Постанова

від 05.06.2014 по справі 810/2792/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року місто Київ № 810/2792/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» (представник - Коряк Олександр Васильович) доМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» (представник - Коряк Олександр Васильович), звернувся до суду з адміністративним позовом до Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

Також позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» знаходиться на спеціальному режимі оподаткування діяльності у сфері сільського господарства, а тому сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством (із спеціальним режимом оподаткування) на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Оскільки платники, що використовують спеціальний режим оподаткування не сплачують до бюджету суму податку на додану вартість вартості поставлених ними сільськогосподарських товарів/послуг, то сума податку на додану вартість (так і суми її заниження) не є податковим зобов'язанням, що підлягає сплаті до бюджету, а відтак на вказані суми не може бути нарахований штраф, передбачений пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив. В наданих суду запереченнях на адміністративний позов просив розгляд справи проводити без участі представника відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

В наданих суду запереченнях на адміністративний позов відповідач просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 22.05.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» (код ЄДРПОУ 32496618) (далі - позивач, ТОВ СГП «Шупики», підприємство) знаходиться на обліку в Миронівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Миронівська ОДПІ, податковий орган) і платником податку на додану вартість зі спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері сільського господарства.

Миронівською ОДПІ було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ТОВ СГП «Шупики» в уточнюючих розрахунках податкових зобов'язань у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за квітень - вересень 2013 року.

Результати перевірки були оформлені Актом перевірки № 63/220/32496618 від 26.12.2013 (далі - Акт перевірки).

Згідно з Акта перевірки, при перевірці податкової звітності з податку на додану вартість за квітень-вересень 2013 року встановлено, що в порушення пункту 50.1 статті 50 та пункту 57.1 статті 57, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, позивачем завищено залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду в податкових деклараціях за травень-серпень 2013 року, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 10 197, 01 гривень, яка підлягає нарахуванню та сплаті на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Так, в Акті перевірки вказано, що позивачем було не враховано уточнюючий розрахунок за квітень (від 05.11.2013 № 9070754844) та невірно перенесено від'ємне значення попереднього звітного (податкового) періоду (квітень 2013 року) до уточнюючого розрахунку за травень 2013 року. Також, в Акті перевірки зазначено, що платником не було подано уточнюючи розрахунки за червень-вересень 2013 року, що призвело до завищення від'ємного значення ПДВ з травня 2013 року по серпень 2013 року та заниження податкового зобов'язання з ПДВ за вересень 2013 року.

Крім того, в Акті перевірки встановлено, що при перевірці уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за вересень 2013 року (від 31.10.2013 № 9069560705) були виявлені арифметично-логічні помилки.

На порушення пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, позивач не нарахував суму штрафу з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок в розмірі 3 % від такої суми до подання уточнюючого розрахунку, що становить 151, 00 гривень.

Відповідач дійшов висновку, що дані камеральної перевірки, свідчать про наявність підстав для притягнення позивача до фінансової відповідальності шляхом накладення штрафних санкцій, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, у розмірі 25 % суми визначеного податковим органом податкового зобов'язання, що становить 2 549, 00 гривень.

Також відповідач в Акті перевірки посилається на підпункт 1.13 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, відповідно до якого суми податку на додану вартість не перераховані на спеціальний рахунок або перераховані з порушенням терміну, встановленого цим пунктом, вважаються такими, що використані не за призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

За результатами перевірки відповідачем 16.01.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000252201, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ СГП «Шупики» за платежем: податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 10 197, 01 гривень та застосовано штрафні санкції на суму 2 700, 00 гривень.

ТОВ «СГП «Шупики» не погодилось із вказаним податковим повідомленням-рішенням та оскаржило його в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у Київській області, надіславши скаргу від 29.01.2014.

Листом ГУ Міндоходів у Київській області було надіслано рішення від 31.03.2014 № 779/10/10-10-01-206/86 про результати розгляду скарги, яким залишило податкове повідомлення-рішення № 0000252201 від 16.01.2014 без змін, а первинну скаргу підприємства без задоволення.

