Рішення

від 15.05.2014 по справі 30/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/20 15.05.14

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

До Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту

Про стягнення 16 006,59 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: Дєгтєрьов І.М. представник за довіреністю № К-753 від 21.05.14.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України в особі Науково-дослідного відділу № 3 у м. Сімферополі (протипожежного захисту об'єктів з масовим перебуванням людей) (далі - відповідач) про стягнення 16 006,59 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором № 49/2007 від 07.12.07., документи, в т.ч. акт здачі-приймання, позивачу не передав, внаслідок чого, за твердженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позивачем в односторонньому порядку було розірвано Договір № 49/2007 від 07.12.07., що тягне за собою повернення відповідачем грошових коштів та сплату пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.10. порушено провадження у справі № 5002-4/5905-2010 та призначено її до розгляду.

Господарський суд Автономної Республіки Крим встановив, що Науково-дослідного відділу № 3 у м. Сімферополі (протипожежного захисту об'єктів з масовим перебуванням людей) Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України не має статусу юридичної особи, що підтверджується відповідним штампом на Свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи серії АОО № 439185, довідкою з ЄДРПОУ № 204192 від 01.04.09., та відомостей з Бюлетеня державної реєстрації Державного комітету України з питань регуляторної політики і підприємництва № 135 (20) від 12.10.09., що є офіційним спеціалізованим друкованим засобом масової інформації, та, враховуючи вищевикладене, належним відповідачем по даній справі є Український науково-дослідний інститут пожежної безпеки МНС України.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.01.11. справу № 5002-4/5905-2010 передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Вказану справу передано судді Ващенко Т.М. для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.11. суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 5002-4/5905-2010 до свого провадження та присвоєно їй номер «№ 30/20», розгляд справи призначено на 17.02.11.

За результатами судового засідання 17.02.11. розгляд справи було відкладено на 10.03.11., про що судом прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.11. зупинено провадження у справі № 30/20 до моменту завершення державної реєстрації Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту.

05.02.14. до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства надійшов лист від Українського науково-дослідного інституту цивільного захисту, в якому зазначено, що заходи щодо реорганізації інституту завершені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.14. поновлено провадження у справі № 30/20 та призначено її до розгляду на 04.03.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.14. на підстав ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 20.03.14.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 30/20 призначено до розгляду на 15.04.14.

14.04.14. від відповідача через відділ діловодства суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

За результатами судового засідання 15.04.14. розгляд справи відкладено на 15.05.14., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.14. здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі № 30/20 - Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України в особі Науково-дослідного відділу № 3 у м. Сімферополі (протипожежного захисту об'єктів з масовим перебуванням людей), та замінено його правонаступником - Українським науково-дослідним інститутом цивільного захисту.

Представник позивача в судове засідання 15.05.14. не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 15.05.14. представник відповідача проти позову заперечував.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 30/20.

В судовому засіданні 15.05.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.12.07. між Науково-дослідним відділом № 3 у м. Сімферополі Українського науково-дослідного інституту пожежної безпеки МНС України (далі - Виконавець) та позивачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 49/2007 на створення (передачу) науково-технічної продукції (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Замовник доручає та оплачує, а Виконавець приймає на себе розробку проекту технічних умов на плити пінополістерольні, що виробляються з полістиролу, що спінюється Expandable Polystyrene, узгодження технічних умов та реєстрацію в територіальному органі держстандарту.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання за Договором № 49/2007 від 07.12.07., документи, в т.ч. акт здачі-приймання, позивачу не передав, внаслідок чого, за твердженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позивачем в односторонньому порядку було розірвано Договір № 49/2007 від 07.12.07., що тягне за собою повернення відповідачем грошових коштів та сплату пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Як визначено ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своє правовою природою даний Договір є договором на виконання технологічних робіт.

За договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов'язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи (ст. 892 ЦК України).

Відповідно до ст. 893 ЦК України, виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження особисто, якщо інше не встановлено договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Згідно з ч. 1 ст. 894 ЦК України виконавець зобов'язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Протоколом погодження договірної ціни до Договору та кошторисом до Договору сторони погодили ціну Договору в розмірі 6 768,00 грн.

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 Договору за виконану роботу згідно кошторису до Договору, Замовник перераховує Виконавцю 6 768,00 грн. авансовим платежем в розмірі 100% ціни Договору безготівково шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця.

25.03.08. позивачем було сплачено відповідачу авансовий платіж ціни Договору в розмірі 6 768,00 грн. (банківська виписка по особовому рахунку наявна в матеріалах справи).

Згідно з п. 3 Договору, Виконавець зобов'язується почати виконання робіт не пізніше 25 грудня 2007 року після отримання авансу , передбаченого п. 2.2 Договору, повернення підписаного Договору та виконати роботу протягом 35 робочих днів з моменту початку робіт.

Отже, в зв'язку невчасною сплатою позивачем відповідачу грошових коштів, Виконавець змушений був відтермінувати завершення робіт за Договором.

Матеріали справи містять підписані позивачем і завірені його печаткою 15.05.08. Технічні умови на плити теплоізоляційні на основі полістиролу, що спінюється «Expandable Polystyrene».

Відмови від приймання розроблених на виконання умов Договору технічних умов матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач виконав взяті на себе за Договором зобов'язання про розробку проекту технічних умов на плити пінополістерольні, що виробляються з полістиролу, що спінюється Expandable Polystyrene.

Далі, за твердженням відповідача, Виконавець, подав вищезазначений документ на затвердження до ДП «Кримський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», однак, відповідно до висновку отриманого від ДП «Кримський регіональний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації», в реєстрації зазначених технічних умов було відмовлено на підставі того, що в Україні для такої продукції діє національний стандарт ДСТУ Б В.2.7-8-94 «Плити пінополістирольні». Указаний стандарт встановлює більший обсяг вимог до технічних характеристик плит пінополістерольних і методів їх контролювання, ніж було передбачено поданими на затвердження технічними умовами. Відповідно до чинного законодавства зменшення вимог до продукції, що встановлені чинними нормативними документами, не допускається. Про це було повідомлено Позивачу, як Замовнику, з пропозицією погодитись на доопрацювання технічних умов з урахуванням діючого стандарту, або відмовитись від приймання роботи, як це було передбачено п. 4.3. договору.

Разом з тим, вказане не підтверджуються жодними доказами, оскільки, за твердженням самого відповідача Науково-дослідний відділ № 3 у м. Сімферополі було ліквідовано та здобути документи (висновок, пропозицію доопрацювати технічні умови) не вбачається за можливе.

Матеріали справи містять виключно лист № 34 від 12.04.10., в якому позивач за наявності вже розроблених і підписаних останнім технічних умов за Договором вказує на відсутність необхідності в цих технічних умовах та просить повернути грошові кошти в розмірі 6 768,00 грн.

Листом № 87/К-790 від 12.05.10. відповідач відмовив позивачу в задоволенні претензії за необґрунтованості.

На противагу твердженням позивача доказів його відмови 19.03.10. від Договору матеріали справи не містять, як і не містять письмової претензії від 19.03.10. та жодних документів щодо виконання сторонами другої частини предмету Договору, а саме узгодження технічних умов та реєстрацію в територіальному органі держстандарту.

Таким чином, судом встановлено, що Договір є чинним, в судовому порядку не розривався і не визнавався судом недійсним.

Щодо тверджень позивача про не направлення йому акту приймання-виконання за Договором, суд відзначає наступне.

При закінченні робіт Виконавець надає Замовнику акт приймання-передачі науково-технічної продукції з доданим до нього комплектом документів, передбачених предметом Договору (п. 4.1 Договору).

Пунктом 4.2 Договору сторони погодили, що Замовник протягом трьох днів з дня отримання акту здачі-приймання передбачених п. 4.1 Договору документів, зобов'язаний направити відповідачу підписаний акт чи вмотивовану відмову від його підписання.

Таким чином, умовами Договору передбачено направлення такого акту за результатами виконання всіх робіт за Договором, а не їх частин. Оскільки судом встановлено, що перша частина робіт (розробка технічної документації) відповідачем була виконана, а щодо іншої частини виконання чи невиконання робіт матеріали справи не містять жодних доказів, не вбачається за можливе дійти достовірного висновку про настання обставин, що зумовлюють підписання між сторонами акту приймання передачі за Договором.

Судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду з боку відповідача не було висловлено незгоди або будь-яких заперечень з приводу доопрацювання технічних умов з врахуванням діючого стандарту, а позивачем не доведено наявність відмови від приймання роботи за Договором.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання .

Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі, в даному випадку - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, оскільки не доведено незгоду або будь-які заперечень з приводу доопрацювання технічних умов з врахуванням діючого стандарту та виконання другої частини своїх зобов'язань за Договором.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, оскільки вимоги про стягнення пені, штрафу, 3% річних та збитків від інфляції є похідними від вимоги про стягнення грошових коштів в розмірі 6 768,00 грн., в задоволенні якої судом відмовлено, суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 473,76 грн. штрафу, 6 998,11 грн. пені, 413,12 грн. 3% річних та збитків від інфляції.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.14.

Суддя Т.М. Ващенко