Ухвала

від 26.05.2014 по справі 805/13846/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/800/64366/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2013

у справі № 805/13846/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Контакт»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-Контакт» звернулось до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 12.09.2013 № 0002752202, № 0002782202.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2013, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013, позов задоволено; визнано недійсними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав протиправності їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Спец-Контакт» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платником податків ТОВ «Віді-Пром» за жовтень 2012 року, складено акт № 91/22-02/32019384 від 27.08.2013, в якому зафіксовані порушення: п. 198.3 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у жовтні 2012 року на 143 152 грн.; пп. 138.1.1 п. 138.1, п. п. 138.2, 138.6 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в 2012 році на 150 309 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 12.09.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002752202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 214 728 грн., в т.ч.: 143 152 грн. основного платежу та 71 576 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002782202 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 225 463,50 грн., в т.ч.: 150 309 грн. основного платежу та 75 154,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також судами встановлено, що 01.10.2012 між ТОВ «Віді-Пром» (постачальник) та ТОВ «Спец-Контакт» (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5, предметом якого є передача у власність продукції згідно специфікацій, які є невід'ємною частиною цього договору. Згідно специфікацій продукцією є: тканина плащова, бязь, тканина горизонт, брезент ОП, вороток покрівной (спілок) на загальну суму 858 912 грн., в т.ч. ПДВ 143 152 грн.

Факт виконання вказаного договору підтверджується: специфікаціями, видатковою та податковою накладними, рахунком-фактури.

Перевезення товару здійснено транспортом замовника, відповідно до умов договору за рахунок покупця згідно п.1 специфікації № 1 від 01.10.2013, що підтверджується товарно-транспортною накладною б/н від 29.10.2012, договором № 1/02 від 01.01.2012 на організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом укладеним між ТОВ «Спец-Контакт» та СПД ОСОБА_2

На отримання товару ТОВ «Спец-Контакт» виписана довіреність № 238/1 від 29.10.2012, що підтверджується реєстром документів за жовтень 2012 року.

Оплата за вищевказаний товар у сумі 858 912 грн. здійснена за допомогою виписаних простих векселів у кількості чотирьох штук, що відповідає умовам договору, факт передання вказаних векселів підтверджується актом приймання-передачі векселів № 1 від 13.11.2012.

В судовому порядку встановлено, що придбання товару позивачем здійснено для подальшого використання в якості сировини для виробництва робочого одягу, що відповідає виду основної діяльності підприємства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; інші витрати, передбачені цим розділом (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 139 ПК України).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договір, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом не був визнаний недійсним в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до абз. 1, 2 п. 198.3 ст. 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Віді-Пром», що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій з вказаним контрагентом.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області відхилити.

Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 24.10.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний