Ухвала

від 15.05.2014 по справі 810/2360/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2014 року м. Київ К/800/49325/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будметалпроект» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року

у справі № 810/2360/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будметалпроект»

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі

Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будметалпроект» (надалі також - позивач, ТОВ «Будметалпроект») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 квітня 2013 року №0001612301, №0001632301 та №0001622301.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 25 квітня 2013 року №0001612301, №0001632301 та №0001622301.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області задоволено. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволені вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Будметалпроект» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 квітня 2013 року № 223/22-2/36964751, про порушення позивачем вимог частини 5 статті 203 , частин 1, 2 статті 215 , статті 216 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Будметалпроект» при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662 , 655 656 Цивільного кодексу України ; пункту185.1 статті185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України(надалі також - ПКУ України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації) на загальну суму 4975 грн., та до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 Декларації) на загальну суму 185311 грн. та вплинуло на показник (р.24 Декларації), а саме призвело до його завищення в січні 2012 року на загальну суму 6831 грн.; підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суми податку на прибуток, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету на суму 219175 грн., в тому числі за ІV квартал 2012 року на суму 219175 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку господарські операції з ТОВ «Сімплекс Буд», які не були реальними.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2013 року:

- № 0001612301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 273969 грн., з яких: 219175 грн. - за основним платежем; 54794 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001622301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 231639 грн., з яких: 185311 грн. - за основним платежем; 46328 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001632301, згідно з яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4975 грн.

Так, відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, виходячи зі змісту підпункту 139.1.9 пункту 139.1 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

При цьому, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена у постанові від 27 березня 2012 року по справі №21-737во10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, з чим погоджується й Вищий адміністративний суд України, позивачем внаслідок пред'явлення відрахувань при обчисленні податку на додану вартість та включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток шляхом відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Сімплекс Буд» отримано необґрунтовану податкову вигоду з огляду на наступне.

Як слідує з актів від 19 січня 2012 року № 19/2306/34574472 та від 15 березня 2013 року № 210/2210/34574472, реальність здійснення господарських відносин ТОВ «Сімплекс Буд» із підприємствами-контрагентами не підтверджено.

Згідно інформації, що зазначена в актах, яка не спростована позивачем на підставі належних та допустимих доказів, основні засоби, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби та інші умови для ведення господарської діяльності у контрагента позивача відсутні.

При цьому, за юридичною адресою TOB «СімплексБуд» не знаходиться, а за місцем реєстрації директор та засновник вказаного суб'єкта господарювання не проживає.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції прийшов до юридично правильного висновку про неможливість TOB «СімплексБуд» здійснити роботи у тих обсягах, що відображені позивачем у податковому обліку.

Також, суд апеляційної інстанції, оцінивши з дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій докази (податкові накладні, акти приймання виконаних робіт, рахунки-фактури, платіжні доручення), дійшов юридично правильного висновку, про те, що вони не дають можливості встановити реальність здійснення операцій, а свідчать про те, що господарські операції з ТОВ «Сімплекс-Буд» оформлялись лише документально.

Крім того, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські операції (зокрема, виконання робіт), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено реальності господарських операцій з ТОВ «Сімплекс-Буд», колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та податкового органу про те, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та зменшено суму оподатковуваного доходу на суму витрат, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги висновку суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалене по справі рішення суду апеляційної інстанції є законним і обґрунтованим, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220 1 , 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будметалпроект» відхилити, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 , 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко