Рішення

від 26.05.2014 по справі 905/1968/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.05.2014 Справа № 905/1968/14

Господарський суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя Харакоз К.С.,

при секретарі судового засідання Фроловій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк,

до відповідача Донецької міської ради, м.Донецьк,

про визнання права власності, -

За участю:

представник позивача Пантіна М.В. за довіреністю;

представник відповідача не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Позивач Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача Донецької міської ради, м.Донецьк, про визнання права власності.

23.04.2014р. суду надане клопотання, в якому позивач уточнює позовні вимоги та просить суд визнати за Державою в особі Верховної Ради України, з правом оперативного управління за Державною Податковою інспекцією у Кіровському районі м.Донецьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області (83120, м.Донецьк, вул.Петровського, б.126і; код ЄДРПОУ 38768948) право власності на будівлі гаражу та складу (Літ. Б-1), які розташовані на земельній ділянці за адресою: 83120, м.Донецьк, вул.Петровського, б.126і. Подане клопотання розцінено як зміна предмету позову та прийнято судом.

Позивач зазначає, що земельна ділянка, на якій знаходяться будівлі гаражу та складу надана позивачу в постійне користування, у зв'язку з чим, в силу ст.376 ЦК України за позивачем може бути визнано право власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно.

Відповідач 29.04.2014р. надав суду письмові пояснення, в яких повідомив, що Донецька міська рада не приймала рішень та не вчиняла жодних дій, що могли б свідчити про невизнання, оспорювання чи спростування приналежності спірних об'єктів тій чи іншій особі. Питання щодо знесення вказаних об'єктів самочинного будівництва органами місцевого самоврядування також не порушувалися. Висловилися про необхідність вирішення спору в судовому порядку за умови доведення позивачем всіх обставин, на які він посилається в обґрунтування заявлених вимог. Клопотав розглянути справу без участі представника відповідача.

Представник позивача в судове засідання 26.05.2014р. з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 26.05.2014р. не з'явився.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Свідоцтва про право власності від 25.10.2000р. №627/7, виданого Виконкомом Донецької міської ради Управлінням комунального господарства, адміністративна будівля, площею 1892,6кв.м., яка знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, б.126, належить державі в особі Верховної ради України в оперативному управлінні Державної податкової інспекції в Кіровському районі м.Донецька.

Рішенням Виконавчого комітету Донецької міської ради №545/1 від 20.09.2006р. «Про надання земельної ділянки в постійне користування Державній податковій інспекції у Кіровському районі м.Донецька для експлуатації існуючих адміністративної будівлі та самовільно збудованих будівель гаражу та складу по вулиці Петровського 126 у Кіровському районі», припинено ДП Донецький бавовняний комбінат, перереєстрованого як ВАТ «Донецький текстиль», пізніше ліквідоване, право постійного користування земельною ділянкою площею 1,0059 га, передбачену до передачі Державній податковій інспекції у Кіровському районі. Затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6288 га для експлуатації існуючих адміністративної будівлі та самовільно збудованих будівель гаражу та складу по вул.Петровського, 126 у Кіровському районі.

Згідно Державного Акту на право постійного користування земельною ділянкою Серії ЯЯ №058970 від 17.10.2006р., Державна податкова інспекція у Кіровському районі м.Донецька на підставі рішенням Виконавчого комітету Донецької міської ради №545/1 від 20.09.2006р. є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,6288, кадастровий номер 1410137100:00:025:0097, по вул.Петровського, б.126 у Кіровському районі.

Згідно даних технічної документації на будівлі, що знаходяться за адресою вул.Петровського, 126і м.Донецьк, одноповерхова будівля Літ.Б-1 значиться як самовільно зведена. Зазначена будівля складається: 1. гараж - площею 30,8 кв.м.; 2. гараж - площею 31,3 кв.м.; 3. гараж - площею 31,1 кв.м., підсобка - площею 10,4 кв.м.; 4. склад - площею 21,4 кв.м., склад - площею 22,1 кв.м., а всього - 147,1 кв.м.

На замовлення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк МПП «Виробнича фірма «Науктехпроект» проведено експертне дослідження будівельно-технічної спеціалізації відносно відповідності нормам ДБН об'ємно-планувальні і конструктивні рішення будівлі гаражу-складу Літ.Б-1, що розташоване по вул.Петровського, 126 у Кіровському районі м.Донецька. Експертом МПП «Виробнича фірма «Науктехпроект» зроблені наступні висновки:

1. Об'ємно-планувальні і конструктивні рішення будівлі гаражу-складу Літ.Б-1, що розташоване по вул.Петровського, 126 відповідають вимогам будівельних норм і правил для його подальшої експлуатації.

Загальний технічний стан конструкцій задовільний, недоліки технічного характеру, що перешкоджають подальшій експлуатації невстановлені.

