Ухвала

від 16.04.2014 по справі 821/3249/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/3249/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Войтович І.І.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

23.08.2013р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 березня 2013 року №0001171702.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 04.11.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Згідно із п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 27.02.2013 року по 05.03.2013 року посадовою особою відповідача на підставі наказу №423 від 27.02.2013 року та згідно вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку поданої податкової звітності з податку на додану вартість суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період лютий, квітень 2011р., за результатами якої складений акт №1559/172/НОМЕР_1 від 11.03.2013 року. /а.с.15-19/

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.44.6 ст.44, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 40892,07грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001171702 від 27.03.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 40892,07грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 10223,02грн. /а.с.14/

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно з п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Отже, підставами для формування податкового кредиту є наявність належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп.. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом встановлено, що 01.04.2011 року між позивачем та ПП «Комерційна фірма «Таврія Пласт», ПП «Комерційна фірма «Зернопласттрейд» були укладені договори про надання послуг №01/04-11, №0102-2. /а.с.20, 50/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що у контрагентів позивача встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг); неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність майна та інших матеріальних ресурсів економічно необхідних для здійснення господарських операцій; здійснення правовідносин з підприємствами створеними без мети здійснення господарської діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні правочини з контрагентами, а також операції з оплати позивачем ненаданих послуг контрагентів, мали на меті виключно отримання податкової вигоди, а тому має місце безпідставне формування позивачем податкового кредиту.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними, належними та обґрунтованими, оскільки наданими позивачем суду документами, не підтверджуються реальний характер проведених послуг. Укладення договорів за таких обставин, не створює правового підґрунтя для покриття ним власних збитків від окремих господарських операцій за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати дохід лише в такий спосіб, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення зазначених обставин дає підставі для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Ненадання позивачем документів, що підтверджують реальний характер вчиненого їм з контрагентами правочинів є підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального закону та вирішив справу по суті правильно, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст. 200 КАС України підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: