Справа № 367/1945/13-ц
ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
з а о ч н е
06 червня 2014 року Ірпінський міський суд Київської області у складі
головуючого судді Линника В.Я.,
при секретарі Магльона О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву Прокурора м. Ірпіня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпропетровську ради, ОСОБА_3, третя особа: Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -
в с т а н о в и в:
До Ірпінського міського суду надійшов зазначений вище позов, який прокурор мотивує тим, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано Державний акт серії ЯЖ № 922165 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0131 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.
Вважає, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами сел. Коцюбинське, Коцюбинською селищною радою, її було передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки вказану земельну ділянку було надано у користування Святошинському лісопарковому господарству на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 № 673 без виключення її з Держлісфонду України та згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування обліковуються як квартали Святошинського та Київського лісництв.
Зазначену земельну ділянку в приватну власність відповідача було передано без її вилучення з користування КП «Святошинське лісопаркове господарство», тобто без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, яким є КП «Святошинське лісопаркове господарство».
Крім того, при прийнятті рішення Коцюбинською селищною радою не було дотримано вимоги ст.ст. 20, 21 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України, оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки з лісового фонду на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не проводилась, будь-яких рішень щодо такої зміни не приймалось.
Також зазначає, що у порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення вказаної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_4 не проводилась.
Вказує, що відведення спірної земельної ділянки відповідачу під будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд генеральним планом с.м.т. Коцюбинське не передбачено, а отже, оскаржуване рішення Коцюбинською селищною радою прийнято також у порушення вимог ст. 39 Земельного кодексу України, ст.ст. 3, 10, 12, 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій».
Зазначає також, що ОСОБА_4 відчужив зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_3, про що зроблено відмітку на державному акті про право власності на земельну ділянку.
Вважає, що Рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 не відповідає вимогам закону, порушує право державної власності на спірну земельну ділянку, а тому підлягає визнанню недійсним. З цих же підстав підлягає визнанню недійсним виданий ОСОБА_4 на підставі вказаного рішення державний акт на право власності на земельну ділянку із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_3
Вказує, що зазначений вище договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 07.10.2009р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, є нікчемним згідно ст. 228 ЦК України.
Зазначає, що, оскільки уповноваженим державою органом рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 не приймалось, відповідно до ст. 346 ЦК України право державної власності на цю ділянку не припинено, а право власності відповідача на неї на законних підставах не виникло.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Просить визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1»; визнати недійсним Державний акт серії ЯЖ № 922165 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0131 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію. Визнати право власності держави на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0131.
Представник прокурора в судове засідання не з'явився, направив до суду заяву, в якій позов підтримав, просив слухати справу за його відсутності, задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання представник відповідача Коцюбинської селищної ради не з'явився, подав заяву з проханням слухати справу за його відсутності, до суду подав письмові заперечення в яких просив у позові відмовити, зазначав, що позивач пропустив строк позовної давності.
Крім того, вказував, що селище Коцюбинське Київської області було створено відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 р., Указу Президії Верховної ради УРСР від 30.12.1962 р., Указу Президії Верховної ради УРСР від 04.01.1965 р. Землевпорядна документація щодо встановлення меж селища Коцюбинське відповідно до вказаного Указу Президії Верховної Ради УРСР від 11.02.1941 р. не збереглася, тому Коцюбинською селищною радою розпочато роботи щодо відновлення історично встановлених меж селища та заходи по розробленню містобудівної документації селища. Так, рішенням від 25.09.08 № 689/22-5 селищна рада затвердила техніко-економічне обґрунтування розвитку селища (вид землевпорядної документації) та погодила пропозиції Перспективного плану розвитку смт. Коцюбинське від 24.09.2008 р. і розпочала роботи по розробленню Генерального плану селища. В подальшому селищною радою було проведено інвентаризацію земель та було затверджено відповідні матеріали інвентаризації меж селища, встановлених згідно зазначеного вище указу, які лягли в основу подальшої розробки містобудівної та землевпорядної документації селища.
