Постанова

від 22.05.2014 по справі 819/779/14-а

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/779/14-a

"22" травня 2014 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н.І.,

представника позивача - Кузло О. Ф.,

представника відповідача - Світлика О. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за адміністративним позовом Комунального підприємства "Великоглибочецьке" до Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про визнання протиправними та скасування рішень Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Великоглибочецьке" звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про визнання протиправними та скасування рішень Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, за №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення аналогічні викладеним в позові, просила позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечував, надав суду пояснення аналогічні викладеним у письмових запереченнях на адміністративний позов, посилався на те, оскаржувані позивачем рішення є правомірними, оскільки відповідач керувався вимогами абзацу 6 пункту 7 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Просив у задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та запереченні, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач, КП "Великоглибочецьке" (код ЄДРПОУ - 33916197), - зареєстрований як платник страхових внесків в Управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільському районі Тернопільської області, і відповідно, є страхувальником в розумінні пункту 1 статті 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

08 квітня 2014 року позивачем отримано рішення Управління ПФУ в Тернопільському районі №21 від 02.04.2014 року, яким до КП "Великоглибочецьке" застосовано фінансові санкції за період з 20.10.2009 року до 03.04.2014 року на загальну суму 31345,42 грн. (з них: штрафні санкції - 1538,56грн., пеня - 29806,86 грн.), та рішення №23 від 04.04.2014 року яким до КП "Великоглибочецьке" застосовано фінансові санкції за період з 20.08.2009 року до 31.03.2014 року на загальну суму 17742,51 грн. (з них: штрафні санкції - 1001,45 грн., пеня - 16741,06 грн.). Зазначені рішення прийняті на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями відповідача, КП "Великоглибочецьке" оскаржило їх в судовому порядку, звернувшись до суду із даним позовом.

При прийнятті рішення по даній справі суд виходить з наступних мотивів та керується наступними положеннями законодавства.

За період до 1 січня 2011 року відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV. Зазначеним Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Як вбачається з оскаржуваних рішень УПФУ в Тернопільському районі, - фінансові санкції були застосовані до позивача на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - в редакції, що діяла до 01.01.2011 року.

Згідно з пунктами 1,2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У зв'язку з цим суд зазначає наступне.

В даному випадку спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464 та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058.

Порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків та стягнення заборгованості по внескам - визначається виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дано визначення окремим поняттям, зокрема:

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" було встановлено, що страхувальник, серед іншого, зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до частини 2 статті 106 зазначеного вище Закону, у редакції що діяла до 01 січня 2011 року, - суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Частиною 8 статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року) - було встановлено, що на недоїмку нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції, що діяла до 01.01.2011 року), на який послався відповідач при прийнятті оскаржуваного у даній справі рішення, - було встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Разом із тим, з 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і згідно з підпунктами "е" та "й" підпункту 12 пункту 11 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - внесено зміни, а саме: статті 17 - 19, частини першу - дев'яту статті 106 - виключено.

Таким чином, наведене свідчить, що як стаття 17, так і частина 2, частина 8 та пункт 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - втратили чинність з 01 січня 2011 року згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", та момент прийняття відповідачем спірних (оскаржуваних) рішень - не діяли.

Відповідно до частини четвертої статті 150 Конституції України передбачено, що з питань, передбачених цією статтею, зокрема офіційне тлумачення Конституції України, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України.

У рішенні Конституційного Суду України №1-рп/99 від 09 лютого 1999 року зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія вказаної статті, якою встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, - розповсюджується і на позивача.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що органи Пенсійного фонду України не вправі виносити рішення про застосування фінансових санкцій на підставі норми (в даному випадку п.2 ч. 9 статті 106 Закону № 1058-IV), яка втратила чинність з 01 січня 2011 року і не діє є діючою з того часу.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

У відповідності до частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пункту 1 частини 1 статті 237 цього Кодексу.

Відтак, при вирішенні даної справи, суд зобов'язаний керуватись правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена, зокрема, у постановах від 20.11.2012 року за № 21-367а12, від 19.02.2013 року за № 21-432а12, від 04.06.2013 року за №21-170а13, - з приводу застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які регулюють питання щодо можливості застосування органами Пенсійного фонду України норм законодавства, які втратили чинність з 01.01.2011 року (положень статті 106, виключених з 01.01.2011 року із Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") .

Тому, розглядаючи дану справу, суд вважає безпідставними та необґрунтованими твердження відповідача про те, що відповідно до абзацу 6 пункту 7 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" він мав повноваження на застосування фінансових санкцій до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" , - з огляду на наступне.

