Постанова

від 03.04.2014 по справі 809/3861/13-а

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2014 р. Справа № 809/3861/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Жовнірович О.С.,

представників сторін:

позивача - Андрусяка І.М., Дашавець О.С.,

відповідача - Книгиницької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокол»

до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2013 року за №№0000882203, 0000892203,-

ВСТАНОВИВ:

06.12.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокол» (надалі - позивач) звернулося з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.11.2013 року за №№0000882203, 0000892203.

Позовні вимоги мотивовані наступним. У жовтні-листопаді 2013 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокол» (надалі - ТОВ «Єврокол») з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування сплати податку і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року. Позивач вважає, що висновки державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (надалі - ДПІ у м. Івано-Франківську), викладені в акті перевірки від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку додану вартість в сумах 564298,00 грн. та 550871,00 грн., відповідно, не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Договори з контрагентами були укладені відповідно до вимог закону та відповідають нормам цивільного законодавства за формою та змістом. В судовому порядку не скасовувався та не визнавався нікчемними чи недійними. При цьому, позивачем були витребувані від контрагентів свідоцтва про їх державну реєстрацію, копії довідок про взяття на облік як платників податку та платників податку на додану вартість. Виконання робіт були реальними та підтверджені податковими, видатковими накладними, платіжним дорученням, іншими первинними бухгалтерськими документами. Крім того, позивач не може нести відповідальності за можливі порушення вимог податкового законодавства його контрагентом, так як вжив усіх необхідних для цього заходів. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності та безтоварності угод з вказаними суб'єктами господарювання не відповідають нормам законодавства України і є безпідставними. У зв'язку з цим, враховуючи практику Європейського суду з прав людини по даній категорії справ, податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 29.11.2013 року за №№0000882203, 0000892203 є протиправними та їх необхідно скасувати.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях від 09.01.2014 року (а.с. 212-223 т.2). Крім того, пояснила суду, що позапланова виїзна перевірка ТОВ «Єврокол» проведена ДПІ у м. Івано-Франківську відповідно до вимог закону в зв'язку з отриманням інформації від інших податкових органів про можливі порушення позивачем податкового законодавства за наслідками перевірки його контрагентів. У ході перевірки, відповідно до акту від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292 було встановлено, що договори з суб'єктами господарювання є нікчемними в силу закону, так як позивачем проводилися безтоварні операції. Тому, враховуючи встановлені в ході перевірки порушення вимог податкового та цивільного законодавства, просила суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, показання свідків, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши докази, суд установив наступне.

ТОВ «Єврокол» (ідентифікаційний код в ЄДР 30475292) 22.10.1999 року зареєстроване як юридична особа за адресою: вул. Степана Бандери, 1, м. Івано-Франківськ, 76018, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АГ за №247949 (а.с. 205 т.2).

21.10.2013 року по 08.11.2013 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Єврокол» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки ДПІ у м. Івано-Франківську складений акт від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292 (а.с. 16-66 т.1).

Перевіркою встановлені наступні порушення: пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року за №436-IV (із змінами та доповненнями), статей 92, 203, частин 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216, статей 234, 626, 655, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV (із змінами та доповненнями), а саме вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків; пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), підпунктів 14.1.36, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із змінами та доповненнями (надалі - ПК України), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на суму 50917,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІІІ квартали 2011 року на суму 11711,00 грн. (період врахування від'ємного значення), заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 195655,00 грн., за ІІІ квартали 2011 року на суму 164145,00 грн., за IV квартал 2011 року на суму 158235,00 грн. та за І квартал 2012 року на суму 27641,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198,3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на суму 476757,00 грн., в тому числі за лютий 2011 року на суму 10183,00 грн., за травень 2011 року на суму 27883,00 грн., за червень 2011 року на суму 142252,00 грн., за липень 2011 року на суму 84760,00 грн., за вересень 2011 року на суму 53934,00 грн., за листопад 2011 року на суму 39170,00 грн., за грудень 2011 року на суму 92163,00 грн. та січень 2012 року на суму 26412,00 грн. (а.с. 65-66).

