Постанова

від 05.06.2014 по справі 916/505/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р.Справа № 916/505/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В. М. та Шевченко В.В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження в.о. голови суду № 775 від 30.04.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.

за участю представників :

ДП „Сінергія" - не з'явився ,

ТОВ „С-Інжинірінг" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Інжинірінг" на рішення господарського суду Одеської області від 07.04.2014 р. по справі № 916/505/14 за позовом Дочірнього підприємства „Сінергія" до Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Інжинірінг" про стягнення 170497,31грн.

ВСТАНОВИЛА:

17.02.2014 р.(Вх.№ 503/14) Дочірнім підприємством „Сінергія" (далі позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Інжинірінг" (далі відповідач) про стягнення 170497,31грн., з яких 166253,66 грн. - основного боргу, 2045,30 грн. інфляційних втрат, 2198,35 грн. процентів річних. Позивач також просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Свої вимоги з посиланням на ст.. ст. 530, 610, 625 і 692 ЦК України позивач мотивував, тим що відповідач не розрахувався своєчасно за поставлений за накладними №0571 від 17.05.2013 р. та № 1258 від 03.10.2013 р. товар в результаті чого в нього виникла вказана заборгованість на яку згідно приписів ст.. 625 ЦК України він нарахував збитки від інфляції та 3% річних. ( а.с.2-5).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.02.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 916/505/14. ( а.с.1)

14.03.2014 р. (вх. № 6482/14) відповідач надав суду відзив на позов, в якому не визнав позовні вимоги позивача пославшись на те, що, по-перше позивач необґрунтовано вважає вказану поставку договором купівлі продажу і відповідно безпідставно посилається на приписи ст. ст.. 601 та 625 ЦК України; по-друге сторони не узгоджували умови вказаної поставки, в т.ч. відносно строків оплати та вартості товару, а по-третє позивач не надав доказів, які б підтверджували, що він направляв йому вимогу про сплату цього товару. (а.с.52-55)

01.04.2014 р. позивач надав суду пояснення на відзив відповідача, в яких обґрунтовує свою позицію щодо заявлених вимог та не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позов. (а.с.63-66)

Відповідач надав суду контррозрахунок річних та втрат від інфляції. (а.с.76-78)

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.04.2014 року (повний текст якого складено та підписано суддею Щавинською Ю.М. 14.04.2014 р.) позовні вимоги задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 166 253,66 грн. основного боргу, 2110,30 грн. - 3% річних, 2045,30 грн. інфляційні витрати та 3408,19 грн. витрати по сплаті судового збору.

Рішення місцевого господарського суду, з посиланням на ст. ст. 625, 626, 638, 712 і 692 ЦК України та ст.ст. 172 і 265 ГК України, вмотивовано тим, що позивач довів що він поставив за вказаними накладними товар відповідачу і ця поставка за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідач дійсно не розрахувався за поставлений товар а тому заявлена заборгованість в розмірі 166 253,66 грн. підлягає стягненню. Водночас суд дійшов висновку, що позивач невірно визначив розмір 3% річних і зменшив суму цього стягнення.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідач звернувся з до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у який просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Скаржник зазначив, що місцевим господарським судом дійшов невірного висновку, що чинним законодавством не передбачена обов'язкова письмова форма договору поставки. Скаржник зазначає, що сторони не узгодили предмет договору, строки і умови постави та оплати, а відтак цей договір є неукладеним і не породжує жодних правових наслідків, а тому підстави для задоволенні позовних вимог позивача відсутні.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 05.05.2014 року зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 05.06.2014 р. о 10:00 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи.

Враховуючи викладене колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Оскільки представники сторін в судове засідання не з'явились фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом позивач виставив відповідачу 19.03.2013 р. рахунок фактуру № 0334 про поставку товарів у кількості 355 шт. на загальну суму 43 034,02 грн., в якому зазначив що у разі його оплати (в т.ч. часткової) він набуває силу договору і що номер рахунку вважається номером договору (а.с.12)

З виписки з банківського рахунку позивача в вбачається, що відповідач 05.04.2013 р. частково оплатив позивачу вказаний рахуно -фактуру в розмірі 12909, 60 грн. (а.с.20)

За таких обставин (часткову оплату вищевказаного рахунку фактури), з урахуванням умов зазначених у рахунку-фактурі (у разі його оплати (в т.ч. часткової) він набуває сили договору і що номер рахунку вважається номером договору), колегія суддів дійшла висновку, що сторони уклали договір поставки товарів № 0334 на товари у номенклатурі, кількості та вартістю визначених в рахунку-фактурі.

За таких обставин посилання скаржника на відсутність між сторонами договірних відносин щодо поставки вказаного товару, в т.ч . відсутність укладеного у письмові формі договору та узгодженості його істотних умов, спростовується вищевказаними доказами і не приймається колегією суддів до уваги.

