Постанова

від 03.06.2014 по справі 820/5604/14

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 червня 2014 р. № 820/5604/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Машир В.О, відповідач - Юсупова М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автрамат-Рембуд» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автрамат-Рембуд» звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 25.11.2013 року № 0001182201 та № 0001192201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - Товариством з обмеженою відповідальністю "АТМК-Сервіс" не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Ленінському районі м. Харкові (Акт від 06.11.2012 року №1355/225/37275143"Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АТМК-Сервіс") був встановлений факт відсутності реального вчинення господарських операцій. В зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ "Автрамат-Рембуд" із контрагентами, у т.ч. ТОВ «АТМК-Сервіс"

У судовому засіданні 03.06.2014 року представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ТОВ "Автрамат-Рембуд" зареєстроване як юридична особа 13.12.2001 року та перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів в ДПІ у Московському районі, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

18.10.2013року співробітниками ДПІ у Московському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Автрамат-Рембуд" зпитань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «АТМК-Сервіс» за період з 01.10.2011року по 31.10.2011року та подальшої участі отриманих ТМЦ 9робіт, послуг) у фінансово-господарських операціях підприємства, за наслідками якої складено Акт №711/20-34-22-01-05/23142659 від 28.10.2013 року.

Під час перевірки було встановлено порушення ТОВ "Автрамат-Рембуд" :

-п.п.138.1.1. п. 138.1 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено та підлягає сплаті до бюджету податок на прибуток на загальну суму 752636, 00 грн., у т.ч за 4 квартал 2011року в сумі 75236, 00грн.;

-п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.10.201року по 31.10.2011року на суму 654466, 00грн.

На підставі вищезазначеного акту, 25.11.2013 року ДПІ у Московському районі прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001182201, яким ТОВ "Автрамат-Рембуд"" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 752636,00грн., у т.ч. за основним платежем - 752636,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00грн. та № 0001192201, яким ТОВ "Автрамат-Рембуд" збільшено суму грошового зобов`язання у загальному розмірі 981699,00грн., у т.ч. за ссновним платежем 654466,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 327233,00грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання, за наслідками якої встановлено, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «АТМК-Сервіс» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Також, суд зазначає, що відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суму грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ТОВ "Автрамат-Рембуд" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ "АТМК-Сервіс".

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеним контрагентом, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що основними видами діяльності за КВЕД - 2010, які здійснював позивач у перевіряємий період, були Будівництво житлових і нежитлових будівель (код КВЕД 41.20), Неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90), Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20), Виробництво будівельних металевих конструкцій і частин конструкцій (код КВЕД 25.11), що підтверджується довідкою ЄДРПОУ № 593708.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в ній матеріалами, 04.10.2011 року між ТОВ «АТМК-Сервіс (Постачальник) та ТОВ «АВТРАМАТ-РЕМБУД (Покупенць) було укладено Договір поставки №041001, відповідно до умов якого, Постачальник зобов`язувався передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити товар, відповідно до рахунків.

Відповідно до п.4.1. Договору, ціна ТМЦ зазначається в рахунках та підтверджується відвантажувальними та податковими накладними.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість отриманого товару була повністю сплачена Покупцем, про що свідчать надані позивачем платіжними дорученнями № 130 від 10.10.2011 р. у сумі 146686,10 грн., № 132 від 10.10.2011 р. у сумі 145472,24 грн., № 131 від 10.10.2011 р. у сумі 161487,80 грн., № 133 від 10.10.2011 р. у сумі 145588,30 грн., № 134 від 10.10.2011 р. у сумі 156091,64 грн, № 153 від 20.10.2011 р. у сумі 123594,90 грн., № 154 від 20.10.2011 р. у сумі 147203,94 грн., № 155 від 20.10.2011 р. у сумі 123594,90 грн.,№ 156 від 20.10.2011 р. у сумі 147203,94 грн., № 165 від 25.10.2011 р. у сумі № 182 від 31.10.2011 р. у сумі 500000,00 грн., № 183 від 31.10.2011 р. у сумі 500000,00 грн., платіжним дорученням № 184 від 31.10.2011 р. у сумі 500000,00 грн., платіжним дорученням № 185 від 31.10.2011 р. у сумі 300000,00 грн., а також банківськими виписками.

Відповідно до п.3.1 Договору, поставка товару здійснюється транспортом постачальника і за його рахунок до місце відвантаження, зазначеному Покупецем. Постачальник зобов`язаний передати Покупцю наступні документи: оригінали рахунків-фактур, накладні, податкові накладні, копії сертифікатів якості чи виписку з сертифікату.

На підтвердження реальності виконання вищезазначених умов Договору, позивач надав наступні документи: рахунки-фактури № 5104 від 05.10.2011 р., №6101 від 06.10.2011року, № 04101 від 05.10.2011 р., № 6102 від 06.10.2011 р., №6103 від 04.10.211р., № 63101 від 13.10.2011 р., № 13102 від 13.10.2011 р. № 131013 від 13.10.2011р., № 13104 від 13.10.2011року, видаткові накладні № 1503 від 05.10.2011року на суму 164102,40грн. у т.ч. ПДВ 27350,40грн., № 5104 від 05.10.2011 р. на суму 146686,10 грн в т.ч. ПДВ 24447,68грн., №5105 від 05.10.2011 р.на суму 161487,80 грн в т.р ПДВ26914,63грн., №6101 від 06.10.2011 р.на суму 145588,30 грн в т.р ПДВ 24264,752грн., № 6102 від 06.10.2011 р. на суму 145472,24 грн в т.ч ПДВ 24245.37грн.,№ 6103 від 06.10.2011 р. на суму 156091,64 грн в т.ч ПДВ 26015,27 грн., № 10101 від 10.10.2011 р. на суму 166030,15 грн в т.ч ПДВ 27671,69 грн., № 10102 від 10.10.2011 р. на суму 166030,15 грн в т.ч ПДВ 27671,69 грн., № 12102 від 12.10.2011 р. на суму 159266,24 грн в т.ч ПДВ 25544,37 грн., № 13102 від 13.10.2011 р. на суму 147203,94 грн в т.ч ПДВ 14533,99 грн., № 13101 від 24.10.2011 р. на суму 123594,90 грн в т.ч ПДВ 20599,15 грн., №24101 від 24.10.2011 р. на суму 136472,05 грн в т.ч ПДВ 22745,34 грн., №25101 від 25.10.2011 р. на суму 158923,04 грн в т.ч ПДВ 26487,17 грн., № 28101 від 28.10.2011 р. на суму 157743,30 грн в т.ч ПДВ

Суд зазначає, що згідно з умовами вищезазначеного Договору (п.3.2), право власності на кожну партію Товару переходить до Покупця з моменту передачі Товару за видатковою накладною. Передача Товару здійснюється на підставі довіреності Покупця на отримання Товару. Одночасно з видатковою накладною Покупець отримує оригінал рахунку-фактрури на відвантажену партію Товару, при цьому доказом отримання оригіналу фахнуку- фактури є підпис особи уповноважної на отримання Товару, на видатковій накладній.

Частиною 2 статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як зазначив під час розгляду справи представник позивача, транспортування придбаного товару здійснювалось за рахунок та силами постачальника, про що було надано копії відповідних товарно-транспортними накладними на відпуск ТМЦ № 5104 від 0.10.2011року, № 10101 від 10.10.2011року, № 10102 від 10.10.2011року, № 13101 від 13.10.2011року, № 13102 від 13.10.2011року, № 24101 від 24.10.201року, № 25101 від 25.10.2011року, № 26101 від 26.10.2011року, № 28101 від 28.10.2011року.

Крім того суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом - Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Враховуючи наведене, суд зазначає, що додатковим доказом, який свідчить про факт отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "Компанія Галон", є надана позивачем копія виписки із журналу реєстрації довіреностей на отримання ТМЦ, де зазначені довіреності № 184 від 04.10.2011 р., 185 від 05.10,2011 р., № 187 від 10.10.2011р., №196 від №205 від 24.10.2011 р., видані головному інженеру Мамедову, посада якого вказана у штатному розписі підприємства.

На підтвердження якості ТМЦ, позивач надав відповідні сертифікати якості .

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується податковим органом, придбані ТМЦ підприємство зберігало на території нежитлового приміщення, яке знаходиться в оренді ТОВ «Автрамат-Рембуд» згідно з договором оренди нежитлового приміщення № 14 від 31.0.12011року. Відповідно до п.1 Договору, Мамедов А.А. (Орендодавець) передає ТОВ «Автрамат-Рембуд» (Орендар) у тимчасове користування нежитлове приміщення за адресою:м. Харків, вул. Птиткова, будинок в„– 12 , загальною площею 9898,1кв.м. На виконання умов вищезазначеного Договору, позивачем надано акт прийому-передачі об`єктів в оренду від 01.02.2011року по Договору № 14 від 31.01.20011року.

На підтвердження обліку руху ТМЦ на складі, позивачем надано картки субконтролю ТМЦ та накладні на передачу матеріалів у виробництво.

Наявність необхідних виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності підтверджується наявним в матеріалах справи переліком обладнання підприємства, договорами купівлі-продаже № 116-ХЗТД-БК, № 113-ХЗТД-БК, № 125--ХЗТД-БК, № 155--ХЗТД-БК, № 320-ХЗТД-БК, № 314 -ХЗТД-БК, № 07/09Пс від 07.09.2006року та доданими до них відповідними накладними на відпуск ТМЦ, актами прийому-передачі та видатковими накладними. Наявність трудових ресурсів підтверджується звітом праці ТОВ «Автрамат-Рембуд» та штатними розкладами працівників.

Вартість виробленої продукції підтверджується калькуляціями вартості виробленої продукції, наявними в матеріалах справи.

Як зазначив під час розгляду справи позивач, необхідність придбання ТМЦ зумовлена виконання умов договорів № 12 та № 13 від 03.10.2011року, відповідно до умов якого ТОВ «МК СКСМ» (Замовник) доручив ТОВ «Автрамат-Рембуд» (Виконавець) за рахунок сил, засобів та необхідного обладнання виробити металоконструкції. На виконання умов вищезазначеного договору, позивач надав відповідні видаткові накладані, ТТН з довіреностями на транспортування ТМЦ та податкові накладні.

Доказів того, що отриманий від контрагента - ТОВ «АТМК-Сервіс» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Окрім того, позивач надав відповідні податкові накладні, які були відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладених. Зауважень щодо правильності оформлення та форми податкових накладених у податкового органу не виникло.

На час виконання умов договору та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ «АТМК-Сервіс» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ТОВ «АТМК-Сервіс» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Окрім того, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки продукції.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автрамат-Рембуд» до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень - рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління міндоходів у Харківській області № 0001182201 та № 0001192201 від 25.11.2013 року

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автрамат-Рембуд» (61047, м. Харків, вул. Роганська, 89в, кв.54 код ЄДРПОУ 23142659) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 05.06.2014року.

Суддя Горшкова О.О.