Ухвала

від 17.06.2015 по справі 809/3861/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 876/6045/14

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Улицького В.З. та Затолочного В.С.

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивача - ОСОБА_1 та Андрусяк І.М.;

від відповідача - Книгицька М.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокол» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, -

В С Т А Н О В И Л А:

06.12.2013р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «Єврокол» звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції /ДПІ/ у м.Івано-Франківську Головного управління /ГУ/ Міндоходів в Івано-Франківській обл. №№ 0000882203 і 0000892203 від 29.11.2013р.; стягнути з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати (Т.1, а.с.5-15).

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. заявлений позов задоволено, визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській обл. №№ 0000882203 і 0000892203 від 29.11.2013р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 485 грн. 81 коп. (Т.3, а.с.239-250).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у м.Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській обл., яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити (Т.4, а.с.2-9).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що матеріалами кримінальних проваджень, розпочатих прокуратурою Одеської обл., стверджується неможливість реального здійснення господарських операцій (надання транспортно-експедиційних послуг) позивача з ТзОВ «Перша міська будівельна компанія», оскільки фактично останнє входило до складу виявленого «конвертаційного» центру.

Також інший контрагент позивача - ТзОВ «Вулкаскот-України» - перебував у господарських відносинах з постачальниками ТзОВ «АРС «Трейд», ТзОВ «Євротрейдзахід», які характеризуються проведення безтоварних операцій, спрямованих на отримання податкової вигоди. Вказаний висновок стверджується результатами проведених перевірок, відсутністю товарно-транспортних документів щодо переміщення товарів тощо.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представників позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.5.1 - валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 - до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.4. п.7.4. ст.7 - якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Також приписами Податкового кодексу /ПК/ України встановлено:

п.138.8 ст.138 - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПК України).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПК України).

п.198.2 ст.198 - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

* відсутність первинних документів обліку.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 21.10.2013р.-01.11.2013р. відповідачем ДПІ у м.Івано-Франківську ГУ Міндоходів в Івано-Франківській обл. проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Єврокол» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.12.2012р., за результатами якої складено Акт перевірки № 3686/09-15-22-03/30475292 від 15.11.2013р. (Т.1, а.с.16-66).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем наступних вимог:

п.3 ст.5, п.1 ст.7 Господарського кодексу України, ст.92, ст.203, ч.ч.1 і 2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.234, 626, 655, 658, 662, 664 Цивільного кодексу України, а саме вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків;

п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп.153.1.3 п.153.1 ст.153 ПК України, у зв'язку з чим позивачем завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на суму 50917 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року на суму 11711 грн. (період врахування від'ємного значення), заниження податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 195655 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 164145 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 158235 грн. та за І квартал 2012 року на суму 27641 грн.;

п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.201.4, 201.5, 201.6, 201.10 ст.201 ПК України, по причині чого позивачем занижено податок на додану вартість /ПДВ/, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 476757 грн.

На підставі наведеного Акта перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення - рішення:

№ 0000892203 від 29.11.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 550871 грн., в тому числі 476757 грн. за основним платежем та 74114 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.75);

№ 0000882203 від 29.11.2013р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 564298 грн., в тому числі 557387 грн. за основним платежем та 6911 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (Т.1, а.с.74).

Підставою для винесення спірних рішень про збільшення суми грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток є висновки податкового органу про те, що господарські операції позивача не підтверджуються, оскільки проведеною перевіркою виявлено відображення в бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій, що фактично не відбувалися, при цьому первинні документи, отримані від контрагентів ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» та ТзОВ «Вулкаскот-України», слід вважати недостовірними.

Зокрема, позивачем під час проведення перевірки не були надані документи про доставку товарів від постачальника та їх транспортування, розвантажування та навантажування товарів, не представлено товарно-транспортних накладних або подорожніх листів.

Окрім цього, позивачем до складу інших доходів не віднесено прибуток (позитивне значення курсових різниць) в сумі 51082 грн. за ІІ-ІІІ, ІІ-IV квартали 2011 року, нарахований у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні на балансову собівартість заборгованості, яка виникла по розрахунках з нерезидентами та обліковувалась по балансовому рахунку 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками».

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та його контрагентами правочини мали реальний характер, проведені господарські операції оформлені належними первинними документами; відповідачем не доведено фіктивності розглядуваних операцій, а тому позивачем правомірно сформовані податковий кредит та валові витрати за цими операціями.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Матеріалами справи стверджується, що 03.01.2009р. між ТзОВ «Єврокол» та ТзОВ «Вулкаскот-Україна» укладено договір № 2/09 на постачання казеїну технічного та інших необхідних для виготовлення клею казеїнового складових, а також тари (Т.2, а.с.11-14).

