Ухвала

від 04.06.2014 по справі 820/5187/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 р.Справа № 820/5187/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді Старостіна В.В.

суддів: Мінаєвої О.М.

Шевцової Н.В.

за участю:

секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Химченкко Я.М.

представника відповідача Гирі В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2014р. по справі № 820/5187/14

за позовом Приватної агрофірми "ВАТАЛ"

до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Приватна агрофірма "ВАТАЛ" (далі - позивач), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 04.03.2013 року № 0000162200.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2014 року адміністративний позов Приватної агрофірми "ВАТАЛ" до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення задоволено.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000162200 від 04.03.2014 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 209.6, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового Кодексу України, просив оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідач вважає, що позивачем не підтверджено суму податкового кредиту, сформованого за результатами господарських відносин з ТОВ "Держтранссервіс" у перевіряємому періоді, згідно з податковою інформацією викладеною в акті перевірки за результатами звірки ТОВ "Держтранссервіс", яка свідчить про порушення ним податкового законодавства, а також не наданння до перевірки довіреності на отримання товару та доручення та товаро - транспортних накладних та подорожніх листів.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ПА "Ватал" є платником податку на додану вартість та користується спеціальним режимом оподаткування діяльності у сфері, сільського господарства має в користуванні на правах оренди - 5,438 га землі.

Богодухівською ОДПІ була проведена позапланова невиїзна перевірка Приватної агрофірми "ВАТАЛ" з питання правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ "Держтранссервіс" (код за ЄДРПОУ 33248404) за період січень, травень, листопад 2011 року, квітень, травень 2012 року.

За наслідками перевірки було складено акт від 17.02.2014 року № 64/220/30653974 яким було встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 209.6, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового Кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 978 096,00 грн. (по взаємовідносинам з ТОВ "Держтранссервіс").

На підставі вище зазначеного акту перевірки Богодухівською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.03.2014 року № 0000162200 про сплату позивачем суми грошового зобов'язання на суму 978 096,00 грн. з яких: за основним платежем - 391238,00 грн., за штрафними санкціями - 586858,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення щодо донарахування позивачу податкового зобов'язання та штрафних санкцій з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що висновки про заниження Приватної агрофірми "ВАТАЛ" сум податку на додану вартість ґрунтуються на доводах відповідача про безпідставне завищення податкового кредиту за період січень, травень, листопад 2011 року, квітень, травень 2012 року на загальну суму на суму 978 096,00 грн. в результаті фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Держтранссервіс".

Колегія суддів зазначає, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є визначальною для визначення податкових зобов'язань та виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Так, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ПА "ВАТАЛ" мав господарські відносини з ТОВ "Держтранссервіс". ПА "Ватал", є кінцевим споживачем придбаних товарів, та використовує ТМЦ в своїй господарській діяльності.

Між ПА "ВАТАЛ" (покупець) та ТОВ "Держтранссервіс" (продавець) укладено договір купівлі - продажу від 26.01.2011 року №26/01 (т.1 а.с. 70). Згідно п.1 договору - продавець продає, а покупець купує продукцію згідно до специфікації, яка додається до договору.

На виконання умов договору ПА "Ватал" прийняв товар від ТОВ "Держтранссервіс" (засоби захисту рослин, насіння кукурудзи, насіння соняшника), що підтверджується видатковими накладними ( т.1 а.с. 82-92) та специфікаціями (т. 1 а.с. 72-81), сплативши його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с. 102-111), ), а ПА "Ватал" виписало податкові накладні (т.1 а.с.92-101), що підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість у ціні придбаних ним за вказаним договорам ТМЦ.

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортної накладної на зазначений вище товар, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до п. 44.1 ПКУ, у переліку підтверджуючих документів, встановлених цим пунктом, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів нарахування податків або податкових зобов'язань, ТТН - відсутні.

Колегія суддів звертає увагу, обов'язкова наявність ТТН передбачена положенням ст.230 p.VI ПКУ, в інших випадках наявність ТТН є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, це визначено нормами ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344 від 05.04.2001 року.

ТТН включена до переліку документів, необхідних для використання при перевезенні вантажів автомобільним транспортом при внутрішньому сполученні, як це передбачено Постановою КМУ № 207 від 25.02.2009 року "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", однак, тільки у випадку, коли водій юридичної особи або ФОП здійснюють вантажні автоперевезення на договірних умовах.

Колегія суддів зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не сам факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, з наданих позивачем первинних та інших документів вбачається, що діяльність позивача відповідає умовам спірного договору та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні відповідають вимогам ст.201 Податкового кодексу України, тобто підстави вважати зазначені податкові документи недійсними, відсутні.

Факт реєстрації контрагента позивача ТОВ "Держтранссервіс" платником податку на додану вартість, а також той факт, що зазначене підприємство на момент складання на адресу позивача податкових накладних було зареєстровано органом державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Посилання відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, як на підставу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту, колегія суддів не приймає та вважає необґрунтованим, з огляду на таке.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Колегія суддів також не приймає доводи апеляційної скарги щодо відсутності відповідних первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій, з огляду на наявність в матеріалах справи усіх необхідних податкових та бухгалтерських документів, які відображають дані податкового обліку позивача.

Первинні документи, якими була оформлена вищевказана господарська операція містять всі необхідні реквізити, передбачені законодавством для надання їм юридичної доказовості.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 209.6, пп. 209.15.1 п. 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України внаслідок завищення податкового кредиту, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, враховуючи приписи ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено обов'язок відповідача щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність податкового повідомлення-рішення від 04.03.2013 року № 0000162200.

З урахуванням викладеного, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2014р. по справі № 820/5187/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Мінаєва О.М. Шевцова Н.В. Повний текст ухвали виготовлений 10.06.2014 р.