Ухвала

від 03.06.2014 по справі 826/20849/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20849/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Кушніра Р.Ю.,

представника відповідача - Гайдая В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Феліцата Україна» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Феліцата Україна» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.09.2013 року №0004372201 та №0004382201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий виходив із того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Палсонт» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року, за підсумками якої складено акт від 20.08.2013 року №676/2201/33348888 та виявлено порушення пп. пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток в розмірі 130725 за ІІІ квартал 2012 року, ст. 22, п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.1, 201.4, 201.6 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 124500 грн. за липень 2012 року.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.09.2013 року №0004382201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 163406 грн., в т. ч. 130725 грн. - за основним платежем, 32681 грн. - за штрафними санкціями, №0004372201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 155625 грн., з них 124500 грн. - за основним платежем, 31125 грн. - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із указаними рішеннями податкового органу, а також результатами їх адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів України в м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання за вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями стало виявлення контролюючим органом під час перевірки позивача придбання останнім товарів у ТОВ «Палсонт» за договором поставки, який, на переконання відповідача, укладений без мети настання реальних юридичних наслідків, а з метою отримання податкової вигоди.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на матеріалах податкової перевірки зазначеного контрагента, результати якої зафіксовані в акті № 732/3/22-80-37723183 від 23.10.2012 року з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, складеному працівниками ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС. У вказаному акті відповідач дійшов висновку про проведення ТОВ «Палоснт» транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального характеру. З огляду на що, відповідач заперечує реальність вчинення господарських операцій між ТОВ «Феліцата Україна» та TOB «Палсонт», стверджуючи, що вони були лише задекларовані на папері при відсутності фактичного руху активів. Таким чином, відповідач дійшов висновку, що не було підстав для податкового обліку вказаних операцій.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів враховує наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Підпунктом 44.1 статті 44 цього Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Колегією суддів установлено, що між ТОВ «Палсонт» (продавець) та позивачем (покупець) був укладений договір поставки від 02.07.2012 року № 020712, за умовами якого продавець продає, а покупець купує ТМЦ, в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в підписаних сторонами товарних накладних, які мають посилання на договір.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій позивачем були надані суду видаткові та податкові накладні на поставку цукру молочного № 246 від 30.07.2012 року на загальну суму 378000,00 грн., в тому числі ПДВ - 63000,00 грн. та № 247 від 31.07.2012 року на загальну суму 369000, 00 грн. в тому числі ПДВ - 61500,00 грн.

Оплата цих товарів підтверджується наявним в матеріалах справи банківськими виписками.

На підтвердження фактичного перевезення товару позивачем надано товарно-транспортні накладні від 30.07.2012 року та 31.07.2012 року, а також (до суду апеляційної інстанції) подорожні листи від 30 та 31 липня 2012 року.

Окрім того, суду апеляційної інстанції позивачем надано посвідчення про якість цукру молочного виробництва ТОВ СП «Євролакт» від 31.03.2006 року №05.03.02-04/14733 та посвідчення про якість такого від 16.01.2012 року.

Як убачається із матеріалів справи, придбаний у ТОВ «Палсонт» товар був в подальшому реалізований ТОВ «Л.О.С.Т.» за договором від 17 серпня 2012 року №451, згідно з яким позивач продає, а покупець (ТОВ «Л.О.С.Т.» ) купує харчові добавки в кількості, асортименті та за цінами вказаними в підписаних сторонами товарних накладних, відповідно до договору.

Виконання умов вказаного договору підтверджується рахунками на оплату № 1194 від 17.08.2012 року та № 1298 від 07.09.2012 року, видатковими накладними № 1162 від 17.08.2012 року та № 1275 від 11.09.2012 року.

Підтвердженням оплати за вказаними господарськими операціями є банківські виписки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що дійсне виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Палсонт» належно підтверджене первинними документами, а придбані першим товари безпосередньо стосуються його господарської діяльності, а тому правомірно віднесені до витрат, що впливають на визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні контрагентом позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зазначає, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Податковим кодексом України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, відповідність зазначених податкових накладних вимогам, встановленим пунктом 201.1. статті 201 ПК України стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, відповідачем не заперечується.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на те, що подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів наголошує, що самі лише матеріали податкової перевірки контрагента позивача, не можуть бути самостійною підставою для встановлення факту фіктивності господарських операцій, укладених між позивачем та цим контрагентом, за умови документального підтвердження їх фактичного здійснення.

Також, колегія суддів наголошує, що право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту та на віднесення здійснених витрат за господарськими операціями на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням нею правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Зважаючи на покликання апелянта на неналежне підтвердження транспортування придбаного у ТОВ «Палсонт» товару, колегія суддів зазначає, що відсутність чи недоліки документів на перевезення не являються безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, позаяк Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними Правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

З огляду на викладене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 05 червня 2014 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М