2. Гараж-склад Літ.Б-1 має 100% ступень готовності для його подальшої експлуатації.

3. У відповідності з Цивільним кодексом, національними стандартами №1 і №2 - досліджуваний гараж-склад Літ.Б-1 розташований за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, 126і є об'єктом нерухомості.

У відповідності з ДК 018-2000 «Державний класифікатор будівель і споруд» досліджувана будова гаражу-складу Літ.Б-1, що розташована по вул.Петровського, 126 є об'єктом нерухомості - будівлею. Класифікується кодом 1242.3 «Стоянки автомобільні криті».

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до змісту ст.ст. 11, 15 Цивільного кодексу України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

За приписом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в ст.16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Враховуючи вищевикладені норми Закону, суд вважає, що позивач мав право звертатися до суду з відповідним позовом.

За своїм загальноправовим змістом вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на нерухоме майно є способом захисту цивільного права у вигляді визнання права, передбаченого ст.ст. 16, 392 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011р., прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I - III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації; прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката.

Оскільки будівельні роботи були проведені позивачем без додержання приписів чинного законодавства щодо отримання дозвільної документації на проведення вказаних робіт, об'єкти нерухомого майна вважаються такими, що побудовані самочинно, тобто без достатніх правових підстав. Правовідносини, пов'язані з самочинним будівництвом об'єктів нерухомого майна регулюються, зокрема, статтею 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів п.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У відповідності до приписів п.3 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно.

Пунктом 5 зазначеної статті Закону передбачено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, законом передбачено можливість легалізації самочинно збудованого нерухомого майна шляхом визнання права власності на нього в судовому порядку. Чинне законодавство встановлює, що для визнання права власності на самочинно збудоване майно, необхідно з'ясувати ряд обставин, що мають суттєве значення для розв'язання справи, а саме - встановити особу, яка є фактичним власником спірного майна, відсутність порушень прав третіх осіб, відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та питання щодо можливості їх подальшого безпечного використання, наявність наданої у встановленому законом порядку земельної ділянки.

Відповідність самочинно збудованих об'єктів приписам основних державних будівельних норм та можливість їх подальшого безпечного використання було встановлено судом з огляду на висновки, зазначені в наявному в матеріалах справи Експертному дослідженню будівельно-технічної спеціалізації, складеного 22.04.2014р . МПП «ВФ «Науктехпроект» на замовлення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк.

До моменту розгляду справи Донецька міська рада, до компетенції якої відносяться повноваження щодо розпорядження землями в межах території міста, та її виконавчі органи, до повноважень яких належить здійснення контролю за дотриманням місцевих правил забудови, та зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу, не здійснювала жодних дій та не приймала жодних рішень, спрямованих на ліквідацію вказаного об'єкту самочинного будівництва, та не інформувала його власників щодо неможливості подальшого існування спірного майна.

Жодної інформації щодо претензій майнового чи немайнового характеру з боку третіх осіб до позивача надано не було.

На час розгляду справи позивач відкрито володіє спірним майном, яке розташовано за адресою: м.Донецьк, вул.Петровського, б.126і. Право позивача на вказане майно не спростовується жодною особою, але не може бути визнано та зареєстровано з огляду на порушення встановленої процедури отримання дозвільної документації для проведених будівельних робіт.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

В даному випадку, набуття права власності на самочинне нерухоме майно можливе лише в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

В ч.5 ст.22 ГК України передбачено, що держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно із ст.137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Відповідно до ч.3 ст.136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Відповідно до ч.1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Враховуючи, що викладені вище обставини щодо самочинного будівництва спірних об'єктів нерухомості на земельній ділянці, наданій позивачу для експлуатації існуючих адміністративної будівлі та самовільно збудованих будівель гаражу та складу по вул.Петровського 126 у Кіровському районі , підпадають під дію наведених вище положень п.3 ст.376 ЦК України, позовні вимоги Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк про визнання права власності, підлягають задоволенню.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений позивачем відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд залишає за позивачем виходячи з того, що з боку відповідача не було припущено будь-яких неправильних дій.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституцій України, ст.ст. 11, 15, 16, 321, 328, 376, 377, 392 Цивільного кодексу України, ст.19 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області, м.Донецьк, до відповідача Донецької міської ради, м.Донецьк про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за Державою в особі Верховної Ради України, з правом оперативного управління за Державною Податковою інспекцією у Кіровському районі м.Донецьку Головного управління Міндоходів у Донецькій області (83120, м.Донецьк, вул.Петровського, б.126і; код ЄДРПОУ 38768948) право власності на будівлі гаражу та складу (Літ. Б-1), які розташовані за адресою: 83120, м.Донецьк, вул.Петровського, б.126і на земельній ділянці площею 0,6288 га, кадастровий номер 1410137100:00:025:0097.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Донецького апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя К.С. Харакоз