Рішення

від 10.01.2007 по справі 32/316пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048,

м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

10.01.07 р.                                                                              

Справа № 32/316пн                              

Господарський суд Донецької області

у складі судді О.М. Сковородіної при секретарі судового засідання: Бахмет А.В.

за участю представників сторін

від позивача: Міхайлов А.Л. -

довіреність від 09.10.2006р.                                     

від відповідача: ОСОБА_1

                           ОСОБА_2 -

довіреність від 19.10.06р.

від третьої особи: не з'явився

за позовом: Товариства з обмеженою

відповідальністю „Корпорація - Гала”                   м. Макіївка

до відповідача: Суб'єкта

підприємницької діяльності ОСОБА_1  м.

Макіївка

третя особа: Товариство з обмеженою

відповідальністю „МИР” м. Макіївка

про усунення перешкод в

користуванні нежитловими приміщеннями

в судовому засіданні оголошені

                                                                                          перерви

з 10.10.-11.10.06р.,

13.12.06р.-26.12.06р.                                                                                

Позивач, Товариств з обмеженою

відповідальністю „Корпорація - Гала”  м.

Макіївка, звернувся до господарського 

суду Донецької області з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_1  м. Макіївка, за участю третьої

особи: Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР” м. Макіївка  про усунення перешкод в користуванні

нежитловими приміщеннями.

В обґрунтування позовних вимог

посилався на те, що  він є власником  нерухомого майна  - одноповерхової будівлі з підвалом,

загальною площею 995,6 кв.м, що розташоване АДРЕСА_1. За твердженням продавця -

ТОВ “Мир”, згадане майно не передавалось на договірних засадах відповідачу.

Проте, відповідач фактично займає приміщення в будівлі та проводить

підприємницьку діяльність. Вважає, що відповідач безпідставно користується

належним позивачу майном.

Відповідач проти позову заперечував

посилаючись на те, що 22.12.2002р. між нею - суб'єктом підприємницької

діяльності ОСОБА_1, та в.о. директора ТОВ магазин “Кіровец” Кузнецовою Л.М.,

був укладений договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна строком

на 5 років.  Вважає, що цей договір є

дійсним та в силу ст.ст.770 ЦК України він є обов'язковим для позивача, як

правонаступника орендодавця за цим договором. Представник відповідача наполягав

на зупиненні провадження у справі до розгляду Верховним судом України справи

НОМЕР_1 2002року.

Третя особа у справі, без

самостійних вимог на предмет спору, ТОВ “Мир”, як правонаступник ТОВ

“Кіровець”, підтримувала позицію позивача у справі, та зауважувала на тому, що

договір оренди від 22.12.2002р. не має прийматись судом, як належна правова

підстава для зайняття відповідачем спірного приміщення.

Розглянувши матеріали справи,

заслухавши представників сторін, суд встановив.

Між позивачем та третьою особою

03.06.2004р. був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, згідно з

яким продавець передав у власність покупцеві, а покупець прийняв одноповерхову

будівлю магазину НОМЕР_2 з підвалом загальною площею 995,6 кв.м, що розташована

в АДРЕСА_1.

Відносно його дійсності

(недійсності), спір розглядався Гірницьким районним судом м. Макіївки,

Апеляційним судом Донецької області 

(арк. справи 109-113). Цей договір, 

на момент розгляду справи, є в силу ст.204 ЦК України правомірним

правочином.

Як вбачається з матеріалів справи

(арк. справи 91 т.2), та не заперечується учасниками процесу, відповідач займає

приміщення в будівлі магазину НОМЕР_2, розташованого АДРЕСА_1, а саме: кімнату,

визначену на план-схемі будівлі цифрою 3, яка використовується як торговий зал

(позначення 3-1) і вітрини з прилавком (позначення 3-2); туалет, позначений на

план-схемі будівлі цифрою 4; кімнату, позначену на план-схемі будівлі цифрою 5

(підсобне приміщення); частину коридору між кімнатами, позначену на план-схемі

будівлі цифрами 4 і 7, та позначену на план-схемі цифрою 6.

Крім того, в судовому засіданні гр.

ОСОБА_1 підтвердила, що як виходом (входом) в ці приміщення, вона

користується  дверима, які розташовані в

протилежній частині будівлі, від якої в неї є ключи; також користується

коридором, як проходом до займаних нею приміщень.

Відповідач, та його представник,

стверджували суду про те, що таке користування спірною будівлею є правомірним,

внаслідок того, що між відповідачем та ТОВ 

магазин “Кіровець”, 22.12.02р. укладений договір оренди індивідуально

визначеного майна (далі - договір оренди), а саме: приміщення площею 28,0 кв.м,

АДРЕСА_2.

Оригінал цього договору був

витребуваний судом у відповідача, оглянутий в судовому засіданні та долучений

до матеріалів справи (арк. справи 71-73 т.1).

За поясненнями відповідача раніше

укладений договір оренди від 16.05.02р. (зі строком оренди до 16.05.04р.)

припинив свою дію внаслідок укладання договору від 22.12.02р., про який вказано

вище.

Оцінюючи твердження відповідача,

суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту договору

оренди від 22.12.02р. (п.3.1 договору), відповідачу приміщення передані

безоплатно.

Проте, відповідно до вимог ст.256

ЦК УРСР (що діяв на момент укладання договору), за договором майнового найму

наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за

плату. Тобто, плата за договором оренди є його істотною умовою.

Суд зауважує, що встановлення за

договором обов'язку відповідача здійснювати оплату „лише комунальних послуг” -

не є платою за користування майном, а є саме платою за такі послуги.

Відповідно до ст.153 ЦК УРСР,

договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних

випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які

визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі

ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Таким чином, відсутність у договорі

однієї з істотних умов, свідчить про те, що між сторонами не відбулось

укладання саме договору оренди.

Одночасно, суд вважає, що за

умовами такого договору, за його правовою природою (суттю дій відповідача), цей

договір слід кваліфікувати, як договір безоплатного користування майном, що був

передбачений ст. 324 ЦК УРСР.

Проте, положеннями ст. 324 ЦК УРСР,

визначено, що строк договору безоплатного користування майном не повинен

перевищувати одного року. Якщо договір, який може бути укладений на строк не

більше одного року, укладений на більш тривалий строк, він вважається укладеним

на один рік.

При цьому, діючим на той час

законодавством не було передбачено, що продовження користування майном, після

закінчення строку його дії, цей договір вважається поновленим на той самий

строк або на невизначений строк (на відміну від договірних орендних відносин за

правилами ст. 260 ЦК УРСР).

Аналіз наведених норм, та

відсутність доказів які б підтверджували факт, що відповідач укладав в  подальшому нові договори, що передбачали

користування спірним майном, дають можливість суду зробити висновок, що права

користування відповідачем спірним приміщенням припинилось через один рік з

моменту підписання договору від 22.12.2002р. (який суд вважає договором

безоплатного користування майном). 

Як слід, закінчення дії цього договору

в силу закону у 2003р. (тобто, ще до набуття чинності нового ЦК України),

робить хибними посилання відповідача на необхідність застосування до цього

договору, положень ст. 770 ЦК України, щодо зберігання дії  договору оренди від 22.12.02р. для позивача,

як нового власника спірного майна.

З огляду на викладене, клопотання

відповідача, про зупинення провадження у справі до розгляду справи НОМЕР_1

2002р. у Верховному суді України, судом відхиляється, як недоцільне.

Оскільки,  навіть при розгляді справи

Верховним судом України, в частині визнання договору купівлі-продажу -

недійсним, сам відповідач не набуває право користування цим приміщенням, з

підстав наведених ним під час розгляду справи. З іншого боку, питання

правомірності подальшого зайняття приміщенням самим позивачем (якщо договір

буде визнано недійсним), полягає в площі інших правовідносин, а саме  - прав власника цього майна та позивача. При

чому, відповідач гр. ОСОБА_1, хоча і вважає себе власником корпоративних прав

ТОВ “Мир” (ТОВ “Кіровець”), не є власником самого спірного майна, яке належить

юридичної особі.