На підставі вказаного акта перевірки 29.11.2013 року ДПІ у м. Івано-Франківську винесені податкові повідомлення-рішення: за №0000882203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 564298,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 557387,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 6911,00 грн.; за№0000892203, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 550871,00 грн., в тому числі за основним платежем - на 476757,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - на 74114,00 грн. (а.с. 74-75 т.1).

Разом з тим, судом установлено, що вказані вище висновки податкового органу, викладені в акті планової виїзної документальної перевірки позивача від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292, не відповідають фактичним обставинам справи, нормам Цивільного кодексу України, податкового та іншого законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 стаття 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Діючим на момент спірних правовідносин щодо нарахування та сплати позивачем грошових зобов'язань з податку на прибуток Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III (надалі - Закон №2181-III) установлювався порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів). З 01.01.2011 року такий порядок регламентований нормами Податкового кодексу України, який введений в дію Законом від 02.12.2010 року за 2755-VI, зі змінами та доповненнями (надалі - Кодекс).

Відповідно до вимог підпунктів «а», «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону №2181-III контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно підпункту 54.3 статті 54 Кодексу контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток на момент спірних правовідносин були регламентовані чинним на той час Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції від 22.05.1997 року №283/97, зі змінами та доповненнями (надалі - Закон №283/97), а з другого кварталу 2011 року - нормами Кодексу.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону №283/97 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №283/97-ВР визначено що, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.3 статті 5 Закону №283/97-ВР містить вичерпний перелік витрат, що не включаються до складу валових витрат. Так, зокрема, підпунктом 5.3.1 передбачено, що не включаються до складу валових витрат не пов'язані з веденням господарської діяльності. Також, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону).

Пунктом 5.11 статті 5 цього ж Закону передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону №283/97 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З моменту набрання чинності відповідних норм Податкового кодексу України порядок формування валових витрат і валових доходів підприємства та правовідносини позивача зі сплати податку на прибуток був регламентований нормами цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Кодексу установлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36)

Платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Кодексу).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу (пункт 44.2 статті 44).

Відповідно до пункту 134.1 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно пункту 135.1 Кодексу доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 встановлено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6- 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10- 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормами пункту 138.2 статті 138 Кодексу встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 Кодексу).

Відповідно до пункту 139.1 статті 139 Кодексу, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності. Зокрема, серед іншого (підпункт 139.1.9), витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 Кодексу визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів. У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти. Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням іноземної валюти (підпункт 153.1.4).

Спірні правовідносини позивача щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість, сплати до бюджету цього податку тощо регламентовані нормами Кодексу.

Так, згідно пункту 187.1 статті 187 Кодексу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, серед іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Порядок оформлення та видачі податкової накладної регламентовані нормами статті 201 Кодексу.

Згідно пункту 201.6 податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 Кодексу податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно пункту 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до вимог частини 1 статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні норми щодо ведення бухгалтерського обліку встановлені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за №88, із змінами та доповненнями.

Податковим органом в акті перевірки позивача зроблено висновок про заниження товариством суми податку на прибуток на 557387,00 грн., а також заниження сплати до бюджету суми податку на додану вартість на 476757,00 грн., за основними платежами.

Разом з тим, такий висновок суперечить зазначеним вище нормам закону та фактичним обставинам справи, які встановлені судом на підставі досліджених доказів.

Головними аргументами податкового органу при встановленні порушень норм податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення податкового кредиту є те, що господарські операції позивача з придбання казеїну технічного та послуг з перевезення по угодах з його контрагентами: ТОВ «Вулкаскот-Україна», ТОВ «Перша міська будівельна компанія» не спричинили реальних змін майнового стану платників податків, відсутні об'єкти оподаткування по операціях з придбання товарів, робіт (послуг) у цих суб'єктів господарювання (а.с. 26-43, 47-56 т.1).

Однак, на переконання суду вказані вище висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами не можуть братися до уваги з огляду на таке.

