Постанова

від 05.06.2014 по справі 922/4530/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа № 922/4530/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - Демченка В.О. (директор), наказ №25 від 13.08.2013 р.; Скороходова Ю.В. за довіреністю б/н від 02.06.2014 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1181Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 року у справі № 922/4530/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Промпостачсервіс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпресс - Восток", м. Харків

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю " "Промпостачсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій, просив стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпресс - Восток" 24019,00 грн., з яких: - 20000,00 грн. - основного боргу; 1096,40 грн. - пені; 2922,70 грн. - штрафу за неналежне виконання останнім умов договору поставки № 11П071 від 08.04.2013 р. щодо оплати вартості поставленого товару. Крім того, просив витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2013 року у справі № 922/4530/13 (суддя Суярко Т.Д.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Поліпресс - Восток" на користь ТОВ фірма "Промпостачсервіс" - 23985,61 грн., в тому числі 20000,00 грн. основного боргу, 1062,91 грн. пені, 2922,70 грн. штраф, а також судовий збір в розмірі 1718,10 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині стягнення з відповідача суми основного боргу змінити та в цій частині провадження у справі припинити. Також змінити оскаржуване рішення і в частині стягнення судових витрат, пов'язаних з подачею апеляційної скарги, які покласти на позивача. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, таким, що підлягає скасуванню в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 20000,00грн. на підставі п.1 ч.1 ст. 104 ГПК України, оскільки факт оплати цієї суми позивачу був відомий ще до прийняття рішення. Проте, дану оплату позивач не довів суду першої інстанції, що, на думку відповідача, є свідченням введення позивачем суду в оману та не дало можливості суду у повній мірі з'ясувати усі обставини у справі.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у призначене судове засідання 02.06.2014р. свого уповноваженого представника не направив, про причини неявки апеляційний суд не повідомив, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, про що свідчить зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення - копії ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її до розгляду, наявне в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце проведення засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язковою, що позивач саме таким чином реалізував своє право щодо участі у судовому процесі, суд реалізує своє право у межах ст.75 ГПК України, та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника ТОВ фірма "Промпостачсервіс", за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні уповноважених представників відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як свідчать матеріали справи, встановлено судом першої інстанції та під час апеляційного провадження, 08 квітня 2013 р. між ТОВ фірма "Промпостачсервіс" (постачальник) та ТОВ "Поліпресс - Восток" (покупець) був укладений договір поставки № 11П071 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передавати в узгоджені сторонами строки товар, перерахований в рахунках-фактурах і накладних, у власність покупця, а покупець зобов'язався приймати цей товар та своєчасної здійснювати його оплату на умовах цього договору (п.1.1).

У п.2.2 договору сторонами встановлено, що передача товару проводиться на складі постачальника в м. Харків довіреній особі покупця на умовах самовивозу. При цьому представник покупця передає представнику постачальника належним чином оформлену довіреність. За погодженням сторін постачальник може здійснювати відвантаження товару на адресу покупця.

Відповідно до п. 2.4 договору обов'язки постачальника з поставки вважаються виконаними, а товар поставленим покупцю в момент передачі товару представнику покупця і підписання ним видаткової накладної на цей товар.

Згідно з п.п. 4.1, 4.3 договору покупець оплачує постачальнику товар за договірною ціною, передбаченою в рахунку-фактурі. Покупець сплачує всю вартість поставленої партії товару шляхом банківського переказу на розрахунковий рахунок продавця протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару у відповідності до п.2.4 та п.2.5. даного договору.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання обома сторонами та діє до 31 грудня 2013 р. (п. 8.1.).

Згідно з умовами договору поставки, позивач свої зобов'язання виконав, та передав (поставив) відповідачу товар на суму 29266,96 грн., що підтверджується відповідною видатковою накладною № П-06/039 від 04.06.2013р., наявною в матеріалах справи (а.с.10).

Відповідач, зі свого боку, товар отримав без зауважень, проте оплату отриманого товару за договором здійснив лише частково, у сумі 9226,96 грн., доказом чого є виписка банківського рахунку від 11.09.2013 р., у зв'язку з чим у ТОВ "Поліпресс - Восток" виникла заборгованість перед позивачем, яка склала 20000,00 грн. Тобто, відповідач порушив права та охоронювані законом інтереси позивача (не сплативши повну вартість товару у передбачений договором строк), що обумовило його звернення з позовом до господарського суду Харківської області.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Продавець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 20000,00 грн. була підтверджена належними доказами, будь-яких доказів оплати цієї суми ані позивачем, ані відповідачем суду першої інстанції надано не було, тому позовні вимоги в частині стягнення 20000,00 грн. основного боргу правомірно були задоволені місцевим господарським судом.

ТОВ "Поліпресс - Восток", заперечуючи проти задоволення позову в цій частині, посилається на те, що ще до прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, відповідач здійснив оплату основної заборгованості у розмірі 20000,00 грн. за платіжним дорученням №288 від 31.10.2013р. (що також підтверджується і звітом про дебетові та кредитні операції по рахунку 26004052310774 з 31.10.2013р. по 31.10.2013р.). Втім позивач приховав даний факт, чим ввів місцевий господарський суд в оману. У зв'язку з чим відповідач просить в цій частині позову провадження у справі припинити.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, наданих відповідачем до апеляційної скарги, встановлено, що дійсно під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем була погашена основна заборгованість за договором у сумі 20000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 288 від 31.10.2013 р., в графі призначення платежу якого вказано: "згідно рахунку-фактурі №П-06/030 від 04.06.2013 р." та звітом про дебетові та кредитні операції по рахунку 26004052310774 з 31.10.2013р. по 31.10.2013р.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що перерахування відповідної суми відповідачем здійснено через 2 дні після подання позивачем позову (29.10.2013р.). Копія даної позовної заяви позивачем на адресу відповідача була направлена 25.10.2013р., що свідчить про обізнаність відповідача щодо звернення ТОВ фірма "Промпостачсервіс" до суду.

Разом з цим, ТОВ фірма "Промпостачсервіс" під час розгляду його позову, місцевий господарський суд не сповістило та не надало суду доказів отримання від відповідача спірних коштів у розмірі 20000,00 грн. Ці обставини не були відомі та не були предметом дослідження судом першої інстанції, що фактично і стало підставою для неможливості врахування відповідних доказів в оскаржуваному рішенні, що виключає підстави для скасування чи зміни рішення в цій частині з віднесенням судових витрат на відповідача, оскільки погашення спірної суми відбулося після порушення провадження по справі. І в даному контексті, крім того слід зазначити, що заявник апеляційної скарги також не довів наявність обставин, які перешкоджали б йому надати суду вказані докази.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що прийняття такого рішення не позбавляє права ТОВ "Поліпресс - Восток" дане питання вирішити на стадії виконавчого провадження.

Як вказувалось вище, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем були нараховані відповідачу 1096,40 грн. - пені та 2922,70 грн. - штрафу щодо прострочення з оплати вартості поставленого товару.

Господарський суд Харківської області, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між позивачем та відповідачем договором поставки, у зв'язку з чим, відповідач повинен нести відповідальність за порушення своїх зобов'язань щодо оплати штрафу та частково пені за прострочення платежу відповідачем, які за договором підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі умов договору та відповідних вимог чинного законодавства України, зважаючи на таке.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки господарського суду про те, що відповідач є стороною, яка порушила свої зобов'язання з оплати товару за договором, оскільки не виконав їх в обумовлений договором строк.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з п.5.2, договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть майнову відповідальність у відповідності з чинним законодавством України. За несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати або поставки товару винна сторона виплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,5% від суми простроченої оплати або поставки за кожний день прострочення. Сплата пені та штрафу, встановлених цим договором, не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що нарахована відповідно до положень п. 5.2. договору пеня, підлягає частковому стягненню з відповідача у розмірі 1062,91 грн., оскільки позивачем не враховані дати фактичних поставок, зазначених у видаткових накладних, а також те, що їх нарахування (відповідно до ст.ст. 253-255 ЦК України) здійснюється з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Також у п.5.2 договору сторонами погоджено, що за несвоєчасне виконання зобов'язань з оплати або поставки товару винна сторона виплачує іншій стороні штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасного здійснення платежів або поставка у відповідності з графіком платежів по кожному пункту графіка і терміну поставки.

Позивач, керуючись пунктом 5.2 договору та вищезазначеними нормами чинного законодавства, нарахував до сплати штраф на суму 2922,70 грн.

Перевіркою наданого позивачем розрахунку штрафу колегією суддів встановлено, що даний розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, умовам договору та відносинам, що склалися між сторонами, а тому цілком правомірно задоволені судом першої інстанції в заявленому розмірі.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи, а господарський суд Харківської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 року у справі № 922/4530/13 відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2013 року у справі № 922/4530/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 06.06.2014 р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.