Так, згідно з абзацом 5 пункту 7 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

В силу абзацу 6 пункту 7 Розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року , в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Тобто, вказаною нормою встановлено, що у відповідача зберігаються повноваження саме щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків та застосування відповідних фінансових санкцій за несвоєчасну сплату страхових внесків починаючи з 01.01.2011 року, а не повноваження щодо встановлення порушення норми (в даному випадку статті 17, яка регламентує вчинене порушення), яка втратила чинність на момент застосовування штрафних санкцій за її порушення.

При цьому, вищенаведене правило щодо збереження порядку стягнення та контрольних функцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачених законодавством, чинним до 01 січня 2011 року, - поширюється лише на заборгованість зі сплати тих страхових внесків та сум штрафних санкцій, які були нараховані та/або не сплачені до зазначеної дати.

Питання ж відповідальності страховиків, не пов'язані із такою заборгованістю, знаходяться поза межами регулювання як норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які втратили чинність з 01.01.2011 року, так і абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, після 01.01.2011 року органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями щодо стягнення заборгованості зі сплати відповідних штрафних санкцій нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011 року, в тому числі штрафних санкцій, строк сплати яких на 01.01.2011 року не настав, - лише за умови винесення посадовою особою органу Пенсійного фонду саме до 01.01.2011 року відповідного рішення про застосування штрафних санкцій, і лише в тому розмірі, у якому недоїмки, штрафи та пеня могли бути нараховані в період дії частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - до 31.12.2010 року включно (до 01 січня 2011 року).

Отже, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства в їх сукупності, суд приходить до висновку, що законодавцем не скасовано відповідальності за вчинення відповідних порушень, які відбулись до 01.01.2011 року, однак, правовою підставою реалізації збережених за органами Пенсійного фонду України повноважень щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків та відповідних штрафних санкцій, - можуть бути лише умови нарахування відповідних сум штрафних санкцій за неналежне виконання обов'язку щодо сплати страхових внесків та/чи нарахованих штрафних санкцій та пені - у період до 31.12.2010 року (включно), і лише - виключно у разі прийняття органом Пенсійного фонду України відповідного рішення про застосування до страхувальників таких санкцій та пені за порушення норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до 31.12.2010 року, тобто, лише за умови виникнення та підтвердження у встановленому законом порядку заборгованості за такими рішеннями - саме станом на 01.01.2011 року.

Суд звертає увагу на те, що даний спір стосується не питання невиконання відповідачем вимог законодавства щодо сплати самих страхових внесків по 31.12.2010 року, стягнення заборгованості зі сплати яких дійсно може відбуватись після 01.01.2011 року в силу вищенаведених положень статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та з урахуванням пункту 7 Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - а стосується питання встановлення порушення та покладення у квітні 2014 року на позивача (рішеннями №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року) тієї відповідальності , механізм застосування якої (нарахування та стягнення фінансових санкцій) і змінився починаючи з 01.01.2011 року.

З матеріалів справи видно, що оскаржені рішення №21 та №23 були винесені відповідачем у квітні 2014 року, тобто, після втрати чинності частиною 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суми штрафних санкцій (штрафу та пені), які відображені в даних рішеннях, включають в себе суми таких штрафних санкцій, які були застосовані до позивача не у період дії пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а після 01.01.2011 року та по березень-квітень 2014 року включно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що станом на 01 січня 2011 року ті суми штрафних санкцій, які були застосовані до позивача згідно оскаржуваних рішень, нараховані відповідачем - не були навіть частково.

При цьому, доказів нарахування (застосування) станом на 01.01.2011 року до позивача сум штрафних санкцій та пені, частина яких, згідно доводів відповідача, включена до оскаржуваних рішень, та, відповідно, юридично підтвердженого виникнення та початку перебігу строку наявності у позивача обов'язку щодо їх сплати саме станом на 01 січня 2011 року відповідачем - не надано, а судом- не здобуто.

Тому, зважаючи на те, що з 01.01.2011 року органи Пенсійного фонду - не вправі нараховувати фінансові санкції та пеню, визначені пунктом 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за порушення, склади яких та санкції за які були передбачені відповідними нормами, які теж втратили чинність з 01.01.2011 року, - то застосування відповідачем при винесенні оспорюваних рішень норм законодавства, які не мають зворотної дії в часі,- суперечить статті 58 Конституції України, незважаючи на зміст пункту 7 Перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Що ж стосується посилань відповідача на те, що застосування до позивача оскаржуваними рішеннями №21 та №23 штрафних санкцій відбувалось у зв'язку зі збільшенням сум заборгованості позивача після винесення рішень №426 від 13.05.2009 року та №736 від 29.09.2009 року відповідно, то суд зазначає наступне.

