Постанова

від 20.05.2014 по справі 2а-5178/12/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5178/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Спиридонова В.О.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді : Собківа Я.М.,

суддів: Кобаля М.І., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Диво-Буд» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Диво-Буд» (далі - ТОВ «Будівельна компанія «Диво-Буд») звернувся до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 16.10.2012 р. № 0022262220 та № 0022252220.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, TOB «БК «Диво-Буд» зареєстроване 15.08.2007 виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області, код ЄДРПОУ 35313569, взято на податковий облік в органах державної податкової служби від 16.08.2007 за №4173-04, свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 18.04.2008 №100112446, індивідуальний податковий номер 353135610280.

Згідно із п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1. 1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст.79 Податкового кодексу України управлінням податкового контролю 20-21 вересня 2012 року проведено перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «Диво-Буд» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» (код ЄДРПОУ 34729816) за період грудень 2011 року - січень 2012 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 105 454,04 грн., а саме: за грудень 2011 року - 75 108,62 грн., за січень 2012 року - 29 345,42 грн.; порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено суму податку на прибуток у розмірі 118 337,00 грн., зокрема, за І квартал 2012 року на суму 30 812,00 грн., та за 2011 рік на суму 87 525,00 грн.

За результатами перевірки складено акт №417/22-2/35313569, на підставі якого відповідачем винесено наступні податкові повідомлення - рішення:

- від 16.10.2012 р. № 0022262220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 118 337,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 7 703,00 грн.;

- від 16.10.2012 р. № 0022262220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 105 454,04 та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 26 363,51 грн.

Позивач заперечує правомірність вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача, у зв'язку з чим просить визнати їх протиправними та скасувати з підстав невідповідності нормам чинного законодавства.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що в період з грудня 2011 року по січень 2012 року між ТОВ «БК «Диво-Буд» в особі директора ОСОБА_2 та ТОВ «БК «Рідне місто» в особі директора ОСОБА_3 було укладено договір від 07.11.2011 за № С0045 на виконання підрядних робіт.

За умовами вказаного договору ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» ( код ЄДРПОУ 34729816) виконує власними і залученими силами та засобами роботи по капітальному ремонту приміщення Київської міської клінічної лікарні №11 Дніпровського району м. Києва.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України установлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дії, вчинені у межах нікчемного правочину, не можна вважати господарськими операціями, оскільки зазначений правочин не створює інших юридичних наслідків, окрім пов'язаних з його недійсністю.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Положенням статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи повинні містити такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення» № 969 від 21.12.2010 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок), усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, за наведених правових норм, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на нікчемність укладених позивачем правочинів, які на його думку є фіктивними та не створюють жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов'язані з їх недійсністю.

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач посилається на акт від 17.05.2012 №1341/22- 9/34729816 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто», код за ЄДРПОУ 34729816, за жовтень 2011 року - квітень 2012 року. В даному акті містяться висновки щодо відсутності факту передачі товарів (послуг) ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» контрагентам-покупцям у зв'язку з відсутністю (ненаданням для перевірки) договорів про господарську діяльність, актів приймання-передачі товарі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів. Крім того, було встановлено відсутність складських приміщень, наявності автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, необхідного для здійснення фінансово-господарської діяльності даного підприємства. ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» не подає звітності про наявність основних фондів, чисельність працюючих на даному підприємстві - 1 особа.

Разом з тим, відповідач посилається на висновок щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності за №793, складений за матеріалами перевірки, що надійшли на адресу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби разом із службовою запискою №3631/вн/07-06/30 від 16.05.2012.

Згідно реєстраційних документів, засновником та директором ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» є громадянин Російської Федерації ОСОБА_3, який за даними інформаційної бази «Аркан» Державної прикордонної служби України державний кордон України в період з 01.01.2011 по 14.05.2012 не перетинав.

Згідно пояснень представника позивача, що були надані ним в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, документи податкового обліку були підписані директором ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» громадянином Російської Федерації ОСОБА_3, які направлялися на адресу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби засобами поштового зв'язку.

Проте в матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження вищевикладених обставин, які б в свою чергу спростовували доводи апелянта про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ Будівельна компанія «Рідне місто» в розумінні п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи та зібрані у ній докази, колегія суддів дійшла висновку, що господарські операції з придбання товарів, робіт послуг (будівельних матеріалів, виконання будівельних, монтажних робіт, канцелярських товарів тощо) фактично не могли здійснюватись ТОВ Будівельна компанія «Рідне місто» в силу їх фіктивності, відсутності управлінського та іншого кваліфікованого персоналу.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності формування позивачем за взаємовідносинам з ТОВ «Будівельна компанія «Рідне місто» податкового обліку у перевіряємий період, а тому оскаржувані позивачем податкові повідомлення - рішення в частині збільшення сум грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток за спірними операціями є правомірними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги повністю спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачаються підстави для скасування постанови Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Диво-Буд» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, слід відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Диво-Буд» до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків М.І. Кобаль І.Й. Петрик

Повний текст постанови виготовлено - 30.05.14р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Кобаль М.І.

Петрик І.Й.