Постанова

від 10.06.2014 по справі 921/163/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Справа № 921/163/13-г

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємства "Еліта-Д", с. Біла Тернопільського району Тернопільської області (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду Тернопільської області від 04.12.2013 та

постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014

зі справи № 921/163/13-г

за позовом Підприємства

до товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільпромгаз ЛХЗ", с. Біла Тернопільського району Тернопільської області (далі - Товариство),

про усунення перешкод шляхом звільнення нежитлового приміщення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Кіянчук Г.П., Кобеля В.М., Прімєрової Н.Г.,

відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нежитловим приміщенням по вул. Бродівській, 8 у с. Біла Тернопільського району Тернопільської області, яке належить Підприємству на праві власності, шляхом звільнення Товариством зазначеного майна.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 04.12.2013 (суддя Руденко О.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 (колегія суддів у складі: Мельник Г.І. - головуючий, Новосад Д.Ф., Михалюк О.В.), у позові відмовлено; згаданою постановою також стягнуто з Підприємства в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 609 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи, передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції, а судові витрати зі справи покласти на відповідача. Скаргу мотивовано посиланням на статтю 391 Цивільного кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У розгляді справи попередні судові інстанції виходили з таких обставин та висновків.

03.01.2012 Підприємством (орендодавцем) і Товариством (орендарем) було укладено договір оренди складу б/н (далі - Договір від 03.01.2012), згідно з яким:

- орендодавець здає, а орендар приймає в орендне користування нежитлові приміщення, а саме площадку під склад площею 280 кв.м., які знаходяться за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с. Біла, вул. Бродівська, 8В (далі - нежитлові приміщення; пункт 1.1);

- розмір орендної плати становить суму згідно з додатками до договору, що складаються кожного місяця; плата вноситься на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа наступного місяця. При цьому несплата рахунків протягом одного місяця з дня закінчення строку платежу є підставою для розірвання даної угоди (пункт 3.2);

- термін дії договору встановлено з 01.01.2012 по 31.12.2012 (пункт 5.1).

Сторонами щомісячно укладалися додатки до Договору від 03.01.2012, в яких визначався розмір орендної плати за відповідний звітний період. Розмір орендних платежів було визначено лише за січень - серпень 2012 року. У вересні - жовтні 2012 року такий розмір сторонами погоджено не було; тому Підприємство 26.10.2012 направило на адресу Товариства листа з вимогою звільнити орендоване приміщення та передати його за актом орендодавцю. Ця вимога Товариством виконана не була, в зв'язку з чим Підприємство й звернулося з даним позовом.

У позовній заяві Підприємство послалося ще й на те, що Товариство не забезпечило дотримання правил пожежної безпеки та охорони праці в нежитлових приміщеннях, що підтверджується (на думку Підприємства) листами Управління Держтехногенбезпеки у Тернопільській області від 26.12.2012 та Територіального управління Держгірпромнагляду України.

За результатами вирішення спору позов було задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2013 судові рішення місцевого і апеляційного господарських судів скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Предметом позову є усунення перешкод шляхом звільнення нежитлових приміщень на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, приписи якої регулюють захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

У позовній заяві зі справи Підприємством наведено декілька обставин, які, на його думку, є підставами для усунення перешкод у користуванні його майном, а саме: непогодження контрагентами розміру орендної плати з вересня 2012 року; недотримання орендарем правил пожежної безпеки та охорони праці у нежитлових приміщеннях.

Наведені підстави не належать до числа тих, які дають власникові майна право вимагати усунення перешкод за правилами згаданої статті Цивільного кодексу України.

Ні на час подання позову зі справи, ані на час вирішення даного спору Підприємство не було володіючим власником спірного майна, що не заперечується й самим Підприємством, яке зазначає про фактичне знаходження цього майна у Товариства, та підтверджується умовами Договору, а також договору оренди від 01.10.2013 № 01/10/13. Згаданим договором від 01.10.2013 та відомостями акта приймання-передачі нежитлових приміщень від 01.10.2013 спростовуються твердження Підприємства щодо протиправного володіння майном з боку Товариства.

Посилання Підприємства на відсутність повноважень щодо підписання згаданих документів у "голови зборів ОСОБА_8" не відповідають положенням статуту Підприємства, пунктом 10.7.1 якого голові зборів надано право без доручення виконувати дії від імені Підприємства, представляти його інтереси у відносинах з іншими особами і органами державної влади. Такі ж повноваження надано директору Підприємства (пункт 10.7.2 цього статуту). Згідно з протоколом від 04.09.2009 № 3, копія якого є в матеріалах справи, головою зборів обрано ОСОБА_8 Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 13.08.2013 ОСОБА_8 належить до осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені Підприємства без довіреності, в тому числі підписувати договори.

Договір оренди від 01.10.2013 № 01/10/13, що підписаний сторонами, ними не розірвано, недійсним він не визнавався, на час вирішення спору зобов'язання за ним не припинилися.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень, інших матеріалів справи та касаційної скарги, скаржник обґрунтовує свої вимоги посиланням на приписи статті 391 Цивільного кодексу України.

Згідно з цією статтею власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зі змісту даної норми випливає, що вона може бути застосована в разі, коли титульного власника майна обмежено у праві вільно користуватися й розпоряджатися ним через дії (бездіяльність) іншої особи, але він не позбавлений фактичного володіння цим майном. У даній справі попередніми судовими інстанціями з'ясовано і скаржником не спростовано, що спірне майно вибуло з володіння власника (у зв'язку з укладенням ним договорів оренди з відповідачем), а тому згадана норма Цивільного кодексу України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, обов'язковою умовою подання негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки за наявності останніх захист права власності здійснюється зобов'язально - правовими засобами, а не шляхом подання негаторного позову. Тим часом названими судовими інстанціями з'ясовано існування між сторонами у справі (на час розгляду останньої) саме договірних відносин.

Посилання скаржника на відсутність таких відносин через підписання договору оренди нежитлових приміщень від 01.10.2013 № 01/10/13 з боку Підприємства неуповноваженою на це особою не може бути прийнято, оскільки попередніми судовими інстанціями встановлено, що згаданий договір на час вирішення спору зі справи є чинним і не визнавався недійсним у встановленому законодавством порядку. В разі якщо позивач вважав цей договір таким, що укладений з недодержанням вимог закону, він не позбавлений був права оспорити даний договір у судовому порядку шляхом звернення з відповідним позовом.

З урахуванням наведеного визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 ,111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Тернопільської області від 04.12.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 зі справи № 921/163/13-г залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства "Еліта-Д" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко