Постанова

від 03.06.2014 по справі 911/4556/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2014 р. Справа№ 911/4556/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Самсіна Р.І.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.06.2014 року по справі № 911/4556/13 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" на рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року по справі № 911/4556/13 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської

міської ради

до Приватного виробничо-торгівельного підприємства

"Промтехнік"

про звільнення нежитлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Відділ комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради звернувся до господарського суду Київської області з позовом до приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" про звільнення нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду Київської області від 24.12.2013 року позов задоволено повністю, виселено приватне виробничо-торгівельне підприємство "Промтехнік" з нежитлового приміщення площею 206,70 кв.м., яке розташоване в підвалі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1. та стягнуто з приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" на користь відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради 1147,00 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, приватне виробничо-торгівельне підприємство "Промтехнік", звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року у справі № 911/4556/13 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 911/4556/13 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Куксов В.В., Самсін Р.І.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач, приватне виробничо-торгівельне підприємство "Промтехнік", звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Розпорядженням голови суду від 25.03.2014 року було сформовано для розгляду апеляційної скарги приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" колегію суддів у складі головуючого судді: Яковлєва М.Л., суддів: Куксова В.В., Самсіна Р.І.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 року по справі № 911/4556/13 відновлено приватному виробничо-торгівельному підприємству "Промтехнік" строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 13.05.2014 року.

В дане судове засідання представники відповідача не з'явились, однак 12.05.2014 року представником приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" на рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року по справі № 911/4556/13 на п'ятнадцять днів до 09.06.2014 року та відкладено розгляд справи на 27.05.2014 року о 10 год. 45 хв.

23.05.2014 року представником відповідача подано клопотання про долучення додаткових документів, яке судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 27.05.2014 року, оголошено перерву у судовому засіданні до 03.06.2014 року.

03.06.2014 року представником позивача подано заяву про долучення додаткових документів, які судовою колегією оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надавав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 24.12.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позов відмовити повністю.

Представник позивача в судових засіданнях надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду Київської області від 24.12.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року по справі № 911/4556/13 - слід скасувати, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2012 року між Управлінням комунальної власності Білоцерківської міської ради правонаступником якого є відділ комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (орендодавець, позивач) та приватним виробничо-торгівельним підприємством "Промтехнік" (орендар, відповідач) було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 770 (а.с. 8-11).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає в оренду, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 206,70 кв.м., розташоване в підвалі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1, яке перебуває на балансі Комунального підприємства Білоцерківської міської ради житлово-експлуатаційної контори № 7.

30.03.2012 року орендодавцем було передано нежитлове приміщення в оренду орендарю, що підтверджується актом прийому-передачі (п. 2.1. договору, а.с. 13).

Орендар зобов'язується своєчасно та повному обсязі сплачувати орендну плату (п. 4.2. договору), відповідно до розрахунку орендної плати (а.с. 12).

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач (орендодавець) належним чином виконав свої зобов'язання за договором оренди нежитлового приміщення № 770 від 30.03.2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Однак, як зазначає позивач, відповідач в свою чергу належним чином не виконував свої договірні зобов'язання зі сплати орендної плати.

Пунктом 10.1. договору встановлено строк його дії до 31.01.2013 року.

20.02.2013 року орендодавцем було направлено на адресу орендаря лист № 01-25/184 (а.с. 17) в кому зазначено, що договір оренди втратив чинність 31.01.2013 року у зв'язку з закінченням терміну його дії.

Крім того, в зазначеному листі сказано, що протягом дії договору оренди орендар порушуючи умови п. 4.2. договору оренди, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачував орендну плату за орендоване нежитлове приміщення. Заборгованість становить 16 617,07 грн. та пені в сумі 632,11 грн.

У зв'язку з чим, орендодавець повідомив орендаря, що договір оренди № 770 від 30.03.2012 року на новий термін переукладатись не буде, а тому орендар повинен повернуто орендоване майно.