Так, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.02.2010 року у справі №2-а-208/10/1970 (копія якої наявна в матеріалах справи) визнано заборгованість позивача перед відповідачем по страхових внесках на загальнообов'язкове пенсійне страхування за період з 20.01.2008 року по 21.01.2010 року в сумі 61227,81 грн., яка, відповідно до розрахунку вже включала не лише недоїмку по страховим внескам, але й суми застосованих до позивача згідно рішень №426 від 13.05.2009 року та №736 від 29.09.2009 року штрафних санкцій, а також пені.

Окрім того, вказані обставини стягнення вищезазначеної суми заборгованості за вказаним судовим рішенням, яка включала штрафні санкції та пеню, - відображені і в постанові Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.04.2011 року у справі №2-а-1970/992/11 (копія якої наявна в матеріалах справи). При цьому, згідно цієї ж постанови суду стягнуто з КП "Великоглибочецьке" заборгованість за період з 20.01.2010 року по 13.02.2011 року, - в тому числі, штрафні санкції та пеню.

Отже, починаючи з 20.01.2008 року по 13.02.2011 року відповідні суми штрафних санкцій та пені, які попередньо були застосовані (попередньо нараховані) відповідачем у даній справі до позивача за вказаний період - вже були стягнуті за вищезазначеними судовими рішеннями.

Таким чином, суд приходить до висновку, що нарахування після 01.01.2011 року будь-яких фінансових санкцій за ті періоди, за які вже були нараховані та стягнуті фінансові санкції, суми яких поступово сплачувались КП "Великоглибочецьке" за судовими рішеннями, - є безпідставним і таким, що суперечить нормам діючого законодавства.

Окрім того, при розгляді даної справи суд також зобов'язаний надати оцінку тим обставинам, які були встановлені в ході її розгляду, які також впливають на вирішення питання про правомірність оскаржуваних у даній справі рішень відповідача №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року, та які - визнані обома сторонами у ході судового розгляду.

Такими обставинами є обставини здійснення сплати КП "Великоглибочецьке" заборгованості зі сплати страхових внесків, зокрема, тієї заборгованості, яку було стягнуто з позивача у даній справі в примусовому порядку у ході виконання вищенаведених судових рішень.

Згідно з положеннями ч.3 ст. 72 КАС України - обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Так, судом встановлено, а відповідачем - не заперечувалось того, що вищезазначена заборгованість погашалась КП "Великоглибочецьке" - частинами, а кошти, які в рахунок вказаної заборгованості надходили до органу Державної казначейської служби згідно відповідних платіжних доручень у березні, травні, жовтні, листопаді, грудні 2013 року, лютому та квітні 2014 року), вподальшому повинні були бути перераховані на рахунки органу Пенсійного фонду у встановлені законом строки.

Вищезазначене підтверджується і наявним в матеріалах справи листом Головного управління юстиції в Тернопільській області №8827/3-41/05 від 12.05.2014 року.

Однак, судом також встановлено, а відповідачем не заперечувалось того, що з незалежних від КП "Великоглибочецьке" обставин, вказані кошти, після їх списання з рахунку позивача у даній справі, - органом Казначейської служби на рахунки управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі були перераховані лише у період з 27.03.2014 року по 31.03.2014 року та 03.04.2014 року.

Як видно з оскаржуваних рішень №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року, - відповідач при їх прийнятті не враховував моменту (відповідних дат) сплати відповідних сум заборгованості КП "Великоглибочецьке" та списання таких сум платежу з рахунку платника, а лише прийняв до уваги ті дати, коли такі кошти були зараховані на рахунок органу Пенсійного фонду - управлінням державної Казначейської служби, і саме ці дати - визначив як дати, по які до КП "Великоглибочецьке" необхідно застосувати фінансові санкції та здійснити нарахування пені.

Разом з тим, оцінюючи наведені обставини, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Інструкцією про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 174 від 01.06.2011 року передбачено, що виконані протягом операційного часу касові операції відображаються в бухгалтерському обліку в цей самий операційний день, а в післяопераційний час - не пізніше наступного операційного дня.

Дата валютування, згідно з п.1.3 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - це зазначена платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки дата, починаючи з якої кошти, переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. До настання дати валютування сума переказу обліковується в обслуговуючих отримувача банку або в установі - учасників платіжної системи.

