Рішення

від 23.05.2014 по справі 265/7253/13-ц

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/7253/13-ц

Провадження № 2/265/100/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 травня 2014 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Шиян В.В.,

при секретарі Мальській Г.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Славутське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства „Теплоенергомонтаж" (далі ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ») про стягнення заробітної платні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

30 вересня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з позовом про стягнення з ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди. В обґрунтування заявлених вимог позивач ОСОБА_1 посилався на те, що 25 січня 2013 року він був прийнятий на роботу монтажником технологічних трубопроводів шостого розряду в ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» на підставі Наказу №18к від 25 січня 2013 року. 01 квітня 2013 року позивач був звільнений з роботи по ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням на підставі Наказу №52 від 01.04.2013року. В період роботи на даному підприємстві позивач був направлений у відрядження до Російської Федерації в Республіку Татарстан в ТОВ «Інтер Тем», що підтверджується проїзними документами, страховим полісом серії МСР№ 07110, відміткою про прибуття, посвідченням 11/93 про проведення інструктажу. Відповідач при направленні у відрядження не оформив наказ про направлення у відрядження та не видав аванс на відрядження. При звільненні відповідач не провів повний розрахунок, а саме не виплатив компенсацію за відрядження, компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки. Повернувшись з відрядження, позивач не отримав розрахунку, через, що був змушений звільнитися з підприємства. Позивач ОСОБА_1 звернувся з письмовою вимогою до роботодавця про виплату заробітної плати компенсації за відрядження, однак лист було не вручено з причини відсутності підприємства. Згідно Витягу з ЄДР місцезнаходження підприємства не змінювалося і зазначене 30100, місто Нетішин, вулиця Промислова, будинок 4, корпус 5а. У зв'язку з тим, що права позивача були порушенні ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» він був змушений звернутися до суду. На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористанні дні щорічної відпустки в розмірі 208,79 гривень, компенсацію за відрядження, середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 9 687,50 гривень, вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку та моральну шкоду в розмірі 4 000,00 гривень.

22 травня 2014 року від представника позивача адвоката - ОСОБА_3 (яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг та довіреності) надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» заробітну плату в розмірі 3 276,98 гривень з відрахуванням обов'язкових

податків; компенсацію за відрядження в розмірі 56 776,60 гривень; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 208,79 гривень середній заробіток за весь час затримки розрахунку в розмірі 19 840,00 гривень; вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 4 369,32 гривень; моральну шкоду в розмірі 4000 гривень, загалом 88 471,69 гривню. Рішення суду у частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, від нього в матеріалах справи є заява про слухання справи за його відсутності за участю його представника адвоката - ОСОБА_3 Також не заперечував проти ухвалення заочного рішення у разі неявки відповідача.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 (яка діє на підставі договору про надання юридичних послуг та довіреності) в судове засідання не з'явилась, від неї до адреси суду надійшла заява з проханням слухати справу за її відсутності, на задоволені уточнених позовних вимог наполягала та просила їх задовольнити в повному обсязі. Не заперечувала проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилась за невідомих суду причин, про день та час розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.224 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу заочно зі згоди позивача на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги позивача, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що позивач з 25 січня 2013 року на підставі наказу № 18к від 25 січня 2013 року працював в ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» монтажником. 01 квітня 2013 року був звільнений з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №52 від 01 квітня 2013 року. В період роботи позивач був направлений у відрядження до Російської Федерації в Республіку Татарстан до ТОВ «Інтер ТЕМ», що підтверджується проїзними документами, довідкою з медичного закладу, посвідченням №11/93 про проведення інструктажу, дозволом на роботу, виданим Управлінням ФМС по Республіці Татарстан від 29 січня 2013 року.

Пленум Верховного Суду України у п. 1 Постанови № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернув увагу судів на необхідність неухильного додержання при розгляді трудових спорів Конституції України, КЗпП України та інших актів законодавства України.

Згідно зі ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст.115 Кодексу Законів про працю України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плати виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Вирішуючи питання доведеності позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 4 369, 32 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. В інших випадках вихідна допомога не виплачується.

