Ухвала

від 29.05.2014 по справі 2а-10114/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 9104/3066/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.

суддів: Кухтея Р.В., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Салада Е.М.

відповідача по справі: представника Чижевського Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Елекс» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом приватного підприємства «Елекс» до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Елекс» (далі - ПП «Елекс») в вересні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000522303 і №0000532303 від 02.09.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач неправомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, так як виконання робіт здійснювалося на підставі договорів підряду. Про реальність та фактичне здійснення господарської операції свідчать, зокрема, податкові накладні, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання виконаних підрядних робіт, платіжні доручення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року в справі №2а-10114/11/1370 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням приватним підприємством «Елекс» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року в справі №2а-10114/11/1370 та задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції в цій справі є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав доведеними, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу приватного підприємства «Елекс» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Стрийському районі Львівської області у період з 16.08.2011 року по 18.08.2011 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Елекс» про що складено акт №1996/23-3/31755120 від 26.08.2011 року. На підставі акту перевірки 02.09.2011 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0000522303 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 156 521 грн. (основний платіж - 125 217 грн., штрафні (фінансові) санкції - 31 304 грн.), №0000532303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 125 218,00 грн. (основний платіж - 100 174 грн., штрафні (фінансові) санкції - 25 044 грн.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугувало встановлення перевіркою порушення позивачем п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено завищення задекларованих ПП «Елекс» показників у рядку 04.1 «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у рядку 04.11» показників за період з 01.10.2009 року по 31.12.2009 року на суму 500 868,00 грн.; ст. 3, ст. 207, ст. 208 Господарського кодексу України, ст. 203, п. ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, 662 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5, п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - занижено податок на додану вартість на загальну суму 100 174 грн. в т.ч.: за жовтень 2009 року на суму 34 031 грн., за листопад 2009 року на суму 66 143 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач придбавав товари, отримував послуги у особи, яка не сплачувала податки, діяльність якої мала ознаки фіктивного підприємництва, яка за юридичними адресами не знаходилася, не звітувала про свою діяльність, а також, що позивач та контрагенти працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

І хоча дійсно, платник не може нести відповідальність за протиправні дії інших осіб, що перебувають поза межами його контролю та впливу, а відтак не може бути позбавлений права на формування даних податкового обліку за операціями з контрагентами лише у зв'язку з порушенням ними умов провадження господарської діяльності та податкової дисципліни, однак у даному разі підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди стала саме безтоварність господарських операцій, за наслідками яких позивачем було зменшено базу оподаткування ПДВ та податком на прибуток.

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди (у тому числі шляхом формування податкового кредиту).

Колегія суддів дослідивши та оцінивши матеріали справи звертає увагу, що незважаючи на наявність таких необхідних документів, які свідчать про здійснення господарської операції, як договорів підряду та субпідряду, податкових накладних, податкових декларацій, довідок про вартість виконаних підрядних робіт, актів приймання виконаних підрядних робіт, такі не є достатніми документами, які б стверджували про здійснення господарської операції.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Аналізуючи наявні в матеріалах справи документи в рамках здійснення господарських операцій з виконання робіт ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» на замовлення позивача, колегія суддів звертає увагу на таке.

До перевірки посадовими особами позивача було надано наступні документи по господарських відносинах з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс», які містяться в матеріалах справи:

- договір від 01.10.2009 року №09-009/СПС-П, акт приймання виконаних підрядних робіт №09-00/СПС-П/1/10-28003 ф.№КБ-2в (роботи по зовнішньому електропостачанню торгового центру ТзОВ «Укргрупінвест» за адресою м. Сокаль, вул. Шевченка, 49 а);

- договір від 02.10.2009 року №09-010/СПС-П, акт приймання виконаних підрядних робіт №10-28004 ф.№КБ-2в (роботи по зовнішньому електропостачанню житлового будинку (адреса та назва замовника не вказана);

- договір від 02.10.2009 року №09-011/СПС-П, акт приймання виконаних підрядних робіт №09-011/СПС-П/1/10-28005 ф.№КБ-2в (ремонт виробничих приміщень ПП «Елекс» за адресою с. Стрий, вул. Шевченка, 14, замовника не вказано;

- договір від 02.11.2009 року №09-012/СПС-П, акт приймання виконаних підрядних робіт №09-12/СПС-П/1/11-25002 ф.№КБ-2в (розробка проектної документації по зовнішньому електропостачанню об'єктів замовника (замовники та адреса не вказано;

- податкові та видаткові накладні;

- платіжні доручення.

В цих документах значиться, що замовником проведення підрядних робіт є ТзОВ «Елекс», а підрядником ТзОВ «Союз Плюс Сервіс».

Аналогічно складені документи містяться і з безпосередніми отримувачами послуг, в яких замовником виступають конкретно визначені підприємства, а генеральним підрядником ТзОВ «Елекс». Причому в графі найменування субпідрядника ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» не значиться.

Таким чином можна зробити однозначний висновок, що фактично господарські операції виконувались ТзОВ «Елекс», а документи з ТзОВ «Союз Плюс Сервіс» підписані без наміру щодо виникнення та виконання зобов'язань, які передбачені в договорах, а лише з метою документального оформлення господарських операцій, які в дійсності не відбулися

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її не спростовують.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Елекс» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року в справі №2а-10114/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

В.В. Клюба