Згідно з пунктом 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Пунктом 1.30 наведеної статті дано наступне визначення: платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється, зокрема, за таким видом розрахункових документів, як платіжне доручення.

При цьому, пунктом 22.4 цієї ж статті вказаного закону визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу для платника є завершеним - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Статтею 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено строки проведення переказу банком та встановлено, зокрема, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня (пункт 8.1).

Тобто, зважаючи на те, що грошові кошти від КП "Великоглибочецьке" надійшли до банку у відповідні дні, і банк, обслуговуючий рахунки управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі, прийняв відповідні платіжні доручення, то вказані платіжні доручення - є підтвердженням того, що датами здійснення валютування та прийняття до виконання банком документа на переказ коштів, а відтак і датами погашення заборгованості КП "Великоглибочецьке", - є відповідні дати надходження таких платіжних доручень.

Таким чином, і вказані у таких платіжних дорученнях кошти у визначені законом строки повинні були бути перераховані банком на рахунки одержувача відповідних коштів.

Однак, як вже було зазначено вище, вподальшому, вже з причин, які не залежали від КП "Великоглибочецьке", таке перерахування коштів на рахунок управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі було здійснене відповідним органом Державної казначейської служби України лише у період з 27.03.2014 року по 31.03.2014 року та 03.04.2014 року.

Вищезазначені обставини також залишились поза увагою відповідача при винесенні оскаржуваних рішень №21 від 02.04.2014 року та №23 від 04.04.2014 року, і при винесенні вказаних рішень відповідач граничними датами застосування фінансових санкцій та нарахування пені - необґрунтовано та помилково визначив дати невчасного переказу банківською установою на рахунок управління Пенсійного фонду сплачених позивачем коштів.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, - суд дійшов до переконання, що винесення оскаржуваних рішень УПФУ в Тернопільському районі відбулось не на підставі та не в межах повноважень, визначених Законом, оскільки до позивача було застосовано фінансові санкції на підставі норми закону, яка втратила чинність з 01.01.2011 року та станом на момент застосування фінансових санкцій - не діяла, і таке застосування до позивача фінансових санкцій на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що втратив чинність з 01.01.2011 року, станом на день прийняття спірних рішень - є протиправним.

Окрім того, вказані рішення, в порушення вимог чинного законодавства, прийняті також без врахування відповідачем обставин стягнення з відповідача заборгованості у судовому порядку та без врахування реального моменту погашення КП "Великоглибочецьке" стягнутих з нього сум заборгованості не у період, коли вказані суми заборгованості були зараховані органом Казначейської служби на рахунки органу Пенсійного фонду з 27 березня по 03 квітня 2014 року, а саме у ті датиё коли такі кошти від позивача надійшли до органу Казначейської служби згідно відповідних платіжних доручень (у березні, травні, жовтні, листопаді, грудні 2013 року, лютому та квітні 2014 року).

Таким чином, усе вищезазначене - свідчить про відсутність правових підстав для застосування до позивача фінансових санкцій (штрафних санкцій та нарахування пені) та про порушення прав та охоронюваних законом інтересів КП "Великоглибочецьке" при прийняті відповідачем оскаржуваних рішень.

Зважаючи на встановлені обставини у справі, невідповідності рішення суб'єкта владних повноважень Конституції України та загальновизнаним принципам права, - суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв не на підставі, та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваних рішень, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, шляхом визнання оскаржуваних рішень відповідача неправомірними та їх скасування.

Решта доводів сторін, окрім тих, про які зазначено вище, вищенаведених висновків суду - не спростовують та в основу судового рішення за наслідками розгляду даної адміністративної справи - покладені бути не можуть, оскільки надані на їх підтвердження документи не містять жодної інформації, яка б дозволяла віднести їх до предмету доказування, та визнати належними та допустимими доказами у даній справі, враховуючи безпосередній предмет спору, а відтак, - не повинні прийматися до уваги судом в контексті вимог щодо належності та допустимості доказів, які можуть бути враховані при розгляді конкретної адміністративної справи, закріплених статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, - суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому, з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 182,70 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі №21 від 02.04.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в Тернопільському районі №23 від 04.04.2014 року про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Великоглибочецьке" (код ЄДРПОУ - 33916197) витрати зі сплати судового збору в розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві гривні 70 копійок), сплачені відповідно до квитанції №ПН958 від 16.04.2014 року.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Повний текст постанови складений 26.05.2014 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.