Питання правомірності віднесення території селища Коцюбинське загальною площею 4065,0 га було предметом судового розгляду і на сьогоднішній день набрали законної сили судові рішення за участю Коцюбинської селищної ради у справах про скасування рішень Коцюбинської селищної ради. Зокрема, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р. у справі 2а-6326/11/2670 було встановлено відсутність порушень та наявність територіальних повноважень Коцюбинської селищної ради щодо розпорядженням землями селища Коцюбинське загальною площею 4065,0 га, до складу яких входить спірна земельна ділянка; постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.2009 p. у справі № 2-а-489/09 було встановлено правомірність прийняття Коцюбинською селищною радою рішень від 25.09.08 №689/22-5 та від 28.10.08 №711/23-5, якими було затверджено містобудівну документацію селища, що лягла в обґрунтування можливості прийняття рішення Коцюбинської селищної ради про передачу спірної земельної ділянки у власність громадян; постановою Ірпінського міського суду Київської області від 24.05.2011 p. у справі № 2-а-3398/11 було встановлено правомірність прийняття Коцюбинською селищною радою рішення від 06.11.09 № 170 «Про інвентаризацію меж селища Коцюбинське», де встановлено, що селищною радою було відновлено картографічні матеріали зовнішніх меж селища Коцюбинське встановлених згідно Указу Президії УРСР від 11.02.1941 р., постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2011 p. у справі № 2-а-3881/11/1070 було встановлено правомірність прийняття Коцюбинською селищною радою рішень від 15.09.10 № 156 та зобов'язано відділ Держкомзему в м. Ірпені та Головне управління Держкомзему в Київській області вести облік спірних земель за селищем Коцюбинське Київської області на загальну площу 4065,0 га.
Вважав, що посилання позивача на висновок судово-землевпорядної експертизи від 05.03.13 № 325, проведеної Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», як на доказ підтвердження знаходження спірної земельної ділянки за межами селища Коцюбинське, є безпідставним, оскільки експертиза проведена особою, яка не пройшла відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестована та отримала кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом, як того вимагає ст. 10 ЗУ «Про судову експертизу». В експертизі не зазначено ліцензії на проведення експертизи на підставі якої проводилася експертиза. В експертизі не вказана відповідальність, до якої може бути притягнутий експерт за дачу свідомо неправдивого висновку, а також експертизу проводила особа без відповідної юридичної освіти.
Також звертає увагу суду на те, що дана експертиза проводилася 05.03.2012 р. по кримінальній справі № 49-3221, яку було закрито за відсутністю в діях складів злочинів.
Крім того, вказує, що рішенням Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.68 № 791 було розглянуто матеріали встановлення (опису) адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих та ухвалено затвердити представлені відповідними виконкомами акти по уточненню адміністративних меж міських (селищних) Рад депутатів трудящих згідно додатку. Згідно додатку до вказаного рішення було затверджено адміністративні межі Ірпінської міської ради, у складі якої перебувало і селище Коцюбинське.
Рішеннями Коцюбинської селищної ради від 24.12.08 №№ 1758/25-5-1972/25-5 та від 25.12.08 №№ 1973-2259/25-51 було передано у власність громадян 501 земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходилися в адміністративних межах селища Коцюбинське встановлених зовнішньою межею м. Ірпеня згідно рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.68 №791.
Наполягав також на тому, що наявність у Комунального підприємства Київської міської ради «Святошинське лісопаркове господарство» права користування спірною земельною ділянкою не підтверджена у встановленому законом порядку - відсутні державний акт про право власності, або право постійного користування, або договір оренди. Вважає, що КП «Святошинське лісопаркове господарство» будучи комунальним, а не державним лісогосподарським підприємством згідно п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України не може посилатися на матеріали лісовпорядкування, як на правовстановлюючі документи на землю.
Висновків про відсутність у КП «Святошинське лісопаркове господарство» прав на спірні земельні ділянки також дійшов Окружний адміністративний суд м. Києва у постанові від 23.12.2011р. у справі №2а-6326/11/2670, Ірпінський міський суд Київської області у постанові від 23.11.2009 p. у справі №2-а-489/09.
Зазначав також, що при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинська селищна рада передавала земельні ділянки, які були віднесені до земель запасу житлової та громадської забудови, а отже відсутня була необхідність прийняття рішень про зміну цільового призначення земель.