З наявних у справі виданої позивачем накладної № 0571 від 17.05.2013 р. на суму 43 034,02 грн. та довіреності відповідача вбачається, що позивач на виконання вказаного договору поставив відповідачу товари у визначеній у рахунку-фактурі № 0334 від 19.03.2012 р. номенклатурі, кількості та вартості, а відповідач прийняв її. (а.с.13,14)

З виписок з банківського рахунку позивача вбачається, що відповідач 09.08.013 р. і 30.12.2013 р. оплатив позивачу за отриманий згідно рахунку-фактури № 0334 товар у сумі 10 000 грн. і 5000 грн.. відповідно. (а.с. 22, 23)

З викладеного вбачається, що відповідач оплатив позивачу за отриманий за рахунком-фактурою № 0334 від 19.03.2013 р. за накладною № 0571 від 17.05.2013 р. товар, з урахуванням передоплати, 270909,60 грн.

Доказів оплати решти суми заборгованості - 15124,42 грн. відповідач не надав.

Крім того з матеріалів справи вбачається і ці обставини також встановив місцевий суд 04.06.2013 р. позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №0639 про поставку товарів у кількості 4929 шт., 390 м. на загальну суму 305 626,70 грн., в якому зазначив, що у разі його оплати (в т.ч. часткової) він набуває силу договору і що номер рахунку вважається номером договору (а.с.16).

З виписки з банківського рахунку позивача в вбачається, що відповідач 02.08.2013р. частково оплатив позивачу вказаний рахунок-фактуру в якості попередньої оплати в розмірі 152 814,37 грн. (а.с.21).

За таких обставин (часткову оплату вищевказаного рахунку фактури), з урахуванням умов зазначених у рахунку-фактурі (у разі його оплати (в т.ч. часткової) він набуває сили договору і що номер рахунку вважається номером договору), колегія суддів дійшла висновку, що сторони уклали договір поставки товарів №0639 на товари у номенклатурі, кількості та вартістю визначених в рахунку-фактурі.

З наявних у справі виданих позивачем накладної № 960 від 13.08.2013р. на товар у кількості 2655 шт. та 390 м. кабелю на суму 61484,39 грн. та накладної № 1258 від 03.10.2013 р. на товар у кількості 2260 шт. на суму 242 459,22 грн. та довіреностей відповідача вбачається, що позивач на виконання вказаного договору поставив відповідачу товари у визначеній у рахунку - фактурі № 0639 від 04.06.2013 р. номенклатурі, кількості та вартості, а відповідач прийняв її на загальну суму 303 943,61 грн. (а.с.16,17,18,19)

З викладеного вбачається, що відповідач, враховуючи здійснену ним попередню оплату за вказаним договором поставки (152814,37грн.) повинен був сплати позивачу за цим договором ще 151 129,24 грн. ( 303943,61- 152 814,37)

Доказів оплати вказаної суми заборгованості решти суми відповідач не надав.

З таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами спору виникли правовідносини з договорів поставки товару і що загальна заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар по вищевказаним двом рахункам фактурам (договорам) по вищезазначеним накладним складає 166 253,66 грн.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що у разі поставки товарів за договорами постави у яких не визначено строків оплати така оплата повинна бути здійсненна отримувачем товару відразу після прийняття товару.

Матеріали справи свідчать, що 26.11.2013 р. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу від 22.11.2013 р. про сплату вартості поставленого товару (а.с.24), яку вимогу відповідач отримав 02.12.2013 р. (а.с.25), однак не сплатив зазначену грошову суму.

Згідно до ст. 193 ГК України, яка кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд давши належну оцінку фактичним обставинам справи та правильно застосувавши норми матеріального права обґрунтовано стягнув з відповідача основну суму боргу в розмірі 166 253,66 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних у сумі 2 198,35 грн. та інфляційних витрат у сумі 2 045,30 грн., колегія судді встановила наступне.

Згідно частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги, як встановлено вище, що відповідач повинен був оплатити товар відразу після його отримання, то строк прострочення цього зобов'язання слід рахувати з наступного дня з дня отримання товару.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок 3 % річних (а.с.9-11), а також контррозрахунок відповідача (а.с.76-78), та висновки місцевого суду з цього нарахування колегія суддів погоджується з розрахунком відповідача, з яким погодився місцевий суд та вважає його обґрунтованим.

Водночас колегія суддів перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення втрат від інфляції також вважає його обґрунтованим та правильним.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги позивача, зменшивши при цьому суму 3% річних, що підлягає стягненню і відповідно розмір судових витрат які підлягають відшкодуванню позивачу.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 22.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в повному обсягу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101-105, ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 07.04.2014 р. по справі № 916/505/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „С-Інжинірінг" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 05.06.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.