Не погодившись з рішенням Головного управління Міндоходів у Київській області від 31.03.2014 № 779/10/10-36-10-01-206/86, позивачем 14.04.2014 було надіслано повторну скаргу на податкове повідомлення-рішення від 16.01.2014 № 0000252201 до Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2014 № 7334/6/99910-0115 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 16.01.2014 № 0000252201 та рішення Головного управління Міндоходів у Київській області від 31.03.2014 № 779/10/10-36-10-01-206/86, прийняте за результатами первинної скарги, а скаргу позивача від 14.04.2014 - без задоволення.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Згідно із статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок - це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання. Податкова декларація складається за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади та чинному на час її подання (пункт 48.1 статті 48 Податкового кодексу України).

В силу вимог пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з абзацом 1 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (в тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті, зокрема, надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку (підпункт «а» абзацу 3 пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України).

Змістовний аналіз вищевказаних положень Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що уточнюючий розрахунок до податкової декларації подається платником податків в разі самостійного виявлення помилки, яка може або впливати, або не впливати на визначення кінцевих показників податкових зобов'язань платника податків.

При цьому у випадку, якщо самостійно виявлена помилка, що міститься у раніше поданій декларації, зумовлює заниження податкового зобов'язання минулого звітного періоду, платник податків зобов'язаний, зокрема, до подання уточнюючого розрахунку сплатити як суму недоплати (тобто різницю у податкових зобов'язаннях між податковою декларацією і уточнюючим розрахунком), так і штраф у розмірі трьох відсотків від суми недоплати.

У ході розгляду справи судом проаналізовано показники податкових декларацій з ПДВ за вересень 2013 року і уточнюючих розрахунків до них та встановлено, що суми самостійно визначених позивачем податкових зобов'язань є різними.

Тобто судом встановлений факт заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 5 035 гривень. Вказану сум позивач повинен був перерахувати на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства, при чому перерахувати вказану суму позивач повинен був до 31.10.2013 (до подачі уточнюючого розрахунку) і сплати штраф у розмірі 3% від суми недоплати.

Суд не приймає до уваги доводи позивача, що штраф у розумінні пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України сплачується лише від суми заниженого податкового зобов'язання, а позивач не сплачує ПДВ до бюджету, оскільки ці кошти залишають в його розпорядженні у зв'язку зі спеціальним режимом оподаткування, а отже на такі суми не може бути нараховано штраф.

Так, статтею 9 Податкового кодексу України податок на додану вартість визначено як загальнодержавний податок.

Згідно з підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк);

Водночас, відповідно до підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.179 пункту 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Таким чином, спеціальна норма, яка дає визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, не містить обов'язкової умови сплати такого зобов'язання лише до бюджету.

Платниками податку на додану вартість є, крім іншого, будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 розділу V або будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Стаття 209 Податкового кодексу України встановлює спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Так, згідно зі статтею 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Порядком акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 № 11, а саме, в абзаці 2 пункту 3 передбачено, що сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

У відповідності до абзацу 3 пункту 3 вказаного Порядку, сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний (податковий) період.

Контроль за дотриманням вимог цього Порядку, згідно пункту 5, здійснюють органи державної податкової служби.

Статтею 203 Податкового кодексу України визначається порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом.

Так, згідно пункту 203.1 податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Також, платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (пункт 203.2).

З аналізу вищенаведеного вбачається, що спеціальний режим сплати сільськогосподарськими підприємствами податку на додану вартість не змінює правову природу даного податку, а, отже, і обов'язків для платника податків - суб'єкта господарювання, який, будучи зареєстрованим платником ПДВ, зобов'язаний вчасно нараховувати та сплачувати ПДВ, а також нести відповідальність за порушення податкового законодавства.

Іншими словами, на який би спеціальний рахунок сільськогосподарське підприємство не сплачувало ПДВ, даний податок однаково залишається податковим зобов'язанням, порядок і строки сплати якого чітко регламентовані нормами Податкового кодексу.

Отже, і сплачувати штраф у разі уточнення своїх зобов'язань позивач також повинен на загальних підставах.

У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у сумі 151 гривні задоволенню не підлягають.

Єдиною підставою для звільнення від сплати штрафу є встановлення факту методологічної помилки, яка не вплинула на розрахунки, чого в даних правовідносинах не вбачається. Факт заниження податкового зобов'язання на суму 5 035 гривень позивачем не заперечується і підтверджується уточнюючою податковою декларацією з ПДВ за вересень 2013 (від 31.10.2013 № 9069560705).

