Ухвала

від 26.05.2014 по справі 818/8738/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/11217/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Мороз А.І., Потапенко Н.І. від відповідачане з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина» на постановуСумського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 та ухвалуХарківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 у справі № 818/8738/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина» доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 листопада 2013 року №0001182202.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2013, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Укрнафтозапчастина» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні придбання та реалізації продукції, яка в подальшому була реалізована на експорт за період липень-грудень 2012 та січень-серпень 2013, за результатами якої складено акт №1562/2203/30175077/157 від 01.11.2013;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001182203 від 15.11.2013, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 415 451 грн. (з яких: 943 634 грн. - основний платіж та 471 817 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Також, судами встановлено, що причиною збільшення відповідачем позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість стало зменшення за результатами перевірки податкового кредиту ТОВ «Укрнафтозапчастина» на суму витрат, понесених по операціях з ТОВ «Сумитекстильторг», ТОВ «Сєбо Плюс», ТОВ «Намтар», оскільки по даному правочину документи бухгалтерського та податкового обліку складались без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкта оподаткування.

Так, по операціях з придбання у постачальників ТОВ «Сумитекстильторг», ТОВ «Сєбо Плюс», ТОВ «Намтар» товарів (тканини, чоловічого та дитячого одягу) за період з 01.01.2013 по 31.08.2013, які в подальшому були реалізовані на експорт по договорам комісії з ПП «Суми-Руно», витрати позивача з урахуванням ПДВ та послуг комісії склали 5 985 482 грн., натомість, реалізовано товар за експортними операціями нерезидентам України за нульовою ставкою ПДВ на суму 5 400 336 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з висновком податкового органу про завищення TOB «Укрнафтозапчастина» податкового кредиту на суму 943 634 грн., сформованого за рахунок проведення операцій з придбання товарів у постачальників ТОВ «Сумитекстильторг», ТОВ «Сєбо Плюс», ТОВ «Намтар», що в подальшому були реалізовані за експортними операціями за період січень-серпень 2013 року, які були збитковими та не спрямованими на отримання доходу, оскільки витрати ТОВ «Укрнафтозапчастина», понесені y зв'язку з придбанням цих товарів, перевищують обсяги реалізації на 585 146 грн., у зв'язку з чим дані операції були здійснені без мети отримання доходу та є операціями, що не пов'язані з господарською діяльністю.

Суд касаційної інстанції вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судова колегія зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем проведено транзитні фінансові потоки, спрямовані на здійснення безтоварних операцій, на надання податкової вигоди переважно контрагентам, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не підтверджують реального здійснення господарських операцій, є передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на аналізі та дослідженні документів первинного та бухгалтерського обліку (на підставі яких позивачем були сформовані спірні суми податкового кредиту) та/або інших доказів, що підтверджують чи спростовують факт товарного характеру господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами, факт несплати контрагентами своїх податкових зобов'язань з ПДВ, факт узгодженності дій позивача з його контрагентами.

Крім того, відмовляючи в задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що для визначення договірних цін та економічної доцільності здійснених операцій слід враховувати всі понесені витрати на придбання товарів, у тому числі, і сплату податку на додану вартість, оскільки, реальні витрати покупця, понесені у зв'язку з придбанням пального, відповідають ціні, сплаченій ним постачальнику.

По-перше, колегія суддів не вбачає, що матеріалами справи підтверджується факт понесення позивачем витрат у зв'язку з придбанням пального, який, в свою чергу, за результатами перевірки, став підставою для донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

По-друге, відповідно до пп.14.1.228 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу;

Пунктом 10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999, встановлено, що собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».

Згідно п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999, запаси - це активи, які утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності.

За змістом п.9 цього Положення первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) за вирахуванням непрямих податків.

Відповідно до пп.139.1.6 п.136.1 ст.136 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми податку на прибуток, а також податків, установлених пунктом 153.3 статті 153 та статтею 160 цього Кодексу; податку на додану вартість, включеного до ціни товару (роботи, послуги), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються із сум виплат таких доходів згідно з розділом IV цього Кодексу.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає передчасним та таким, що зроблений без дослідження відповідних доказів, висновок судів попередніх інстанцій, що позивач безпідставно не включив до складу витрат суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаного товару.

По-третє, згідно п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ, зокрема, є операції платників податку з вивезення товарів за межі митної території України.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України (пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України).

За змістом п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пп.14.1.71. п. 14.1 ст. 14 звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Проте, обставини справи щодо невідповідності договірних цін при здійснені позивачем експортних операцій рівню звичайних цін не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з собівартості товару.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином, отримання прибутку від кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, оскільки вона може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами, продаж позивачем товару за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцією, вчинену поза межами його господарської діяльності.

Отже, визначальним фактором є наявність мети суб'єкта господарювання на отримання прибутку та здійснення діяльності у відповідності з такими цілями. Проте, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з його господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик неотримання доходу від конкретної операції.

Також, суди попередніх інстанцій свої рішення про відмову в позові мотивували тим, що позивач намагався отримати прибуток не за рахунок своєї господарської діяльності, а розраховував отримати державні кошти шляхом повернення ПДВ з державного бюджету.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що вказаний висновок не ґрунтується ні на положеннях чинного законодавства (яким прямою нормою визначено базу оподаткування щодо операцій з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту за нульовою ставкою), ні на встановлених обставинах у справі щодо наявності факту декларування позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, підтверджених належними та допустимими доказами.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

З огляду на усе вищевикладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що оскаржувані судові рішення винесені з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтозапчастина» задовольнити частково.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24.12.2013 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний