Рішення

від 27.05.2014 по справі 910/3777/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3777/14 27.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альт Фуд"

до Приватного акціонерного товариства "ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП УКРАЇНА"

про стягнення 112 582,44 грн.

Суддя Бондаренко Г. П.

Представники сторін:

Від позивача Донський Я. С. (дов. б/н від 10.02.2014)

Від відповідача Вистробець В. О. (дов. б/н від 24.03.2014)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 29.05.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альт Фуд" (далі по тексту - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП УКРАЇНА" (далі по тексту - відповідач) стягнення 112 582,44 грн. за договором № 1821 (на реалізацію продукції) від 01.12.2010 та покладання судових витрат на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/3777/14, розгляд справи призначено на 15.04.2014 року.

24.03.2014 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на все майно відповідача та на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку № 26000010499601 в ПАТ «Альфа-Банк», м. Київ та інших розрахункових рахунках відповідача.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року, у зв'язку з перебуванням судді Бондаренко Г.П. у відпустці, справу № 910/3777/14 передано для розгляду судді Сіваковій В. В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2014 року справу № 910/3777/14 прийнято до провадження судді Сівакової В. В., розгляд справи призначено на 20.05.2014 року.

Розпорядженням В. о. Голови Господарського суду міста Києва від 29.04.2014 року, у зв'язку з виходом судді Бондаренко Г.П. з відпустки, справу № 910/3777/14 передано для розгляду судді Бондаренко Г. П. та прийнято до її провадження.

В судовому засіданні 20.05.2014 в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 29.05.2014.

В судове засідання 29.05.2014 представники сторін з'явились.

Представник позивача в судовому засіданні надав акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2013 - 20.05.2014 (не підписаний сторонами), пояснення по справі та заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить зменшити суму позовних вимог та стягнути з відповідача борг у сумі 92110, 63 грн., оскільки відповідач повернув позивачу товар на суму 12112, 85 грн. та сплатив частину боргу у сумі 8358, 96 грн., на підтвердження чого надав докази повернення товару.

Подана позивачем заява про уточнення позовних вимог розцінена судом як заява про зменшення позовних вимог, та прийнята судом відповідно до ст. 22 ГПК України до розгляду, в подальшому розгляд позовних вимог проходить з врахуванням поданої заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні надав відзив на позовну заяву про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за договором № 1821 (на реалізацію продукції) від 01.12.2010, в частині оплати поставленого товару.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстав не погодження сторонами, на його думку, асортименту, ціни та кількості товару, що поставляється, оскільки накладні надані позивачем не містять ані підпису уповноваженого представника та печатки відповідача, підписання видаткових накладних не уповноваженими особами, зменшення суми заборгованості з моменту подачі позову на 26023, 37 грн. внаслідок часткової оплати поставленого товару та часткового повернення товару позивачу, а також не доведення позивачем факту реалізації товару, а отже настання строку оплати поставленого товару.

Розглянувши в судовому засіданні заяву позивача про забезпечення позову суд дійшов висновку про її часткове задоволення на підставі нижчевикладеного.

Подана позивачем заява мотивована тим, що відповідач знаходиться в скрутному матеріальному становищі та не бажає повертати борг, також тим, що у позивача є підстави вважати, що відповідач намагатиметься відчужити належне йому майно та зняти кошти зі свого розрахункового рахунку, що зробить неможливим виконання рішення суду. На підтвердження своїх доводів позивачем надано суду роздруківки статей (прінт скріну) інформаційних сайтів: «Омега» завершила купівлю мережі супермаркетів «ПЕРЕКРЕСТОК» в Україні», «Постачальники в Україні: Х5 Retail Group продає «Перекрестки» в Києві, «Магазини «Перектесток» зникнуть з України».

На вказаних підставах позивач просить суд вжити заходів по забезпеченню позову та накласти арешт на все майно відповідача та на грошові кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку № 26000010499601 в ПАТ «Альфа-Банк», м. Київ та інших розрахункових рахунках відповідача.

Статтями 66, 67 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з своєї ініціативи вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується в тому числі й накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Разом з тим, суд зазначає, що не допускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, про що також зазначено в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 22.11.2001 у справі за позовом до Акціонерного товариства відкритого типу «Ексімнафтопродукт».

Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено ст. 1074 Цивільного кодексу України, відповідно до якої обмеження права клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

У п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року № 16 зазначається, що у позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат.