З трудової книжки позивача ОСОБА_1 вбачається, що 01 квітня 2013 року він був звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням відповідно до наказу №52 від 01.04.2013 року. Оскільки звільнення позивача відбулось за власної ініціативи, питання про зміну формулювання причин звільнення з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України в позовній заяві не ставилося, суд вважає що позовні вимоги в частині стягнення вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку не підлягають задоволенню

Також однією з позовних вимог позивача ОСОБА_1 є стягнення компенсації за відрядження в сумі 56 776,60 гривень.

Правовідносини між працівником та юридичною особою (власником) щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях врегульовано положеннями ст. 121 КЗпП України, а саме: працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством. За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада). Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Відповідно до вимог ст.ст. 59,60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 6 вересня 1982 року ОСОБА_1 25 січня 2013 року був прийнятий на роботу в ДП «Славутське монтажне управління Акціонерного товариства «Теплоенергомонтаж» монтажником технологічних трубопроводів, шостого розряду, на підставі наказу № 18к від 25 січня 2013 року.

Звільнений за власним бажанням на підставі ст.. 38 КЗпП України на підставі наказу № 52 від 1 квітня 2013 року. ( а.с.9)

Згідно проїзних документів ОСОБА_1 31 березня 2013 року їхав з Татарстану до Харькова, а 1 квітня 2013 року з Харкова до Маріуполя. ( а.с.10)

Позивач має посвідчення особи монтажника КПП № 1516 Комплексу нафтопереробного та нафтохімічного заводів ВАТ «Татнафт». ( а.с.25)

Також ОСОБА_1 надав суду посвідчення перевірки знань правил охорони від 29 січня 2013 року, місце роботи ТОВ «Інтер ТЕМ» (а.с.26), страховий поліс від 1 лютого 2013 року виданий ТОВ СК «Резонанс» філіал «Резонанс - Сопо РТ», місто Казань, Татарстан, Росія. ( а.с.27) та акт про вимушений прогул 21-22 березня 2013 року складений працівниками ВАТ «Інтер Тем» підтверджуючий факт затримки виплати командировочних та факт не сплати заробітної плати. ( а.с.13)

Згідно ст. 140.1.7 Податкового кодексу України, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування - чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Однак позивачем не було надано суду жодного документа підтверджуючого вартість проживання, харчування, проїзних документів, суму сплачену за страховий поліс, тощо.

До складу витрат на відрядження відносяться також витрати, не підтверджені документально, харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, добові витрати понесені у зв'язку з таким відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не ще 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження. За кожний день перебування працівника у відрядженні, враховуючи вихідні, святкові й робочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2.02.2011 N 98. ) отже розмір добових закордон складає суму 860,25 гривень, за один календарний день.

Враховуючи той факт, що позивач, згідно його пояснень та наданих ним документів, які на момент розгляду справи не були спростовані відповідачем знаходився у відрядженні 66 днів, то ДП «Славутське монтажне управління ВАТ «Теплоенергомонтаж» ( ДЕ «СМУ» ВАТ «ТЕМ») повинно сплатити позивачу ОСОБА_1 як компенсацію за відрядження суму 56 776,6 гривень, ( 66 днів х 860,25 гривень) .

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 3 276, 98 гривень, середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 14802,50грн. та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки - в сумі 19 840,00 гривень, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про оплату праці" заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Структуру заробітної плати визначено у статті 2 Закону України "Про оплату праці", якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Таким чином, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці», а також за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до відомостей про застраховану особу, наданого Управлінням ПФУ міста Нетішина за № 8764/06 від 26 листопада 2013 року, розмір місячної заробітної плати позивача ОСОБА_1 складає 1 456, 44 гривень.

Розмір середньоденної заробітної плати визначається судом шляхом поділу розміру заробітної плати на кількість робочих днів за місяць, так в березні 2013 року було 20 робочих днів, у зв'язку з чим середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 72,82 гривні. Кількість відпрацьованих робочих днів за період з 25 січня 2013 року по 01 квітня 2013 року складає 45 днів. Сума до сплати в такому випадку становить 3 276,99 гривень. Проте, як вказує позивач ОСОБА_1 в період 21-22 березня 2013 року він не працював з вини власника, що підтверджується відповідним актом від 22.03.2013 року.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ст. 34 КЗпП України).

Статтею 113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи йде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

В акті від 22 березня 2013 року крім іншого, вказано, що простій був викликаний відсутність комплектуючих для роботи, відсутністю аргону, кисню, пропану та інструментів. Таким чином, суд вважає, що позивач правильно кваліфікував свої дії за зазначений період як простій, і тому вони оплачуються з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Враховуючи вищевикладене суд визначає заборгованість ДП «СМУ ВАТ «ТЕМ» перед позивачем по оплаті заробітної плати, у розмірі 3 276,98 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до частин 5 та 6 ст.10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу.

Відповідно до п.2 вищезазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Ураховуючи фактично відпрацьований ОСОБА_1 робочий час при звільненні йому належить до виплати грошова компенсація за 4 днів невикористаної відпустки в сумі 208,79 гривень.

При цьому суд виходить з наступного розрахунку: з 25 січня 2013 року по 01 квітня 2013 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, що становить 66 календарних днів, рік - 365 днів - 24 календарні дні відпустки, відпрацьований позивачем час - 60 календарних днів відповідає 4 календарним дням відпустки, компенсація становить 4 х 52,20 гривні (середньоденна заробітна плата) = 208,79 гривень.

Проте, виходячи з принципу диспозитивності, керуючись положеннями ст.11 ЦПК України, суд задовольняє позов в межах заявлених позивачем вимог та стягує з відповідача компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 208,79 гривень.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1, обчислена згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами та доповненнями) становить 77 гривень 50 копійок.

З урахуванням положень ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 19 840, 00 гривень (з часу звільнення по день ухвалення судового рішення).

При цьому суд виходить з наступного розрахунку визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (з відповідними змінами та доповненнями):

Період невиплати остаточного розрахунку становить з 01 квітня 2013 року по 23 травня 2014 року - 256 робочих днів. Середньоденна заробітна плата - 77,50 гривень, тобто 77,50 гривень х 256 робочих днів = 19 840, 00 гривень.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень суд виходить з наступного:

Відповідно до положень частини першої статті 237 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання положень частини другої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, застосовуючи положення частини першої статті 237 КЗпП України, суд враховує висновки Верховного Суду України, які викладені ним у постанові від 25 квітня 2012 року по справі №6-23цс12, зокрема: підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя; обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності; за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

На підставі наведеного та вимог позивача, суд вважає встановленим факт отримання позивачем у зв'язку з порушенням його права на своєчасну оплату праці при звільненні, моральної шкоди у вигляді постійного стресу, хвилювань, втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Проте, суд вважає, що позивачем не доведено розмір шкоди, яка заявлена ним до відшкодування.

Визначаючи розмір шкоди, яку слід присудити позивачу, суд, виходячи з доведених позивачем характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача, а також з врахуванням принципів розумності та справедливості, як складових елементів принципу верховенства права, вважає, що сума у розмірі 500 гривень є достатньою для справедливої компенсації моральних страждань позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 500 гривень.

Зважаючи на те, що позивач на підставі п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 року звільнений від сплати судового збору, розмір якого у справах даної категорії виходячи з положень статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року №5515-VI складає 229 гривень 40 копійок, тому в силу положень частини третьої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд стягує з відповідача вказану суму судового збору в дохід держави.

Пунктом 2 ч.1 ст.367 ЦПК України передбачено, що суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 81, 84, 88, 209, 212-215, 224, 367 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 74, 115-117, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Славутське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства „Теплоенергомонтаж" про стягнення заробітної платні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Славутське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства „Теплоенергомонтаж" (що розташоване за адресою: 30100, Хмельницька область, місто Нетішин, вул.Промислова, буд.4, корпус 5а, код ЄДРПОУ №36346252) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 3 276 гривень 98 копійок, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 208 гривень 79 копійок, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 19 840 гривень 00 копійок, компенсацію за відрядження в розмірі 56 776,60 гривень, моральну шкоду в розмірі 500 гривень, а всього: 80 602 (вісімдесят тисяч шістсот дві) гривні 37 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду про стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Славутське монтажне управління Відкритого акціонерного товариства „Теплоенергомонтаж" на користь держави судовий збір у розмірі 229 гривень 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя