Постанова

від 29.05.2014 по справі 925/270/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа№ 925/270/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги приватного підприємства «СЛВ»

на рішення господарського суду Черкаської області

від 10.04.2014 року

у справі №925/270/14 (суддя - Боровик С.С.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кеміагротрейд», м. Київ,

до приватного підприємства «СЛВ», м. Черкаси

про стягнення 1 680 088,83 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кеміагротрейд» (надалі - ТОВ «Кеміагротрейд») звернулось до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного підприємства «СЛВ» (надалі - ПП «СЛВ») про стягнення 1 680 088,83 грн., з яких 1 612 941,94 грн. основного боргу, 45 383,32 грн. пені, 10 473,07 грн. 3% річних та 11 290,50 грн. інфляційних витрат, мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки товару №18-07-13 від 18.07.2013 року.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 10.04.2014 року у справі №925/270/14 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з приватного підприємства «СЛВ» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кеміагротрейд» 1 612 941,94 грн. основної заборгованості, 45 383,32 грн. пені, 10 473,07 грн. 3% річних та 11 290,50 грн. інфляційних витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду, приватне підприємство «СЛВ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 10.04.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Одночасно скаржником заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №925/270/14 до вирішення справи №925/586/14 господарським судом Черкаської області.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 29.05.2014 року.

В судове засідання 29.05.2014 року представники сторін не з'явилися. Через відділ документального забезпечення від відповідача надійшла телеграма про розгляд справи без представника апелянта.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи №925/270/14 в апеляційному порядку і не направили своїх уповноважених представників у судове засідання, про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції позивач не повідомив, а відповідач просив провести розгляд справи без його участі, судова колегія ухвалила за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі доказами та за відсутності учасників судового процесу.

Поставивши на обговорення заявлене відповідачем в апеляційній скарзі клопотання про зупинення провадження у справі, судова колегія, порадившись, ухвалила в його задоволенні відмовити, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно приписів ч. 1 ст. 99 цього кодексу в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанцій з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. В частині 2 цієї статті вказано, що апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Як роз'яснено у п. 2.3. Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 року №11 якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Крім того, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду Черкаської області від 28.05.2014 року у справі №925/586/14 позов приватного підприємства «СЛВ» до товариства з обмеженою відповідальністю «Кеміагротрейд» про визнання договору недійсним, на підставі п.5 ст. 81 ГПК України, було залишено без розгляду.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє клопотання відповідача про зупинення провадження у справі як необґрунтоване та безпідставне.

29.05.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, 18.07.2013 року між ТОВ «Кеміагротрейд» (за договором - постачальник) та ПП «СЛВ» (за договором - покупець) було укладено договір поставки товару №18-07-13 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому договорі (додаткових угод та специфікацій до нього), прийняти товар та оплатити його вартість.

Пунктом 1.2. договору встановлено, що під товаром розуміються - засоби захисту рослин, найменування, одиниці виміру, ціна та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються у специфікаціях, що є невід'ємним додатком до цього договору.

Пунктом 1.3. договору встановлено, що поставка товару здійснюється на підставі письмової заявки покупця, надісланої по факсу чи електронною поштою, відповідно до господарських потреб покупця. В заявці вказуються кількість, асортимент, строки поставки, місце поставки товару.

Відповідно до п. 2.4 договору товар перевіряється на складі покупця вибірковим методом, результати поширюються на всю партію відповідно до вимог Інструкції П-6, П-7 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного значення та товарів народного вжитку по якості» затвердженою Постановою держарбітража СРСР №П-6 від 15.06.65 року.

Пунктом 2.5 договору сторони передбачили, що згідно ст. 6 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони домовились, що товар вважається неякісним лише у випадку якщо це підтверджується висновками (сертифікатами відповідності) одного з двох акредитованих закладів, а саме: Державним підприємством Інститутом екологічної гігієни та токсикології ім. Л.І. Медведя або Українською лабораторією якості та безпеки продукції АПК Національного Аграрного університету. Результати досліджень якості товару інших лабораторій (дослідних закладів) не приймаються сторонами та не мають доказової сили при пред'явленні претензій чи позовних вимог, пов'язаних із якістю товару.

Покупець має право заявити претензію щодо якості товару постачальнику протягом 7 днів з моменту поставки товару. У випадку, якщо претензії є обґрунтованими, то сторони в обумовлені строки приймають рішення про зменшення ціни товару, заміну товару на якісний (п. 2.6 договору).

Ціна вказується в специфікаціях до даного договору і у супроводжувальних документах на товар, що постачається. У випадку, якщо в супроводжувальних документах на товар, що постачається, вказана ціна вище тої, яка вказана в специфікації до цього договору, то покупець має право відмовитись від приймання товару. Зміна ціни товару, що постачається за цим договором, оформлюється окремою додатковою угодою до даного договору (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.5.1. договору сторонами встановлено графік розрахунків, згідно якого перший авансовий платіж у розмірі 20% від загальної вартості товару, покупець зобов'язаний здійснити протягом 5-ти банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку фактури; другий платіж у розмірі 80% від загальної вартості договору покупець зобов'язується сплатити до 01 грудня 2013 року.

Договір, згідно п. 7.1, вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору, та закінчується 31.12.2013 року (п. 7.2 договору).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору поставки товару, за яким у відповідності до статті 265 Господарського Кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, укладення товариством з обмеженою відповідальністю «Кеміагротрейд» та приватним підприємством «СЛВ» договору поставки товару №18-07-13 від 18.07.2013 року було спрямоване на отримання останнім товару і одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору між сторонами були підписані специфікації: №1 від 07.08.2013 року, №2 від 30.09.2013 року, №3 від 18.10.2013 року, №4 від 29.10.2013 року, (а.с.12,16,20,24).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору та відповідно до вказаних специфікацій позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 976 141,94 грн., що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000063 від 07.08.2013 року, №РН-0000074 від 30.09.2013 року, №РН-0000083 від 18.10.2013 року, №РН-0000087 від 29.10.2013 року (а.с.13,17,21,25), підписаними представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей №26 від 07.08.2013 року, №40 від 30.09.2013 року, №44 від 18.10.2013 року, №45 від 29.10.2013 року (а.с.14, 18, 22, 26).

Разом з тим, позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленого товару: №СФ-00086 від 07.08.2013 року, №СФ-00075 від 30.09.2013 року, №СФ-00084 від 18.10.2013 року, №СФ-00087 від 29.10.2013 року (а.с.15, 19, 23, 27).

Однак, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару належним чином не виконав, сплативши лише 363 200,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача (а.с.28-32) листом ПП «СЛВ» від 06.09.2013 року №17 про зарахування платежу згідно платіжного доручення №240 від 30.08.2013 року в рахунок оплати за засоби захисту рослин згідно договору поставки товару №18-07-13 від 18.07.2013 року (а.с. 33).

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив отриманий товар в повному обсязі, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кеміагротрейд», місцевий господарський суд виходив з доведеності факту здійснення позивачем поставки та отримання товару за вказаними видатковими накладними саме на виконання умов договору №18-07-13 від 18.07.2013 року, та відсутності доказів його оплати в повному обсязі ПП «СЛВ». Крім того, суд визнав безпідставним посилання відповідача про необхідність передання покупцеві при продажу товару доказів державної реєстрації препарату, ліцензії та дозвільних документів, оскільки чинним законодавством такий обов'язок для продавців пестицидів та агрохімікатів не встановлено.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на необхідності витребування у позивача дозвільних документів та сертифікатів якості на поставлені товари. Також відповідач вказував на недоведеність позивачем факту поставки товару, визначеного умовами договору. При цьому, апелянт стверджував про те, що зазначений договір є неукладеним, оскільки не містить істотної умови щодо визначення предмету договору, а тому позивачем невірно визначений спосіб захисту права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими, суперечливими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Посилання апелянта на ст. 9 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», ч. 5 ст. 17 Закону України «Про пестициди та агрохімікати», колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як вірно встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, договір поставки товару №18-07-13 від 18.07.2013 року містить всі істотні умови, які вимагає законодавство для даного виду договорів, а тому він є укладеним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується також з висновком суду про безпідставність посилання відповідача на необхідність передання покупцеві при продажу товару доказів державної реєстрації препарату, ліцензії та дозвільних документів, оскільки чинним законодавством такий обов'язок для продавців пестицидів та агрохімікатів не встановлено та договором, укладеним між сторонами, не визначено.

При цьому, враховуючи прийняття відповідачем без зауважень товару, поставленого згідно вищезазначених видаткових накладних, які містять посилання на спірний договір та часткову оплату відповідачем поставленого товару, колегія суддів апеляційного суду вважає безпідставними твердження скаржника щодо здійснення позивачем поставки товару, необумовленого договором.

Твердження апелянта про ненадання позивачем доказів, що поставлений товар «Тренд-90» є засобом захисту рослин та відповідає вимогам якості є надуманим та не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду на те, що позивачем згідно вищевказаних видаткових накладних поставка зазначеного товару не здійснювалась.

Крім того, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність у нього обов'язку по оплаті решти поставленого за договором товару з огляду на його неякісність, оскільки доказів пред'явлення відповідачем претензій до позивача з приводу наведеного, у відповідності до п.п. 2.5, 2.6 договору, апелянт не надав.

Також колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на ненадання останньому позивачем товарно-транспортних накладних, оскільки згідно підписаних між сторонами специфікацій, які є невід'ємною частиною договору, поставка товару здійснюється на умовах EXW, тобто відповідач мав здійснити вивезення товару зі складу позивача власними силами та власним транспортом.

