Постанова

від 27.05.2014 по справі 907/155/14

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2014 р. Справа № 907/155/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С. М.

Давид Л.Л.

при секретарі судового засідання Борщ І.

за участю представників сторін:

від позивача - не з"явився

від відповідача (скаржник) - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Алко" від 17.04.2014 року б/н

на рішення господарського суду Закарпатської області від 08.04.2014 р. (суддя Кадар Й.Й.)

у справі № 907/155/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Соммельє", м.Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Алко", м.Ужгород,

про стягнення 37 903,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 08.04.2014р. у справі № 907/155/14 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ніка Алко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Соммельє" суму боргу у розмірі 37903,94, в т.ч. 16753,48грн. - основний борг, 19266,50грн. - неустойка, 158,35грн. - 3% річних, 1675,35грн. - штраф та 50,26грн. - інфляційні нарахування та суму 1827 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, отримавши товар на підставі накладної за Договором поставки, не виконав взяті на себе зобов'язання по його оплаті, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами договору поставки нараховані неустойка, штраф, 3% річних та інфляційні нарахування.

В апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення господарського суду Закарпатської області від 08.04.2014 року у даній справі в частині стягнення штрафних санкцій шляхом зменшення суми штрафних санкцій на 50 % мотивуючи це завищеним розміром неустойки та погіршенням фінансового стану підприємства.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У призначені судові засідання сторони не забезпечили явки своїх уповноважених представників, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду. Враховуючи строки розгляду справи, а також те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, докази у справі є достатніми для вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглядати спір без участі представників сторін за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення господарського суду першої інстанції - скасувати частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соммельє" (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Алко" (Відповідач), було укладено договір поставки № 1/76/13 від 02.09.2013 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник передає або зобов'язується передати товар у власність Покупцеві, а Покупець приймає або зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору є алкогольні напої, які є у Продавця на момент укладання договору або будуть придбані (створені, набуті) Продавцем у майбутньому (п. 1.3. Договору).

Загальна сума Договору складає суму всіх накладних. Ціни на товари, кількість загальна вартість товарів, що відпускаються, встановлюються окремо на кожну партію товару відповідно до накладних (п. 3.1., 3.2., Договору).

Покупець зобов'язується розрахуватись за поставлені товари не пізніше ніж через 60 календарних днів з моменту поставки товару. Покупець здійснює оплату товару в гривнях, переказом суми на р/р Постачальника (п. 3.3 Договору).

На виконання умов зазначеного Договору відповідачу було поставлено товар, загальною вартістю 18 753,48 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №С09-0006 від 02.09.2013р. (а.с.17-18).

Граничний строк оплати по вищезазначеній накладній минув 01.11.2013 року.

Відповідач розрахувався за товар частково, сплативши в сукупності лише 2000 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками від 10.12.2013 року та від 09.01.2014 року (а.с. 25-26).

Відтак, Відповідач належно не виконав умови п. 3.3 Договору відносно проведення розрахунків за товар, тобто зобов'язання з оплати за товар, яке, відповідно, є грошовим.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Таким чином, заборгованість Відповідача з оплати отриманого товару складає 16753,48грн., яку позивач просить стягнути з відповідача (розрахунок, а.с. 11).

На адресу Відповідача 22.01.2014 була відправлена Претензія (Вимога) (відправлення підтверджується описом вкладення), в якій Позивач вимагав від Відповідача сплатити суму боргу без урахування штрафних санкцій. Також Позивач звертав увагу Відповідача на те, що у разі не задоволення вимог Позивача, останній буде змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та вимагати від Відповідача сплати основного боргу, нарахованих штрафних санкцій та судового збору.

Станом на момент розгляду спору в апеляційному порядку в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили сплату відповідачем вище вказаного боргу.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У ч.І ст. 530 ЦК України закріплено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Оскільки, в даному випадку відповідач належно не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором поставки по оплаті за поставлений товар, отриманий згідно з видатковою накладною, порушене право позивача підлягає захисту шляхом примусового стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 16753,48 грн., стягнення якої останнім в установленому порядку не спростовано.

Згідно ст.610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Статтею 611 ЦК передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 3.4. Договору у випадку затримки оплати товару. Відповідач виплачує Позивачу неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, а в разі затримки оплати понад тридцять днів, додатково стягується штраф у розмірі десяти відсотків від суми заборгованості.

За прострочку виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар позивач просить стягнути з відповідача за період з 01.11.2013р. по 24.02.2014р. суму 19266,50 грн. - неустойку в розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки платежу, а також штраф у розмірі десяти відсотків від суми заборгованості в сумі 1675,35грн. (розрахунок, а.с. 11).

Пеня та інші нарахування у зв'язку з порушенням грошових зобов'язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що сторонами у Договорі фактично погоджено застосування такого виду неустойки як пеня (обчисленої у відсотках (1%) від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції було порушено вимоги матеріального права в частині стягнення неуйстоки (пені) за вказаний період в розмірі, який перевищує подвійну облікову ставку, тобто в розмірі 19266,5 грн.

Відтак, апеляційний господарський суд, здійснивши відповідний арифметичний перерахунок суми неустойки (пені) з врахуванням вимог законодавства (розмір подвійної облікової ставки за спірний період - 13%), не виходячи за межі спірного періоду (з 01.11.2013 року по 24.02.2014 року (115 днів), вважає, що з відповідача належить стягнути 686,20 грн. пені., а у стягненні решти суми заявленої пені в розмірі 18580,3 грн. - відмовити та відповідно оскаржуване рішення в частині задоволення позовної вимоги про стягнення 18580,3 грн. пені скасувати.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відтак, щодо стягнення 1675,35 грн. штрафу на підставі п.3.4. Договору, то апеляційний господарський вважає дану позовну вимогу підставною, та погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення такої.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Інфляційні нарахування та три проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу який полягає у відшкодування матеріальних втрат кредитора та в отриманні компенсації (плати від боржника) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочку виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за поставлений товар позивач просить стягнути з відповідача за період з 01.11.2013р. по 24.02.2014р. суму 158,35 грн. - 3% річних та 50,26грн. - інфляційних нарахувань (розрахунок, а.с. 11).

Апеляційний господарський суд, перевіривши наявний розрахунок, вважає, що нараховані позивачем три відсотки річних за період 01.11.2013р. по 24.02.2014р. в сумі 158,35 грн. та інфляційні нарахування в сумі 50,26грн., є підставними а відтак погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги про їх стягнення.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 господарський суд в залежності від конкретних обставин справи може у разі неподання доказів оплати судового збору - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ст. 49 ГПК України або ж залишити позов без розгляду.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 року скаржника було зобов'язано надати належні докази сплати судового збору в розмірі 913,5 грн. до 27.05.2014 року, однак такі докази ним надано не було.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню, апеляційний господарський суд здійснює перерозподіл судових витрат у даній справі за розгляд справи у першій інстанції та здійснює пропорційний розподіл судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ст. 49 ГПК України в апеляційній інстанції.

Отже, за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача в користь позивача слід стягнути 931,4 грн. судового збору. Решту судового збору слід залишити на позивачу.

Зі скаржника (відповідача) в доход державного бюджету України слід стягнути 465,7 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційній інстанції. З позивача в користь державного бюджету України слід достягнути решту судового збору в розмірі - 447,8 грн.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Алко" від 17.04.2014 року б/н - задоволити частково.

Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.04.2014р. у справі № 907/155/14 в частині задоволення позову про стягнення пені в розмірі 18580,3 грн. - скасувати. В цій частині прийняти нове рішення. В позові в частині стягнення 18580,3 грн. пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ніка Алко", (Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Можайського, буд. 16, кв. 61, код ЄДРПОУ 36541889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Соммельє" (м. Київ, вул. Електриків, 15, код ЄДРПОУ 35877773) 686,20 грн. (шістсот вісімдесят шість гривень двадцять копійок) - пені.

В решті рішення залишити без змін.

Пункт 2 рішення господарського суду Закарпатської області від 08.04.2014р. у справі № 907/155/14 викласти в наступній редакції: «Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ніка Алко", (Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Можайського, буд. 16, кв. 61, код ЄДРПОУ 36541889) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Соммельє" (м. Київ, вул. Електриків, 15, код ЄДРПОУ 35877773) суму стягнення 19323,64 грн. (дев'ятнадцять тисяч триста двадцять три гривні шістдесят чотири копійки), в т.ч. 16753,48грн. - основний борг, 686,20 грн. - пеня, 158,35грн. - 3% річних, 1675,35грн. - штраф та 50,26грн. - інфляційні нарахування та суму 931,4 грн. (дев'ятсот тридцять одну гривню сорок копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Ніка Алко", (Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Можайського, буд.16, кв.61, код ЄДРПОУ 36541889) 465,7 грн. (чотириста шістдесят п'ять гривень сімдесят копійок) судового збору в доход державного бюджету України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Соммельє" (м. Київ, вул. Електриків, 15, код ЄДРПОУ 35877773) 447,8 грн. (чотириста сорок сім гривень вісімдесят копійок) судового збору в доход державного бюджету України.

Місцевому господарському суду видати відповідні накази в порядку ст. 116 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 02.06.2014 року.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

Суддя С.М. Бойко

Суддя Л.Л. Давид