Ухвала

від 03.06.2014 по справі 826/19428/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ К/800/14201/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Бившева Л.І. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року

у справі № 826/19428/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Технолоджіс»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Технолоджіс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Гранд Технолоджіс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року позовні вимоги ТОВ «Гранд Технолоджіс» задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Гранд Технолоджіс» посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності визначення ТОВ «Гранд Технолоджіс» залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, за липень-вересень 2013 року, за результатами якої складено акт від 04.11.2013 року № 2149/26-58-22-06-15-33885934.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 44.1 ст. 44 , п. 198.6 ст. 198 , п. 200.2 , п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України , а саме: завищено суму залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 166679 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 1038230 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.11.2013 року №0000452206, яким ТОВ «Гранд Технолоджіс» зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 166679,00 грн. та №0000462206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1297788,00 грн. (основний платіж - 1038230,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 259558,00 грн.).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до вимог п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 ст. 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.4 ст. 200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Гранд Технолоджіс» (Покупець) та ПП «МВП-ПЛАСТ» (Постачальник) укладено договір поставки №01/02 від 01.02.2013 року, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передавати (постачати) у зумовлені строки Покупцеві Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та оплатити його.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ПП «МВП-ПЛАСТ».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «МВП-ПЛАСТ» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.12.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Л.І. Бившева

О.В. Муравйов