 804/3706/14 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Олійник Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року у справі № 804/3706/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронверк" до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кронверк" звернулося до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014р. №0000412201,№0000422201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кронверк" до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000412201, №0000422201 від 25.04.2014 року - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000412201, №0000422201 від 25.04.2014 року.

Зазначена постанова суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку відповідачем по справі з підстав неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору у цій справі, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені вимог позивача в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а оскаржувана у цій справі постанова відповідає вимогам ст. 159 КАС України, тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Як встановлено з матеріалів справи, у період з 09.01.2014р. по 29.01.2014р. податковою інспекцією була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р. за результатами якої складено акт від 05.02.2014р. №97/22-01/30734225 за висновками якого були встановлені наступні порушення: п.п.1.22.1 ст.1, п.п.4.1.6 ст.4, п.п.4.1.1 ст.4, п.п.11.3.1 ст.11, п.3.1 ст.3, п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 ст.5, п.22.4 ст.22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.п.135.4.1 п.135.4, п.135.1, п.137.10 ст.137, п.135.2 ст.135, п.44.1 ст.44 ПК України, п.138.2, 138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.2.1, 2.2., 2.4., 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88 в результаті чого підприємством ТОВ "Кронверк" занижено податок на прибуток у сумі 1317062 грн., у тому числі за 4 квартал 2010р. - 4 квартал 2012р.; п.4.1 ст.4, п.7.3.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.185.1 ст.185, п.186.1 п.187.1 ст.187, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України ТОВ "Кронверк" за перевіряємий період завищено податкові зобов'язання з податку на додану вартість внаслідок чого завищено податок на додану вартість в сумі 120822 грн., в тому числі з жовтня 2010р. по червень 2012р.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. п.198.3, п.198.6 ст.198, п.п.193.1 ст.193, п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.п.2.1, 2.2., 2.4., 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом МФУ від 24.05.1995р. № 88, ТОВ "Кронверк" завищено податковий кредит з ПДВ внаслідок чого знижено податок на додану вартість в сумі 100678 грн., в тому числі з листопада 2010р. по серпень 2012р.

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 25.02.2014р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення форми "Р", а саме: №0000412201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 940309,00 грн., в тому числі за основним платежем - 844560 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 95749 грн.;№0000422201 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за штрафними санкціями на 12887 грн.

Вирішуючи спір у справі та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин норми законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, Закон України "Про податок на додану вартість", Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" та норми Податкового кодексу України, виходив з того, що відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваних рішень з підстав відсутності у позивача товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості товару, паспортів та технічної документації на товар, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування витрат та податкового кредиту за відсутності вказаних документів.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та визнає їх законними і обґрунтованими, оскільки судом було правильно встановлено предмет спору у цій справі та вірно застосовано норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з придбання електрообладнання з наступними контрагентами, а саме: ТОВ "Віктрейд ЛТД", ТОВ "Авитек Груп ЛТД", ТОВ "АББ ЛТД", ТОВ "Промкор", ТОВ "Альфа-Генерація", ТОВ "Техно-торг", а також правовідносини з реалізації придбаного електрообладнання - ТОВ "Арселор МітталКривий Ріг", ТОВ "ЗЗВА-КРУ", АГ "Балаклавські РУ", ПАТ "Дніпроспецсталь", ТОВ "Проспект Індустріальна компанія", ПАТ "Нікопольський завод феросплавів, ТОВ "ВП Очаківський".

Факти реального здійснення господарської операції за вказаними договорами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копіями договорів поставки, додатками до договорів, копіями видаткових накладних, копіями рахунків-фактур, копіями довіреностей на отримання товару, копіями товарно-транспортних накладних, копіями податкових накладних, а також копіями платіжних доручень, копіями реєстрів платіжних доручень про оплату за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем було сплачено і суму ПДВ.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Дослідивши первинні бухгалтерські документи, судом встановлено, що вони відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку - п.5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку - п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011р.) до інших доходів включаються, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість (чинного на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" чинного до 01.01.2011р. передбачено, що суми податку, які підлягають сплаті до бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду. Сплата податку проводиться не пізніше двадцятого числа місяця, що настає за звітним періодом.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України), вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.6. цієї статті, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Як свідчать зміст та висновки акту перевірки від 05.02.2014р., податковим органом в основу встановленого порушення позивачем норм податкового законодавства України було покладено висновки в тому числі і даних перевірок контрагентів позивача за якими було встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вищевказаними контрагентами позивача у спірний період або неможливість проведення зустрічної звірки через не знаходження за місцем реєстрації, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу постачання товару, при цьому, також зазначено, що позивачем не були надані до перевірки будь-які документи, що підтверджують транспортування товару, сертифікати якості, паспорта на продукцію та технічну документацію.

Суд першої інстанції правильно акцентував увагу, що товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами поставки.

Разом з тим, акт перевірки позивача не містить доказів, що господарські операції з його контрагентами не мали реального товарного характеру, господарські операції із вказаними контрагентами не аналізувались та не досліджувались, висновки щодо неправомірності формування податкового кредиту відповідачем зроблені лише у зв'язку з відсутністю результатів зустрічних перевірок, які б підтвердили або спростували факт порушення контрагентами своїх податкових зобов'язань щодо обґрунтованості заявлених платником податку вимог про відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету.

Проте, судова колегія зазначає, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин, доводи, наведені податковим органом в апеляційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія доходить висновку, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не встановлено, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов