Ухвала

від 04.06.2014 по справі 814/3808/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/3808/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Шевчук О.А. та Федусика А.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центер-Фермер" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Центер-Фермер" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення, не відповідає нормам діючого законодавства, не містить жодних обґрунтувань та належних доказів того, що правочин між ТОВ «Центр-фермер» та його контрагентом «Технопромгруп» укладено з порушенням норм статті 203 Цивільного кодексу України та не надано обґрунтувань щодо нікчемності даного правочину. А податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0001062202 від 22.05.2013 року.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позову.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень, однак в судове засідання вони не з'явилися, поважність своєї неявки суду не повідомили, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що посадовими особами ДПІ у Ленінському районі на підставі направлення №268/22-200 від 12.04.2013 року було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Центр-фермер» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов`язань, доходів та витрат, що враховуються при визначення об`єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ «Технопромгруп» за січень, травень, червень, липень, серпень, листопад 2012 року.

За результатами перевірки прийнято акт № 996/22-200/13867249 від 26.04.2013 року (далі-акт перевірки).

На підставі Акту перевірки було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001062202 від 22.05.2013 року, яким відповідач визначив суму грошового зобов`язання щодо відповідача в сумі збільшеного грошового зобов`язання податку на додану вартість у розмірі 9564 грн. та 2391,75 грн. штрафних санкцій, а всього - 11958,75 грн.

Підставою для прийняття вищевказаних податкових повідомлень-рішень встановлене порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р. , в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість всього у сумі 9567 грн.

Вирішуючи справу по суті суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Центер-Фермер", виходячи з наступного.

Згідно акту перевірки, не можливо провести зустрічну звірку у зв'язку із відсутністю за місцезнаходженням контрагента позивача ТОВ «Технопромгруп», хоча в судовому засіданні з'ясовано, що ТОВ «Технопромгруп» змінило місцезнаходження, про що зазначено у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Крім того, підприємство веде реальну діяльність та звітує в податкових органах, а також у повному обсязі сплачує податки та інші обов`язкові платежі.

Основним обґрунтуванням нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом ТОВ «Технопромгруп» в акті перевірки є неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технопромгруп».

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, основним видом діяльності позивача є оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням, неспеціалізована оптова торгівля. Основним видом діяльності контрагента позивача ТОВ «Технопромгруп» є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.

Предметом дослідження в ході перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва були господарські операції позивача за період січень, травень, червень, липень, серпень, листопад 2012 року з ТОВ «Технопромгруп» на підставі договору купівлі-продажу №11/01-12 від 11.01.2012 року (а.с.147-148), за умовами якого позивач придбав товар у даного контрагента. В запереченнях відповідача зазначено, що ТОВ «Технопромгруп» не має основних засобів, а саме складських приміщень та автотранспорту, чим на думку відповідача і підтверджується не можливість транспортування проданого товару.

Але, з матеріалів справи вбачається, що перевезення та транспортування товару відбулося за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №01/01-11 від 01.01.2011 року (а.с.153-155), укладеним з Приватним підприємством «Нічний експрес», договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 133 від 06.11.2012 року, укладеному з Приватним підприємством «Нічний експрес», надання транспортно-експедиторських послуг №16291 від 01.01.2011 року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нова пошта»(а.с.149-152). Крім того, позивачем надано до матеріалів справи копії товарно-транспортних накладних, податкових накладних, актів-реєстрів наданих послуг, рахунків та платіжних доручень.

Зазначеними доказами спростовуються доводи відповідача про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Технопромгруп». Первинні бухгалтерські документи та податкові документи оформлені без порушень, підписані уповноваженими та скріплені печатками сторін, мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 10.09.2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Шевчук О.А.

суддя Федусик А.Г.