Оскільки, спірна земельна ділянка не відносилася до земель лісогосподарського призначення, Коцюбинська селищна рада вважає, що відсутні підстави для проведення експертизи проекту землеустрою щодо відведення та передачі у власність спірної земельної ділянки.
Вказував, що порядок відведення земельних ділянок, який діяв на дату прийняття оскаржуваного рішення Коцюбинської селищної ради, а саме ст.ст. 118, 151 Земельного кодексу України, не передбачав необхідності узгодження відведення земельних ділянок із наявною містобудівною документацією, зокрема генеральним планом населеного пункту. Разом з тим, відповідне рішення Коцюбинської селищної ради приймалося на основі затвердженого Коцюбинською селищною радою рішенням 25.09.08 № 689/22-5 техніко-економічного обґрунтування розвитку селища та Перспективного плану розвитку смт. Коцюбинське від 24.09.2008 р.
Зазначав, що з наведеного вище відсутні правові підстави для визнання недійсним оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку.
Разом з тим, звертав увагу суду на те, що посилання позивача на п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на дату прийняття оскаржуваного рішення Коцюбинської селищної ради), як на правову підставу визнання права власності на земельну ділянку за державою - є необґрунтованим, оскільки даною нормою не визначено, що землі за межами населеного пункту відносяться до державної власності і є підставою для визнання права власності на такі земельні ділянки за державою після присвоєння таким земельним ділянкам кадастрового номеру. Доказів на підтвердження знаходження спірної земельної ділянки поза межами селища Коцюбинське, позивачем не надано, спірна земельна ділянка знаходиться в межах селища Коцюбинське і відноситься до земель комунальної власності Коцюбинської селищної ради.
З огляду на вище викладене просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою суду у зв'язку із смертю ОСОБА_4 його було замінено на правонаступника (т. 1 а.с. 238-242) Амур-Нижньодніпровську районну у м. Дніпропетровську раду.
Відповідачі Амур-Нижньодніпровська районна у м. Дніпропетровську рада і ОСОБА_3 в судове засідання не з'явились, про час і дату слухання справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили. Від представника відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява з проханням слухати справу за його відсутності.
Представник третьої особи комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» у судове засідання не з'явився, до суду від підприємства надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. В письмових поясненнях на позов представник третьої особи позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Суд ухвалив розглянути справу за відсутності сторін, на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Так, в судовому засіданні було встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га (т. 1 а.с. 9). На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 видано Державний акт серії ЯЖ № 922165 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0131 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 8).
В подальшому ОСОБА_4 відчужив зазначену земельну ділянку відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2009 р. (т. 1 а.с. 10-11), про що було здійснено напис на державному акті на право власності на земельну ділянку (т. 1 а.с. 13).
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Згідно з ч 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.
Статтею 173 Земельного кодексу України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.
Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.
Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.
Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
На підставі встановлених обставин та наведеного нормативного обґрунтування суд дійшов висновку, що рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» було прийнято незаконно, виходячи з такого.
Судом встановлено, що відсутні будь-які графічні документи, які б підтверджували межі селища Коцюбинське, генеральний план селища на час прийняття оспорюваного рішення не був затверджений.
Вказані обставини також встановлені постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р. (т. 1 а.с. 154-180), де зазначено, що крім Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 11.02.1941 р., яким зі складу Білицької селищної ради виключено населений пункт Берковець, перейменовано смт. Берковець в смт. ім. Коцюбинського і включено до складу селища імені Коцюбинського залізничну станцію Біличі та Указу від 30.12.1962 р., яким сел. Коцюбинське було підпорядковано Ірпінській міській раді і разом з нею підпорядковано безпосередньо Київській обласній раді, а також Указом від 04.01.1965 р., яким смт. ім. Коцюбинського перейменовано в сел. Коцюбинське, інших рішень щодо адміністративно-територіального устрою селища Коцюбинське не видавалось; землевпорядна документація стосовно встановлення меж смт. ім. Коцюбинського відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСP від 11.02.1941 р. не збереглась; проекти рішень про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались; з моменту набрання чинності Земельним Кодексом України 2001р. по даний час проект встановлення межі селища Коцюбинське, відповідно до вимог вказаного Кодексу Київською обласною радою не затверджувався.