Щодо донарахування суми у 10197, 01 гривень як ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету, суд зазначає наступне.

В Акті перевірки відповідач зазначив, що ця сума підлягає нарахуванню та сплаті на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Однак, відповідач також зробив посилання на підпункт 1.13 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України і дійшов висновку, що вказана сума повинна бути стягнута до бюджету.

Суд звертає увагу, що посилання відповідача на пункт 1.13 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України щодо стягнення в Державний бюджет суми ПДВ, що використовується не за призначенням - є безпідставним, оскільки позивач не є переробним підприємством. Тому, в даному випадку пункт 1.13 підрозділу 2 Розділу XX Податкового кодексу України застосовуватись не буде.

Також, ані в рішеннях за результатами розгляду скарг, ані в запереченнях відповідач на норму підпункт 1.13 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України взагалі не посилається, а донарахування ПДВ у розмірі 10 197, 01 обґрунтовує лише на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України.

Слід зазначити, що хоча в розумінні Податкового кодексу України вказана сума є податковим зобов'язанням, однак з урахуванням спеціального режиму оподаткування сума ПДВ, яка сплачується таким підприємством на спеціальний рахунок може бути стягнута до бюджету лише у разі нецільового використання таких коштів (пункт 123.2 статті 123 Податкового кодексу України).

Як вбачається з Акта перевірки таких фактів встановлено відповідачем не було.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована.

Наказом Державної податкової служби України № 1046 від 22.11.2012 було затверджено Узагальнюючу податкову консультацію з питань забезпечення єдиного підходу до застосування штрафних санкцій.

Як зазначено у запитанні № 6 вказаної Узагальнюючої податкової консультації, якщо с/г підприємство занизило суму ПДВ у декларації з ПДВ (скороченій), яка мала бути перерахована на спецрахунок, задекларувавши до сплати меншу суму, ніж фактично має сплатити за результатами документальної перевірки, такі дії не вважатимуться порушенням цільового використання коштів.

Суд вважає, що відповідач, по-перше, необґрунтовано посилався на норми підпункту 1.13 підрозділу 2 Розділу ХХ Податкового кодексу України. По-друге, будь-яких інших підстав для стягнення до бюджету суми ПДВ, яка підлягає перерахуванню на спецрахунок позивача відповідач також не навів.

Водночас, факт відхилення задекларованої суми ПДВ у розмірі 10 197, 01 гривень позивачем не заперечується.

Як зазначено в Узагальнюючій податковій консультації від 22.11.2012 (запитання № 6), у зв'язку з наведеним порушенням (заниження суми ПДВ у декларації з ПДВ (скороченій), яка мала бути перерахована на спецрахунок) до платника застосовуються штрафні санкції, передбачені пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України. Визначена сума грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки підлягає сплаті до державного бюджету.

Тому відповідачем правомірно застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2 549 гривень (25 % від 10 197,01 гривня), що передбачені пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, а тому в даній частині позов задоволенню не підлягає.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 цього Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів на підтвердження позиції щодо правомірності застосування норм податкового законодавства при винесені оскаржуваного рішення в частині стягнення суми ПДВ у розмірі 10 197, 01 гривень до державного бюджету, а відтак, відповідач не довів суду правомірність прийняття оскаржуваного рішення в цій частині.

З урахуванням викладеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Так, за подачу адміністративного позову позивач повинен був сплатити 1827 гривень.

Позовні вимоги позивача задоволено в частині визнання протиправним і скасування податкового повідомлення рішення у сумі 10 197, 01 гривня, а в частині 2 700 гривень позивачу відмовлено.

Отже, з урахуванням платіжного доручення № 105 від 06.05.2014 про сплату 183 гривень, з позивача слід стягнути до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 199, 50 гривень.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 136, 157, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.01.2014 № 0000252201 в частині збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальність «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» з податку на додану вартість на суму 10 197 (десять тисяч сто дев'яносто сім) гривень 01 копійка.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Сільськогосподарське підприємство «Шупики» (ЄДРПОУ 32496618) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 199 (сто дев'яносто дев'ять) гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.