Оскільки, позовні вимоги мають майновий характер та їх розмір достатньо суттєвий, що обставинами даної справи підтверджується факт вчинення відповідачем дій по підготовці до реалізації належного йому майна, що борг у відповідача виник перед позивачем в грудні 2013 - січні 2014 років та досі не оплачений, що відповідач змінив адресу свого місцезнаходження з міста Києва на місто Запоріжжя, відповідно підтверджується припущення про неможливість виконання прийнятого в подальшому судового рішення в разі його задоволення, а отже, реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, тому суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунку Приватного акціонерного товариства "ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП УКРАЇНА" (оскільки позивачем надано суду відомості про реквізити тільки одного рахунку відповідача) № 26000010499601 в ПАТ «Альфа-Банк», м. Київ у межах розміру позовних вимог, а саме 92110, 63 грн., суми судових витрат на момент подання позову, що включає судовий збір за подання позову та подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову у розмірі 4 079, 00 грн., усього 96 189, 63 грн.

При цьому, за висновками суду, вжиття вказаних заходів забезпечення пов'язано з предметом позовних вимог, є адекватним, розумним і співрозмірним заходом до забезпечення позову у даній справі та відповідає принципу забезпечення збалансованості інтересів учасників провадження у даній справі.

Вимоги позивача щодо накладення арешту на все майно відповідача судом не задовольняються, оскільки при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову слід враховувати, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватись права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватись обмеження, не пов'язані з предметом спору. Зокрема, не допускається винесення ухвал про накладення арешту на все майно підприємства (постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року № 16).

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2010 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір № 1821 (на реалізацію продукції) (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах і у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, що засвідчують передачу - приймання товару від продавця покупцю (надалі іменовані - накладні) та є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно п. 2.1. договору асортимент та кількість товару зазначається у накладних.

За умовами п. 3.1. договору ціни на товар вказується у накладних продавця, що є додатками до цього договору.

Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого продавцем товару по мірі її реалізації не пізніше 21 банківських днів з дня її реалізації (крім соняшникової олії), але у будь-якому випадку не раніше моменту надання продавцем усіх необхідних документів, що засвідчують момент передачі товару, що підтверджують його якість та відповідність установленим стандартам в тому числі податкових накладних та розрахунків коригування.

За соняшникову олію покупець здійснює оплату продавцю не пізніше 7 (семи) банківських днів з дня її реалізації, але у будь-якому випадку, не раніше моменту надання продавцем усіх необхідних документів, що засвідчують момент передачі товару, підтверджують його якість та відповідність установленим стандартам в тому числі податкових накладних та розрахунків коригування.

Відповідно до п. 7.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 10.01.2012. Якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш як за 30 тридцять календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається переукладеним на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах.

На виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних, що відображені у переліку видаткових накладних (який доданий до позовної заяви, за виключенням відсутньої в матеріалах справи видаткової накладної АФ - 0006636 від 11.12.2013) з 11.12.2013 по 10.01.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму - 112 834, 39 грн., копії накладних додані до матеріалів справи. При цьому, позивачем в тексті позовної заяви зазначається, що ним у вказаний період по таким накладним поставлено відповідачу товар на загальну суму 112 582, 44 грн.

Зазначені накладні в графі «отримав(ла)» містять відтиск штампу відповідача та підпис особи, яка прийняла товар. Згідно пояснень позивача, від 27.05.2014 останній не надав суду довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей на осіб, що отримували товар від імені відповідача, оскільки відповідач не надавав позивачу такі довіреності, мотивуючи це великою кількістю складів магазинів та персоналу, і між сторонами була досягнута усна домовленість здійснювати прийом - передачу товарів на склади магазинів відповідача без довіреностей.

Із матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи відповідач повернув позивачу частину поставленого товару на загальну суму 12 068, 89 грн., що підтверджується матеріалами справи. Суд зазначає, що накладні на повернення товару в графі «відпустив» містять відтиск штампу відповідача та підпис особи, яка відпустила товар.

За твердженням позивача, викладеним в заяві про уточнення позовних вимог частину боргу за поставлений товар відповідач перерахував на рахунок позивача у сумі 8 358, 96 грн., доказів чого матеріали справи не містять.

За твердженням відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву про стягнення грошових коштів відповідач поставлений йому товар частково оплатив на суму 23 095, 45 грн. На підтвердження зазначеного відповідачем надані в матеріали справи платіжні доручення №№ 2678 від 25.02.2014, 2352 від 18.02.2014, 1606 від 31.01.2014 та 1453 від 30.01.2014. Відповідач, крім того, зазначає, що частину товару на суму 2 927, 92 грн. повернув позивачу, при цьому докази повернення товару, відповідачем в матеріали справи не надані.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог з наступних підстав.

Договір № 1821 (на реалізацію продукції) від 01.12.2010 є договором поставки, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, сторони погодили оплату поставленої партії товару по мірі її реалізації не пізніше 21 банківських днів з дня її реалізації (крім соняшникової олії), соняшникова олія оплачується - не пізніше 7 (семи) банківських днів з дня її реалізації.

Відповідно до ст. 212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, приймаючи до уваги положення п. 3.3. договору та ст. 212 ЦК України, суд дійшов висновку, що сторонами настання строку оплати поставленого товару обумовлено відкладальною обставиною - реалізацію товару.

Матеріали справи доказів реалізації поставленого товару не містять, при цьому договір укладений сторонами не містить жодних положень, які б регулювали відносини між сторонами щодо встановлення факту реалізації товару (подання звітів щодо реалізації товару, їх затвердження, тощо).

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 112 834, 39 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 8 358, 96 грн. (оскільки про часткову оплату стверджує позивач, то суд при вирішенні справи виходив із такого його твердження), та що відповідач повернув позивачу товар на суму 12 068, 89 грн. станом на момент вирішення спору основна заборгованість відповідача перед позивачем складає 92 406, 54 грн. (112 834, 39 - 8 358, 96 - 12 068, 89 = 92 406, 54), а не 92 110, 63 грн., як стверджує позивач, доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Надані відповідачем докази часткової оплати поставленого товару на суму 23 095, 45 грн. не приймаються судом, як належні в розумінні ст. 34 ГПК України, оскільки не містять відтиску штампів банку про проведення таких платежів, і відповідно не підтверджують обставин часткової оплати відповідачем заборгованості в розмірі 23 095, 45 грн.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

Згідно приписів ч. 3 ст. 212 ЦК України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

За таких обставин, враховуючи те, що відповідач на вимогу суду, доказів реалізації товару не надав, при цьому у відзиві на позовну заяву посилався на недоведеність позивачем факту реалізації товару, що свідчить про недобросовісне виконання ним своїх обов`язків, з якими пов`язується виникнення в нього обов`язку оплати товару, то суд приходить до висновку, що факт реалізації товару відбувся (є таким, що настав). Доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 92 406, 54 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 92 406, 54 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 3.2. договору та ст. 212 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Судом задовольняються вимоги про стягнення основного боргу в розмірі визначеному позивачем - 92110, 63 грн., відповідно до приписів ст. 83 ГПК України, так як суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

Доводи відповідача щодо того, що поставка товару не була погоджена сторонами, оскільки видаткові накладні не містять відтиску круглої печатки відповідача та підписів уповноважених осіб відхиляються судом, оскільки судом встановлено часткове виконання відповідачем його зобов'язань по оплаті поставленого товару, що свідчить про прийняття товару.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, суд зазначає, що п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року за № 7 визначено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом. Так, якщо зменшення позивачем розміру позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині покладається на відповідача. Або у разі коли в позові відмовлено, але з обставин справи вбачається, що спір доведено до судового розгляду внаслідок ухилення відповідача від розгляду претензії позивача, якщо вона пред'являлася (статті 6 - 8 ГПК), то судовий збір також покладається на відповідача. При цьому якщо у відповідних випадках позивача звільнено від сплати судового збору, то останній стягується в доход Державного бюджету України.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 66, 67, 75, 80, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП Україна» (69500, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Східна, 3; код ЄДРПОУ 30725116; в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альт Фуд" (01004, м. Київ, бул. Шевченка, 6; код ЄДРПОУ 37147685) 92 110 (дев'яносто дві тисячі сто десять) грн. 63 коп. основної заборгованості та 4 079 (чотири тисячі сімдесят дев'ять) грн. 00 коп. витрат по оплаті судового збору.

3. Заяву про вжиття заходів до забезпечення позову задовольнити частково.

4. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Приватному акціонерному товариству «ІКС 5 РІТЕЙЛ ГРУП Україна» (69500, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Східна, 3; код ЄДРПОУ 30725116) у межах суми 96189, 63 (дев'яносто шість тисяч сто вісімдесят дев'ять) грн. 63 коп., що знаходяться на розрахунковому рахунку № 26000010499601 в ПАТ "Альфа-Банк" м. Київ.

5. В задоволенні іншої частини заяви про вжиття заходів до забезпечення позову - відмовити

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.06.2014 р.

Суддя Г.П. Бондаренко