На виконання цього договору ТзОВ «Вулкаскот-Україна» поставило позивачу казеїн технічний, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами - видатковими накладними, картками складського обліку, рахунками-фактурами (Т.2, а.с.15-37, Т.3, а.с.72-78, 79, 81, 84-85, 98, 108-109, 112, 115, 122, 125, 128, 139, 141, 143, 145, 150, 154-155).

На кожну поставку казеїну технічного постачальником виписані податкові накладні (Т.2, а.с.38-60).

За поставлені товари позивач перерахував по безготівковому розрахунку грошові кошти продавцю, доказом чого слугують платіжні доручення про перерахування коштів з відміткою банку про їх проведення та акт звірки розрахунків (Т.2, а.с.61-74, 75-79, Т.3, а.с.80, 82-83, 86-97, 99-107, 110-111, 113-114, 116-121, 123-124, 126-127, 129-138, 140, 142, 144, 146-149, 151-153, 156-157).

Постачання казеїну технічного також підтверджується оборотно-сальдовими відомостями щодо оприбуткування казеїну по складу та видачі його у виробництво, актами на списання матеріалів для виробництва клею, сертифікатами (посвідченнями) якості на поставлений казеїн, калькуляцією вартості виробництва клею (Т.2, а.с.79-86, 95-107, 108-113, 114-145).

Також під час судового розгляду підтверджено письмовими доказами реальну можливість позивача здійснювати господарську діяльність з виробництва клею казеїнового різних марок.

Зокрема, позивачем розроблені технічні умови виготовлення клею казеїнового, виробництво клею здійснюється в орендованому ним у ТзОВ «Макон і К» виробничому приміщенні за адресою: вул.Василишина, 22 в м.Івано-Франківську (Т.3, а.с.87-94, 146-158, Т.3, а.с.162-179).

Позивач володіє відповідним обладнанням та технічним персоналом, необхідним для здійснення господарської діяльності з виробництва клею казеїнового (Т.3, а.с.158-161, 180-182, 203-207).

На умовах договору постачання № 1/09 від 03.01.2009р. позивач поставив виготовлений ним клей казеїновий ТзОВ «Вулкаскот-Україна», що підтверджується первинними бухгалтерськими документами (Т.1, а.с.76-77, 78-249).

У свою чергу, надання транспортних послуг зі сторони ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» підтверджується укладеним договором № 04/01 від 04.01.2011р. та первинними бухгалтерськими документами щодо його виконання: актами прийому-передачі послуг, товаротранспортними накладними, звітами про виїзд транспорту з митного терміналу, вантажними митними деклараціями, платіжними дорученнями про оплату послуг перевезення (Т.2, а.с.159-160, 161-163, 165-167, 168-170, 171-175, 176-181).

Відповідно до вказаного договору про надання транспортно-експедиційних послуг виконавцем угоди здійснювалося перевезення товару, придбаного по зовнішньоекономічному контракту № 21/05/07 від 21.05.2007р.

Оплата за поставлений товар проводилася по безготівковому розрахунку в іноземній валюті. Факт оплати товару підтверджується також відмітками уповноваженого банку на вантажно-митних деклараціях (Т.3, а.с.47-71).

Вказані вище угоди оформлені відповідно до вимог закону, підписані сторонами та завірені печатками цих суб'єктів господарювання. Договори не суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Окрім цього, особливості технологічного процесу виготовлення клею казеїнового та можливість позивача здійснювати господарські операції по його виготовленню підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_1

Показання вказаних свідків повністю узгоджуються з письмовими доказами, дослідженими під час судового розгляду, через що такі слід вважати достовірними та правдивими.

Посилання відповідача на акти перевірки контрагентів позивача та кримінальну справу № 41/0279 не заслуговують на увагу, оскільки вказана справа закрита органами досудового розслідування на підставі п.2 ст.6 КПК України (в редакції Закону 1960 року), за відсутністю складу злочину.

Також Акти перевірок контрагентів ТзОВ «Єврокол» не містять доказів щодо порушення саме позивачем податкового законодавства (Т.2, а.с.235-244, Т.3, а.с.1-15, 16-29, 225-230, 208-215, 231-233).

Вказані Акти перевірок не висвітлюють жодних висновків у розрізі відносин позивача з названими контрагентами; не вказують, яким саме чином висвітлені у Актах обставини перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Матеріали кримінального провадження № 32013090000000189 щодо порушення службовими особами ТзОВ «Єврокол» вимог законодавства про оподаткування 21.03.2014р. закриті на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в їх діяннях складу кримінального правопорушення (Т.3, а.с.223-224).

Також по операціях придбання позивачем у ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» та ТзОВ «Вулкаскот-України» товарів і послуг не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків, слід вважати безпідставним.

Під час судового розгляду не виявлено фактів визнання недійсними установчих документів юридичних осіб ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» та ТзОВ «Вулкаскот-України», також відсутні обвинувальні вироки суду, якими були б засуджені винні особи за створення фіктивного підприємства ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» та ТзОВ «Вулкаскот-України» чи видачу податкових накладних від цих підприємств, не здобуто доказів наявності протиправного умислу в самого позивача.

Таким чином, між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» і ТзОВ «Вулкаскот-України» в дійсності були виконані вищевказані господарські операції, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок неправильного формування податкового кредиту та валових витрат, відшкодування з державного бюджету ПДВ тощо.

Системний аналіз норм чинного податкового законодавства, наявних в матеріалах справи договорів, податкових накладних, податкових і видаткових накладних тощо свідчить про те, що документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та валові витрати за спірний період, відповідають критеріям первинного документу, через що зазначені дії позивача щодо формування податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, подані позивачем первинні документи, банківські документи, за якими позивачем здійснювалася оплата цих послуг, містять інформацію щодо змісту поставок товарів та виконаних робіт (наданих послуг) у рамках названих договорів, є достовірними доказами виконання контрагентом позивача вимог, обумовлених названими договорами.

Окрім того, достатньою підставою для правомірного формування податкового кредиту за умови реальності проведених господарських операцій є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка є водночас податковим і розрахунковим документом, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ.

Позивачем на підставі податкових накладних правомірно були включені до податкового кредиту відповідні суми ПДВ; наведені податкові накладні не мають недоліків та порядок їх заповнення відповідає вимогам встановленим чинним законодавством.

Також несплата платником податків до бюджету сум податкових зобов'язань, що виникають внаслідок вчинення певного господарського зобов'язання, не є достатньою підставою для визнання цього господарського зобов'язання таким, що суперечить інтересам держави. Інтереси держави у такому випадку є повністю захищеними через механізм примусового стягнення з платника податків суми податкового боргу та застосування до платника податків адміністративних санкцій у формі штрафів та пені.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

В частині визнання нікчемними розглядуваних господарських зобов'язань колегія суддів враховує, що нормами ст.207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом, через що у кожній справі суд повинен встановлювати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочинів та їх виконання позивач та його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

Також фіктивний характер діяльності контрагентів позивача та порушення ними податкової дисципліни не може слугувати підставою для позбавлення платника податків - ТзОВ «Єврокол» - права на формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо такого формування, та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника позивач не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом, а тому у разі невиконання контрагентами позивача своїх зобов'язання щодо декларування та сплати необхідних сум податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності ТзОВ «Перша міська будівельна компанія» та ТзОВ «Вулкаскот-України», зокрема, щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного формування податкового кредиту та валових витрат тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту та валових витрат, а також донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення позивачем сум до податкового кредиту та формування валових витрат, а також безпідставність визначення податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток.

При винесенні постанови по справі колегія суддів враховує рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

Стосовно решти висновків суду першої інстанції (щодо скасування податкового повідомлення-рішення у частині невіднесення позивачем до складу інших доходів позитивного значення курсових різниць) колегія суддів зазначає, що такі в апеляційному порядку відповідачем фактично не оскаржували, оскільки в апеляційній скарзі будь-які доводи на їх спростування є відсутніми, у зв'язку з чим апеляційний суд не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржено особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом.

Вказані твердження відповідають роз'ясненням, наведеним в п.п.13.1 та 13.2 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі».

Також судом апеляційної інстанції витребовувався від податкового органу детальний розрахунок збільшення суми грошових зобов'язань по ПДВ та податку на прибуток, однак такого представником податкового органу не було представлено, а тому з об'єктивних обставин не видається можливим визначити суми нарахувань та штрафних санкцій по кожному порушенню, зафіксованому в Акті перевірки.

За таких умов колегія суддів приходить до висновку про доцільність скасування податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

При цьому, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Разом з тим, приймаючи до уваги те, що рішення, в якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому, колегія суддів знаходить за необхідне здійснити скасування податкового повідомлення-рішення у повному обсязі.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам ПК України.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність рішень податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській обл. на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. в адміністративній справі № 809/3861/13-а залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: В.З.Улицький

В.С.Затолочний