Так, згідно Правил використання внутрішніх та міжнародних торгових термінів Інкотермс 2010 поставка товару на умовах EXW означає покладення на продавця мінімальних зобов'язань: продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці - звичайно на власних площах продавця.

При цьому, у продавця відсутні зобов'язання щодо надання будь-яких транспортних документів на поставку товару, а надати продавцю належні докази прийняття поставки зобов'язаний покупець (А8, Б7 розділу EXW Інкотермс 2010).

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про належне виконання позивачем своїх обов'язків з поставки відповідачу товарів згідно умов договору №18-07-13 від 18.07.2013 року.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що вищезазначені видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, а надані суду довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей відповідають вимогам Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, підписання відповідачем накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості товару свідчить про прийняття відповідачем поставленого товару, та, відповідно, породжує в останнього обов'язок щодо його оплати у повному обсязі, у відповідності до п. 3.5.2 договору, а саме, до 01.12.2013 року.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у строк до 01.12.2013 року, а також станом на час прийняття рішення судом першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем з оплати отриманого товару не погашена та становить 1 612 941,94 грн. (1 976 141,94 грн. - 363 200,00 грн.)

Наявність вказаної заборгованості підтверджується також підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 31.12.2013 року (а.с.34).

Враховуючи викладене та з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів оплати відповідачем отриманого товару в повному обсязі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 612 941,94 грн. є обґрунтованою, доведеною позивачем належними та допустимими доказами, не спростованою у встановленому порядку відповідачем та такою, що піддягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 45 383,32 грн. пені, нарахованої за період з 02.12.2013 року по 18.02.2014 року.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 цього ж Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 названого Кодексу визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язань. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.2.2 договору передбачено, що за порушення строків оплати товару згідно пункту 3.5. договору відповідач сплачує пеню у розмірі 0,1% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, починаючи з першого дня.

Разом з тим, згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку позивачем розміру пені, апеляційний господарський суд находить його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам законодавства та умовам договору, а відтак, погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача пені у сумі 45 383,32 грн.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого товару позивач просив суд стягнути з відповідача 10 473,07 грн. 3% річних та 11 290,50 грн. інфляційних витрат, нарахованих за період з 02.12.2013 року по 18.02.2014 року.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судова колегія, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних нарахованих на суму боргу за поставлений товар згідно договору, є правомірною та підлягає задоволенню в сумі 10 473,07 грн.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат, перевірений апеляційним судом, місцевий господарський суд встановив, що їх розмір становить 11 306,72 грн. Разом з тим, враховуючи приписи п. 2 ст. 83 ГПК, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що вимога в частині стягнення інфляційних витрат підлягає задоволенню відповідно до заявленої позивачем суми в розмірі 11 290,50 грн.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову у повному обсязі в сумі 1 680 088,83 грн., з яких: 1 612 941,94 грн. основного боргу, 45 383,32 грн. пені, 10 473,07 грн. 3% річних та 11 290,50 грн. інфляційних витрат.

В апеляційній скарзі відповідач наголосив на тому, що місцевим господарським судом під час розгляду справи було проігноровано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Натомість, суд здійснив розгляд справи у відсутність скаржника, позбавивши його тим самим права подати клопотання про зупинення провадження у справі.

З наведеними доводами судова колегія не погоджується та не вбачає в діях суду порушення процесуальних прав відповідача.

Згідно п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у справі №925/270/14 була винесена судом 24.02.2014 року, а розгляд справи призначено в судове засідання на 13.03.2014 року.

Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення свідчить про отримання відповідачем вищезгаданої ухвали суду 26.02.2014 року, що вказує на достатність часу, протягом якого відповідач мав змогу сформулювати свою позицію відносно спору, подати суду необхідні докази, які на думку останнього спростовують вимоги позивача.

Крім того, господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Проте, відповідачем до вказаного клопотання про відкладення розгляду справи не додано жодних доказів, що підтверджували б неможливість забезпечити участь у судовому засіданні 10.04.2014 року іншого представника.

Щодо посилань апелянта на повідомлення суду у вказаному клопотанні про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, у зв'язку з порушенням провадження у справі №925/586/14 за позовом ПП «СЛВ» до ТОВ «Кеміагротрейд» про визнання договору недійсним, колегія суддів зазначає, що вирішуючи господарський спір, якщо суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.

Оцінивши сукупність наявних у справі доказів, колегія вважає, що неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджала розгляду справи, а відтак місцевий господарський суд правомірно розглянув справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду у Черкаської області від 10.04.2014 року у справі №925/270/14 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду у Черкаської області від 10.04.2014 року у справі №925/270/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного підприємства «СЛВ» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «СЛВ» на рішення господарського суду Черкаської області від 10.04.2014 року у справі №925/270/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 10.04.2014 року у справі №925/270/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/270/14 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

І.М. Скрипка