Одночасно, суд зауважує, що

відповідач, не позбавляється при цьому, права на захист власних інтересів в

межах цієї справи, шляхом реалізації прав на перегляд рішення за нововиявленими

обставинами, якщо такі стануть відомі під час (або за результатами ) розгляду

справи НОМЕР_1 2002р.  у Верховному суді

України.

Окремо, суд звертає увагу на таке.

Під час розгляду справи судом

достеменно досліджувались правовстановлюючі документи третьої особи з моменту

її створення до теперішнього часу.

Так, зокрема, з наданих до суду

документів (в тому числі оглянутих матеріалів реєстраційної справи під час

судового засідання 23.11.06р.), вбачається, що 30.01.1996р. згідно з

розпорядження НОМЕР_3 виконкомом Гірняцької районної Ради народних депутатів м.

Макіївка Донецької області було зареєстроване Товариство з обмеженою

відповідальністю магазин “Кіровець” (скорочена назва ТОВ “Кіровець”).

13.08.2002р. у виконавчому комітеті

Макіївської міської ради зареєстрований в новій редакції статут  ТОВ “Кіровець”, згідно з яким ані повна назва

товариства, ані скорочена - не містять у собі слова “магазин”. Тоді, як на

договорі оренди від 22.12.2002р., наданого відповідачем суду, проставлена

печатка, яка містить первісну назву товариства ТОВ магазин “Кіровець”. І хоча,

відповідачем надавались до суду копії протоколів, за якими нібито, в.о.

керівника підприємства було призначено Кузнєцову Л.В. (якою саме і підписано

договір), суд не вважає такі докази переконливими, щодо повноважень цієї особи,

та відповідно засвідчення її підпису печаткою підприємства, яке фактично на цей

момент мало взагалі іншу назву.

Враховуючи викладене, суд дійшов

висновку, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували

правомірність користування, володіння ним спірним майном.

Статтею 321 ЦК України встановлено,

що право власності є непорушним.

Статтею 391 ЦК України передбачено,

що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права

користування та розпоряджання своїм майном.

За наведеними обставинами справи,

нормами законодавства, суд вважає, що позивачем правильно обраний спосіб

захисту права, доводи,  якими він

підтверджує факт порушення його прав знайшли своє підтвердження під час розгляду

справи, і тому його вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають

віднесенню на відповідача в порядку, що передбачений ст. 49 Господарського

процесуального кодексу України.

На підставі  ст. ст. 321, 391 ЦК України, ст. 153 ,256,

260, 324 ЦК УРСР, керуючись  ст. ст. 22,

33, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги

Товариства з обмеженою відповідальністю „Корпорація - Гала”  м. Макіївка до Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1  м. Макіївка, за

участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю „МИР” м. Макіївка

про усунення перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями.

Суб'єкту підприємницької діяльності

ОСОБА_1  м. Макіївка (АДРЕСА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_1) усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю

„Корпорація - Гала”  м. Макіївка

(86141Донецька область, м. Макіївка, пл. Старобазарна, 1, ЄДРПОУ 3152841) в

користуванні нежитловими приміщеннями, розташованими в будівлі магазину НОМЕР_2

за АДРЕСА_1, шляхом його звільнення на користь Товариства з обмеженою

відповідальністю „Корпорація - Гала”  м.

Макіївка.

Стягнути з Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1  м. Макіївка

(АДРЕСА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю

„Корпорація - Гала”  м. Макіївка

((86141Донецька область, м. Макіївка, пл. Старобазарна, 1, ЄДРПОУ 3152841)

витрати з державного мита в сумі 85,00грн., 118,00грн. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повний текст рішення підписаний

15.01.2007р.

Рішення набирає законної сили

26.01.2007р.

Рішення може бути оскаржено в

Донецький апеляційний господарський суд 

згідно розділу XII ГПК України.

Видати наказ після набрання

рішенням законної сили.

Суддя                                                                        

Сковородіна О.М.