Крім того, вищевказаним рішенням суду встановлено, що Коцюбинська селищна рада при прийнятті рішень щодо відведення земельних ділянок у власність 501 громадянину, у тому числі і відповідачу ОСОБА_5, керувалася матеріалами техніко-економічного обґрунтування та перспективним планом розвитку селища Коцюбинське затверджених рішенням «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» від 25.09.08 № 689/22-5.
Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.2009 р. (т. 1 а.с. 123-128) було встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.09.08 № 689/22-5 «Про перспективний план розвитку сел. Коцюбинське» та рішенням від 28.10.08 № 711/22-5 «Про передачу деревної рослинності віднесену до категорії зелених насаджень в межах сел. Коцюбинське» не встановлювались межі селища Коцюбинське, а фактично Коцюбинська селищна рада виконувала вимоги ст. 173 ЗК України щодо реалізації процедури встановлення меж селища. Генерального плану селища Коцюбинське на момент ухвалення вищевказаних рішень не було, його межі не були чітко визначеними, а його статус був сформований на підставі Указу Президії Верховної Ради від 11.02.1941 р. Немає ніяких підстав вважати, що Коцюбинська селищна рада при винесенні вищевказаних рішень вирішувала питання належності до її території будь яких земель у певно визначених межах.
Отже, на момент прийняття спірного рішення межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені.
Суд не приймає до уваги посилання представника Коцюбинської селищної ради на рішення Виконкому Київської обласної Ради депутатів трудящих від 28.10.68 № 791 та схематичний план, який ним затверджено (т. 1 а.с. 214-220), оскільки межі селища, зазначені в ньому не встановлювалися на місцевості в натурі, що не дає можливості визначити належність спірної ділянки до земель Коцюбинської селищної ради.
Суд не бере до уваги посилання представника Коцюбинської селищної ради на те, що спірне рішення приймалося радою на підставі висновків контролюючих органів наявних в проекті землеустрою, факт розташування спірної земельної ділянки в межах смт. Коцюбинське радою не перевірявся, а згідно довідки відділу земельних ресурсів в м. Ірпінь про правовий статус спірної земельної ділянки, яка міститься в проекті землеустрою, спірна земельна ділянка відводиться у приватну власність за рахунок земель Коцюбинської селищної ради, оскільки відповідно до листа відділу Держкомзему в м. Ірпінь від 18.01.13 № 01-02/44-1 (т. 1 а.с. 256) в період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. державна статистична звітність форми 6-зем по смт. Коцюбинське не велася, землі запасу по смт. Коцюбинське у вказаний період не обліковувалися.
Зазначені обставини, також підтверджуються актом службового розслідування стосовно діяльності колишнього начальника відділу Держкомзему в м. Ірпінь ОСОБА_6 Державного комітету України із земельних ресурсів від 27.04.2011 р. (т. 1 а.с. 42-50).
Крім того, згідно висновку Управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність відповідача, управлінням надано позитивний висновок за умови проведення процедури зміни цільового призначення спірної земельної ділянки на землі житлової забудови та внесення відповідного коригування до Генерального плану сел. Коцюбинське або ж розробки відповідного містобудівного обґрунтування, однак, як вбачається з проекту землеустрою, вказані умови висновку виконані не були.
Враховуючи викладені обставини справи, суд приходить до висновку, що довідка відділу земельних ресурсів в м. Ірпінь про правовий статус спірної земельної ділянки, яка міститься у проекті відводу земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 (т 1 а.с. 23) не є належним доказом знаходження спірної земельної ділянки в межах сел. Коцюбинське, оскільки зазначена в ній інформація спростовується вказаними вище матеріалами справи.
Крім того, в судовому засіданні встановлено, що на момент прийняття спірного рішення була відсутня містобудівна документація, визначена Законом України «Про планування і забудову територій» в сел. Коцюбинське. Перспективний план розвитку селища, на який посилався представник Коцюбинської селищної ради та техніко-економічне обґрунтування, згідно вимог зазначеного закону не є містобудівною документацією, яка могла б бути підставою для прийняття рішення щодо відведення земельної ділянки для містобудівних потреб.
Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення Коцюбинською селищною радою було порушено вимоги ст. 39 Земельного кодексу України і ст. 3 Закону України «Про планування і забудову територій».
Є безпідставними посилання представника відповідача на рішення Коцюбинської селищної ради від 29.04.10 № 75, від 15.09.10 № 153 та від 06.11.09 № 170, оскільки вони прийняті після спірного рішення, і обставини, що ними підтверджуються, не існували на момент прийняття оспорюваного рішення, а тому не мають доказового значення по справі.
Суд не приймає до уваги посилання представника Коцюбинської селищної ради на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки з листів Прокурора м. Ірпіня та листа Коцюбинської селищної ради, наданого представником відповідача, не вбачається, що спірне рішення було надано до прокуратури на початку 2009 р. (т 1 а.с. 95), тому що цей лист не містить відмітки про його отримання.
Крім того, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.11 № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, отже позивач не пропустив строк для подачі даного позову до суду.
Отже, враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що Коцюбинською селищною радою спірне рішення прийнято з порушенням вимог п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому суд вважає за необхідне визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».
Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_3 та скасування його державної реєстрації, суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Згідно з ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, є в даному випадку є необґрунтованим.
Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім того, такий висновок узгоджується із положеннями ч. 3 ст.152 ЗК України, якою передбачено, що захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом заявлення позову про визнання угоди недійсною.
Укладений між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 07.10.2009 р. не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки укладений між приватними особами і його предметом є майно, що перебуває у приватній власності.
За таких обставин з огляду на те, що ОСОБА_3 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2009 р., який не визнано судом недійсним і він не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також, враховуючи приписи ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, суд вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 922165 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0131 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_3 на підставі вказаного договору з підстав вказаних прокурором у позові.
При цьому суд також враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 02.10.2013 р. при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора . При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.
За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт видано.
При вирішенні спору по суті суд не приймає до уваги посилання позивача на ті обставини, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, вона перебувала в постійному користуванні КП «Святошинське лісопаркове господарство», не було проведено процедури вилучення і зміни цільового призначення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду на землі житлової забудови, а також що не була проведена експертиза проекту землеустрою.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.12.2011 р. встановлено, що у КП «Святошинське лісопаркове господарство» відсутні правовстановлюючі документи на спірні території, дане підприємство не є державним лісогосподарським підприємством, в нього відсутні документи, що підтверджують право користування на вказані вище землі.
Дані обставини відповідно до ст. 61 ЦПК України окремому доказуванню не підлягають.
Враховуючи вищевказане, відсутні підстави для прийняття рішення про вилучення земельної ділянки у КП «Святошинське лісопаркове господарство».
Таким чином, земельна ділянка, що була передана ОСОБА_4, не відноситься до земель лісового фонду, отже не потребує окремого рішення про зміну її цільового призначення, а проект її землевідведення не підлягає обов'язковій державній експертизі.
Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, оскільки дані вимоги не конкретизовані, безпідставні та такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
У зв'язку із частковим задоволенням позову, суд з урахуванням вимог ч. 6 ст. 154 ЦПК України вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову вжитих ухвалою суду від 22.04.2013 р.
На підставі ст.ст. 152,155 ЗК України, керуючись ст. ст. 3, 10, 60, 213-218 ЦПК України, суд,
в и р і ш и в :
Позов прокурора м. Ірпіня Київської області задовольнити частково.
Визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25.12.08 № 2105/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».
В решті позову відмовити.
Скасувати заходи забезпечення позову вжитих ухвалою суду від 22.04.2013 р. у вигляді накладення арешту на земельну ділянку площею 0,15 га із кадастровим номером 3210946200:01:042:0131 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2009 р..
Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Київської області через Ірпінський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: В. Я. Линник
Суд | Ірпінський міський суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 06.06.2014 |
Оприлюднено | 11.06.2014 |
Номер документу | 39103594 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Ірпінський міський суд Київської області
Линник В. Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні