Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/12744/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12744/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

20 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксування технічними засобами, в порядку ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 21.10.2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гоклевер Україна" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2013 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м Києві у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.03.2013 року № 0003712203, № 000372203.

Постановою Окружного адміністративного суду м Києва від 21.10.2013 року позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 21.10.2013 року та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 21.10.2013 року - залишити без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, 01.03.2013 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гоклевер Україна» з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01.09.2012 по 30.09.2012 по взаємовідносинах з ТОВ «Ферріт-Д» ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС (правонаступником є ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 188/22-3/37954461, яким встановлено порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 220536 грн., а також порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 231563 грн. В результаті чого, 27.03.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення: № 0003712203, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 231563 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 57891 грн.; № 0003722203, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 220536 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 55134 грн. Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Окружний адміністартивнйи суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що позивачу на підставі договору поставки від 12.03.2012 № 0312-01 з ТОВ «Ферріт-Д» поставлено відповідні товари (Інтернет-планшети в асортименті, навігатори, пульти ДК, а також дитяче автокрісло) на загальну суму у розмірі 1323217,20 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 220536 грн.), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, довіреностями на отримання ТМЦ, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. При цьому, як встановлено в Акті перевірки та підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по рахунку ТОВ «Гоклевер Україна» з відповідними відмітками банку, позивач вказані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 220536 грн. Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 220536 грн., а також порушення пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 231563 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок отримання акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.11.2012 № 7210/224/36441206 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ферріт-Д» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків ТОВ «Будівництов та комплектації», ТОВ «Інфотерм», ТОВ «Олимп», ТОВ «Пасіфік», БПП «Сура», ТОВ «Кафепродакшн», ПП «СВ Гермес», ТОВ «Хімагросервіс», їх реальності та повноти відображення в обліку, в якому зазначено, зокрема, що операції з продажу та купівлі товарів (робіт, послуг) без фактичної поставки товару (робіт, послуг) ТОВ «Ферріт-Д» порушують ст. 185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання від вказаних суб'єктів до покупців. Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Як вбачається з матеріалів справи, зобов'язання за Договором між ТОВ «Гоклевер Україна» та ТОВ «Ферріт-Д» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними. Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами поставки та купівлі-продажу, рахунками-фактурами, довіреностями на отримання ТМЦ, видатковими та податковими накладними, які підтверджують факт подальшої реалізації позивачем поставленого ТОВ «Ферріт-Д» товару, на користь третіх осіб. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 21.11.2012 № 7210/224/36441206 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ферріт-Д», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. Жодних доказів того, що поставлений позивачу ТОВ «Ферріт-Д» на підставі спірного Договору товар придбаний ТОВ «Ферріт-Д» у ТОВ «Будівництов та комплектації» та/або у ТОВ «Інфотерм», ТОВ «Олимп», ТОВ «Пасіфік», БПП «Сура», ТОВ «Кафепродакшн», ПП «СВ Гермес», ТОВ «Хімагросервіс», відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано. Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Ферріт-Д» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Гоклевер Україна» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Ферріт-Д». Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Ферріт-Д» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Матеріали справи свідчать, що на момент підписання відповідних видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Ферріт-Д» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано. Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Гоклевер Україна» та ТОВ «Ферріт-Д» були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Гоклевер Україна» та ТОВ «Ферріт-Д» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України. Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк). Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Відповідно до змісту п.п. 201.4 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку. Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 01.11.2011 № 1379 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1333/20071 (далі - Порядок № 1379), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Як було встановлено судом першої інстанції, сума ПДВ у розмірі 220536 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ферріт-Д». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Ферріт-Д» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровано платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 220536 грн., віднесена ТОВ «Гоклевер Україна» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку № 1379. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Ферріт-Д» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про порушення позивачем п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 27.03.2013 № 0003722203 - безпідставним та неправомірним. Водночас, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. З огляду на вищевказане, витрати позивача за Договором з ТОВ «Ферріт-Д» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 27.03.2013 № 0003712203 - безпідставним та неправомірним. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 21.10.2013 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві - відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду м Києва від 21.10.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.