Вказаний лист залишений відповідачем без відповіді та задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Оскільки, строк дії договору був встановлений до 31.01.2013 року, а позивач повідомив відповідача про свій намір припинити його дію, то суд першої інстанції прийшов до висновку що до даного договору не застосовуються положення ст. 764 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими встановлено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Однак, з зазначеним колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Так дійсно, 20.02.2013 року орендодавцем було направлено на адресу орендаря лист № 01-25/184 (а.с. 17) в кому зазначено, що договір оренди втратив чинність 31.01.2013 року у зв'язку з закінченням терміну його дії.

Крім того, в зазначеному листі сказано, що протягом дії договору оренди орендар порушуючи умови п. 4.2. договору оренди, несвоєчасно та не в повному обсязі сплачували орендну плату за орендоване нежитлове приміщення. Станом на 31.01.2013 року заборгованість становить 16 617,07 грн. та пені в сумі 632,11 грн.

У зв'язку з чим, орендодавець повідомив орендаря, що договір оренди № 770 від 30.03.2012 року на новий термін переукладатись не буде, а тому орендар повинен повернути орендоване майно.

Разом з тим, зазначений лист суперечить ч. 3 п. 10.6 договору, у якому зазначено, що у разі якщо орендодавець має намір після закінчення терміну дії договору оренди використовувати зазначене майно для власних потреб, він не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору письмово попереджає про це орендаря.

Крім того, 16.05.2013 року орендодавцем направлено на адресу орендаря претензію № 01-20/16 в якій зазначено, що в разі незадоволення даної претензії відділ комунальної власності та концесії ініціюватиме дострокове розірвання договору оренди, виселення з вищевказаного приміщення та виключення з переліку об'єктів, які затверджені до приватизації шляхом викупу даного приміщення відповідно до чинного законодавства. Заборгованість по орендній платі буде стягнуто в примусовому порядку.

Отже, на момент направлення претензія договір був чинним, а твердження позивача не знайшли свого правового підґрунтя, оскільки за твердження позивача договір втратив чинність 31.01.2013 року, а претензію було направлено 16.05.2013 року, тобто через чотири місяця після так би мовити припинення дії договору, що суперечить чинному законодавству так як в ній зазначено, що в разі незадоволення даної претензії відділ комунальної власності та концесії ініціюватиме дострокове розірвання договору оренди.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах свободи договору.

Згідно з вимогами ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Тобто, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 2. ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 2 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Крім того, ч. 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Доказів припинення дії договору оренди позивачем не надано, таким чином договорів є чинним.

Оскільки, договір оренди є чинним, то відсутній предмет спору з приводу звільнення відповідачем нежитлового приміщення площею 206,70 кв.м., яке розташоване в підвалі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1.

Крім того, в претензії позивачем було зазначено, що у разі неоплати орендної плати нежитлове приміщення буде виключено з переліку об'єктів, які затверджені до приватизації шляхом викупу даного приміщення відповідно до чинного законодавства, а 03.06.2014 року позивачем було надано рішення Білоцерківської міської ради № 395-14-VI від 24.11.2011 року про затвердження переліку об'єктів міської комунальної власності до приватизації шляхом викупу, до якого внесено і орендоване нежитлове приміщення площею 206,70 кв.м., яке розташоване в підвалі дев'ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Біла Церква, вул. Леваневського, буд. 47/1, тобто позивач не проти викупу даного приміщення орендарем.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо посилань скаржника на відсутність заборгованості, у зв'язку з проведення капітального ремонту орендованого приміщення та проханням зарахувати вартість капітального ремонту в рахунок орендної плати, колегією суддів до уваги не береться з огляду на те, що в даному спорі вирішується питання щодо звільнення приміщення, а не стягнення орендної плати.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року було прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Таким чином, апеляційна скарга приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" на рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року по справі № 911/4556/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 24.12.2013 року у справі № 911/4556/13 скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Відділу комунальної власності та концесії Білоцерківської міської ради (вул. Ярмакова, 1/23, м. Біла Церква, Київська область, 01117, код ЄДРПОУ 20577351) на користь приватного виробничо-торгівельного підприємства "Промтехнік" (пров. Будівельників, 1, м. Біла Церква, Київська область, 09100, код ЄДРПОУ 20620710) 609 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним господарським судом.

4. Видачу наказу доручити господарському суду Київської області.

5. Справу № 911/4556/13 повернути до господарського суду Київської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

Р.І. Самсін