Постанова

від 03.06.2014 по справі 910/664/13(05-6-16/11)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року Справа № 910/664/13(05-6-16/11) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: скаржникаОСОБА_4 - довіреність від 04.12.2013 р. позивачаДанильчук М.П. - керівник товариства відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третіх осібне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_6 на постановувід 02.04.2014 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 910/664/13 (05-6-16/11) господарського суду м. Києва за позовомЗакритого акціонерного товариства "Спіка" до Святошинської районної у м. Києві ради треті особи - Київська міська рада; - Святошинська районна в м. Києві державна адміністрація провизнання незаконним та скасування чинності рішення В С Т А Н О В И В :

У січні 2013 р. ЗАТ "Спіка" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Святошинської районної у м. Києві ради про визнання незаконним рішення Святошинської районної у м. Києві ради V скликання ХХХ-ї сесії№ 469 від 28.10.2010 р. "Про визнання приміщень житловими" та скасування його чинності, посилаючись, зокрема, на приписи статей 319, 321, 334, 393, 876 Цивільного кодексу України, норми Житлового кодекс УРСР та Закону України "Про власність".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням районної ради № 469 від 28.10.2010 р. нежитлові приміщення учбових класів НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 житлового будинку АДРЕСА_1 визнано житловими та зобов'язано Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію вказані приміщення прийняти в експлуатацію, з посиланням на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02.12.2010 р. у справі № 2а-871-1/10 (справа № 2-116/2010).

Проте, позивач зазначав, що вказане рішення районного суду, яке визначено як підстава для прийняття районною радою оскаржуваного рішення, було скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 21.03.2012 р., у зв'язку з чим рішення райради є незаконним в силу частини 10 статті 59, частини 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Позивач також вказував на те, що згідно акта приймальної комісії № 3, зареєстрованого в ДАБК м. Києва 17.03.1994 р. будівництво будинку АДРЕСА_1 здійснювалось силами підприємства "Спіка", про що отриманий паспорт БТІ, а в 1996 р. позивачем за відповідним актом будинок передано на обслуговування ЖЕК, проте, перебування будинку на балансі обслуговуючого підприємства не визначає підстав перебування цього майна у власності такого підприємства.

Нежитлові приміщення НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 відносно яких прийняте оспорюване рішення райради не включено до житлового фонду та не віднесено до службових житлових приміщень, не призначено для проживання,а самі приміщення не відповідають санітарним і технічним вимогам, які ставляться до житлових приміщень.

Ухвалою господарського суду м. Києва залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Київську міську раду та Святошинську районну у м. Києві державну адміністрацію.

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.09.2013 р. (судді: Ярмак О.М., Грєхова О.А., Ковтун С.А.) позовні вимоги задоволені, визнано незаконним та скасована чинність рішення Святошинської районної у місті Києві ради V скликання тридцятої сесії від 28.10. 2010 р. № 469 "Про визнання приміщень житловими".

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог встановивши обставини стосовно того, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2010 р., яке було залишене без змін судом апеляційної інстанції, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення Святошинської районної у місті Києві ради від 28.10.2010 р. № 469, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.03.2012, а отже відсутні підстави, які передували прийняттю оскаржуваного рішення. Крім того, суд з посиланням на статтю 8 Житлового кодексу УРСР, вказав про відсутність передбаченого чинним законодавством механізму переведення нежитлового приміщення у житлове.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2014 р. було прийнято до провадження апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2013 р., подану в порядку статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 р. (судді: Рєпіна Л.О., Сулім В.В., Тищенко А.І.) апеляційна скарга ОСОБА_6 залишена без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2013 р. - без змін.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на наявні в матеріалах справи рішення судів в інших справах, зазначив, що оскільки спірний будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ЗАТ "Спіка", яке є забудовником, у встановленому порядку будинок в комунальну власність не переданий, а діюче законодавство не передбачає такого механізму щодо можливості переведення нежитлового приміщення у житлове, оскільки майно не належить до комунальної власності, дійшов висновку, що райрада не мала підстав на розпорядження спірними нежитловими приміщеннями шляхом прийняття оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим визнав правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ЗАТ "Спіка".

ОСОБА_6 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справ та неповним дослідженням всіх доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.

Скаржник зазначає, що судами не були взяті до уваги докази, які підтверджують право власності територіальної громади м. Києва на житловий будинок АДРЕСА_1, а також докази, які спростовують заяву ЗАТ "Спіка" про наявність у нього права власності на вказаний житловий будинок, зокрема, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.03.2013 р. у цивільній справі № 6-51786св12, на існування якого заявник вказував в апеляційній скарзі.

Заявник касаційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги надану скаржником довідку форми № 3, відповідно до якої ОСОБА_6 та неповнолітні діти зареєстровані та постійно проживають за адресою: АДРЕСА_1, кв. НОМЕР_3, натомість надані позивачем на підтвердження його вимог акт приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 17.03.1994 р., на який посилались суди, не містить підтвердження того, що ЗАТ "Спіка" є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 або інвестором його будівництва, а технічний паспорт БТІ - не є правовстановлюючим документом.