Підстави та порядок визнання недійсності (нікчемності) правочинів встановлені Цивільним кодексом України, зокрема, статтями 203, 215, 216, 228 Кодексу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік нікчемних правочинів, як таких, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України. Зокрема, такими правочинами є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушеннями хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 ЦКУ міститься обов'язкова ознака, - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції за статусом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 ЦКУ у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Судом установлено, що на момент укладання договорів з поставки товарів, робіт (послуг) контрагенти позивача ТОВ «Вулкаскот-Україна», ТОВ «Перша міська будівельна компанія» були зареєстровані в ЄДРПОУ як юридичні особи та перебували на обліку як платники податків, зборів та інших обов'язкових платежів у податкових органах за місцем їх реєстрації та мали можливість реально здійснювати господарську діяльність (а.с. 206-211 т.2).

У ході господарської діяльності позивачем укладено ряд угод.

Так, 03.01.2009 року між ТОВ «Єврокол» та ТОВ «Вулкаскот-Україна» укладено договір за №2/09 на постачання казеїну технічного та інших необхідних для виготовлення клею казеїнового складових, а також тари (а.с. 11-14 т.2).

На виконання цього договору ТОВ «Вулкаскот-Україна» поставило позивачу казеїн технічний, що підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами - видатковими накладними, картками складського обліку, рахунками фактурами (а.с. 15-37 т.2; 72-78, 79, 81, 84-85, 98, 108-109, 112, 115, 122, 125, 128, 139, 141, 143, 145, 150, 154-155 т.3).

На кожну поставку казеїну технічного постачальником виписані податкові накладні (а.с. 38-60 т.2).

За поставлені товари позивач перерахував по безготівковому розрахунку грошові кошти продавцю. Доказом цього слугують платіжні доручення про перерахування коштів з відміткою банку про їх проведення та акт звірки розрахунків (а.с. 61-74, 75-79 т.2; 80, 82-83, 86-97, 99-107, 110-111, 113-114, 116-121, 123-124, 126-127, 129-138, 140, 142, 144, 146-149, 151-153, 156-157 т.3).

Постачання казеїну технічного також підтверджується дослідженими судом оборотно-сальдовими відомостями щодо оприбуткування казеїну по складу та видачі його у виробництво, актами на списання матеріалів для виробництва клею, сертифікатами (посвідченнями) якості на поставлений казеїн, калькуляцією вартості виробництва клею (а.с. 79-86, 95-107, 108-113, 114-145 т.2).

Судом перевірено та підтверджено письмовими доказами реальну можливість позивача здійснювати господарську діяльність з виробництва клею казеїнового різних марок.

Так, позивачем розроблені технічні умови виготовлення клею казеїнового, виробництво клею здійснюється в орендованому у ТОВ «Макон і К» виробничому приміщенні за адресою: вул. Василишина, 22 в м. Івано-Франківську (а.с. 87-94, 146-158 т.2; 162-179 т.3).

Позивач володіє відповідним обладнанням та технічним персоналом, необхідним для здійснення господарської діяльності з виробництва клею казеїнового (а.с. 158-161, 180-182, 203-207 т.3).

Згідно договору постачання від 03.01.2009 року за №1/09 ТОВ «Єврокол» поставило виготовлений ним клей казеїновий ТОВ «Вулкаскот-Україна», що підтверджується дослідженими в судовому засіданні первинними бухгалтерськими документами (а.с. 76-77, 78-249 т.1).

Надання транспортних послуг ТОВ «Перша міська будівельна компанія» підтверджується дослідженим судом договором від 04.01.2011 року за №04/01 та первинними бухгалтерськими документами щодо його виконання: актами прийому-передачі послуг, товаротранспортними накладними, звітами про виїзд транспорту з митного терміналу, вантажними митними деклараціями, платіжними дорученнями про оплату послуг перевезення (а.с. 159-160, 161-163, 165-167, 168-170, 171-175, 176-181 т. 2).

Відповідно до вказаного договору про надання транспортно-експедиційних послуг виконавцем угоди здійснювалося перевезення товару, придбаного по зовнішньоекономічному контракту від 21.05.2007 року за №21/05/07. Оплата за поставлений товар проводилася по безготівковому розрахунку в іноземній валюті. Факт оплати товару підтверджується також відмітками уповноваженого банку на вантажно-митних деклараціях (а.с. 47-71 т.3).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені гербовими печатками цих суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Вони не порушують публічний порядок, оскільки не спрямовані на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави чи незаконне заволодіння ним.

Угоди позивача, укладені з вказаним вище контрагентами в ході його господарської діяльності, були направлені на настання реальних юридичних наслідків, а саме - придбання товарів та послуг, зокрема, будівельних.

Цей висновок суду підтверджується дослідженими в судовому засіданні зазначеними вище оригіналами первинних бухгалтерських документів щодо виконання договорів. При цьому, вказані вище первинні бухгалтерські документи оформлені згідно вимог Закону №996-XIV, Положення від 24.05.1995 року за №88.

Досліджені судом податкові накладні оформлені відповідно до норм пункту 201.1 статті 201 Кодексу.

Особливості технологічного процесу виготовлення клею казеїнового та можливість позивача здійснювати господарські операції по його виготовленню підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Показання вказаних свідків повністю узгоджуються з письмовими доказами, дослідженими судом. Тому, суд вважає ці показання достовірними, правдивими і обґрунтованими та приймає їх до уваги.

Враховуючи наведене, суд вважає безпідставними твердження відповідача, що вищезазначені договори укладені позивачем з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, та є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 ЦК України їх слід вважати нікчемними. В матеріалах справи такі докази відсутні.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні пояснила, що податковим органом не ініціювалося питання про оскарження в судовому порядку вказаних вище договорів та рішень судів щодо визнання їх недійсними немає.

Доказів на підтвердження фактів порушення позивачем установленого порядку здійснення підприємницької діяльності ДПІ м. Івано-Франківську до суду також не надано.

Посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача та кримінальну справу №41/0279 суд не бере до уваги, так як вказана справа закрита органами досудового розслідування на підставі пункту 2 статті 6 КПК України (в редакції Закону 1960 року), за відсутністю в діянні складу злочину. Матеріали кримінальної справи №051201100163 представником відповідача суду для дослідження не подані. Акти перевірок контрагентів позивача не містять доказів про порушення ним податкового законодавства (а.с. 235-244 т.2; 1-15, 16-29, 225-230, 208-215, 231-233 т.3).

Матеріали кримінального провадження №32013090000000189 щодо порушення службовими особами ТОВ «Єврокол» вимог законодавства про оподаткування 21.03.2014 року закриті на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 223-224 т. 3).

Крім того, на переконання суду, юридична відповідальність відповідно до вимог законодавства України носить виключно індивідуальний характер. Тому, неправомірно притягати до відповідальності позивача за можливі порушення, допущені в ході господарської діяльності його контрагентом.

Також, суд зазначає, що товари і послуги, які були предметом зазначених у постанові договорів, щодо якого податковим органом зроблено висновок про їх нереальність, не заборонені законодавством, немає будь-яких обмежень стосовно придбання їх позивачем.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нереальними або нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Також, суд звертає увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу фінансових зобов'язань, як наслідок встановлених порушень в акті перевірки від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292, є недотриманням принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин, правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за які передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, у даному випадку, не може покладатися на покупця - позивача в справі.

Дана позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року в справі «Булвес АД проти Болгарії» (заява №3991/03), у якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку і порушать справедливий баланс, котрий повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, у разі, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Нормами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, проаналізувавши досліджені в судовому засіданні докази на підставі норм закону, що діяли на момент спірних правовідносин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про те, що висновки ДПІ у м. Івано-Франківську, викладені в акті перевірки позивача від 15.11.2013 року за №3686/09-15-22-03/30475292, не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать зазначеним вимогам законодавства України. Тому, податкові повідомлення-рішення від 29.11.2013 року за №№0000882203, 0000892203 слід визнати протиправними та скасувати.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що позов ТОВ «Єврокол» до ДПІ у м. Івано-Франківську необхідно задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Тому, на користь позивача слід стягнути з Державного бюджету України судовий збір в сумі 485,81 грн.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області від 29.11.2013 року за №№0000882203, 0000892203.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокол» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 30475292) судовий збір в сумі 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн. 81 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, установлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: /підпис/ Ю.О. Бобров

Постанова в повному обсязі складена 08.04.2014 року.