При цьому, позивачем будівництво не здійснювалось за власні кошти, а виконувались делеговані повноваження, оскільки фінансування будівництва здійснювалось за рахунок пайових коштів підприємств Жовтневого району у розмірі 40 % та централізованих бюджетних асигнувань у розмірі 60 %, здійснених на підставі постанови Кабміну України "Про сприяння розвиткові молодіжного житлового будівництва" № 369 від 04.07.1992 р. і виконання таких делегованих функцій ЗАТ "Спіка" припинилось 26.02.1996 р. з моменту передачі новозбудованого житлового будинку на баланс ЖЕК - 1109, тобто, на думку скаржника, ЗАТ "Спіка" не є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджується, зокрема, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27.03.2013 р. у цивільній справі № 6-51786св12.

Скаржник зауважує, що посилаючись на скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва № 2608/84/11 від 25.06.2012 р., судами не взято до уваги, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ справу направлено на новий розгляд, під час здійснення якого судом першої інстанції 24.02.2014 р. (справа № 2/759/81/14, ун.759/6984/13-ц) позов ЗАТ "Спіка" залишено без розгляду за заявою позивача, що також підтверджує відсутність права власності у товариства на спірний будинок, або перебування його на балансі товариства.

Проте, вказані обставини не були досліджені судами першої та апеляційної інстанції, внаслідок чого прийняті передчасні рішення, якими, в свою чергу порушуються права скаржника та її неповнолітніх дітей.

ЗАТ "Спіка" у відзиві на касаційну скаргу просило відмовити у її задоволенні вказуючи на перевищення Святошинською райрадою своїх повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення № 469 від 28.10.2010 р., а також посилаючись на недоведеність доводів скаржника.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників скаржника та позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є вимога ЗАТ "Спіка" про визнання незаконним рішення Святошинської районної у м. Києві ради V скликання ХХХ сесії № 469 від 28.10.2010 р. "Про визнання приміщень житловими" та скасування його чинності, з посиланням, зокрема, на порушення права власності позивача на нежитлові приміщення НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3, розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1, які спірним рішенням райради переведені у житлові на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасоване судом касаційної інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги судом першої інстанції було встановлено, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2010 р., яке було залишене без змін судом апеляційної інстанції, на підставі яких приймалось оскаржуване рішення Святошинської районної у місті Києві ради від 28.10.2010 № 469, скасовані ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.03.2012, а отже відсутні підстави, які передували прийняттю райрадою оскаржуваного рішення.

Здійснюючи апеляційний розгляд справи за апеляційною скаргою ОСОБА_6, як не залученої до участі у справі особи, суд апеляційної інстанції залишаючи без змін рішення суд першої інстанції, дійшов висновку щодо правомірності висновків місцевого суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ЗАТ "Спіка".

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

У розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен, насамперед, з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_6, остання обґрунтовуючи порушення своїх прав та інтересів судовим рішенням вказує, зокрема на те, що згідно довідки з місця проживання сім'ї та реєстрації форми № 3, громадянка ОСОБА_6 з неповнолітніми дітьми проживає та зареєстрована в АДРЕСА_1, кв. НОМЕР_3, загальною площею 67,0 кв.м., яка складається з 3 кімнат житловою площею 35,5 кв.м. на 11 поверсі поверхового будинку, який належить КП "ДУОЖФ" і на ім'я ОСОБА_6 відкритий особовий рахунок (т. 2 а.с. 204).

Проте, як вбачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, здійснивши перегляд рішення місцевого суду по суті, погодившись з висновками стосовно наявності підстав для скасування рішення райради № 469 від 28.10.2010 р., з огляду на наявність порушеного права позивача у справі - ЗАТ "Спіка", судом апеляційної інстанції, в порушення приписів процесуального законодавства, зокрема, статті 91 Господарського процесуального кодексу України, не було здійснено розгляд апеляційної скарги ОСОБА_6, яка вважає, що прийнятим судовим рішенням порушуються її права, як особи, яка мешкає та зареєстрована у приміщенні щодо якого райрадою було прийнято оскаржуване рішення, однак яку не було залучено до участі у справі, з визначенням її правового статусу у спірних правовідносинах.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Як вбачається зі змісту рішення суду першої інстанції, яке було переглянуто по суті судом апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги суд дійшов висновку стосовно порушення прав ЗАТ "Спіка", який згідно акта приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будинку, споруди, зареєстрованого Управлінням держархбудконтролю Головкиївархітектури Київської міськдержадміністрації за № 3 від 17.03.1994 р. був замовником будівництва 159 квартирного житлового будинку МЖК "Жовтневий" по АДРЕСА_1, вказавши на скасування ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.03.2012 р. рішення Святошинського районного суду м. Києва від 23.02.2010 р. та ухвали апеляційного суду міста Києва від 20.07.2010 р., на підставі яких приймалось оскаржуване рішення Святошинської районної у місті Києві ради від 28.10.2010 № 469, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення райради.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.03.2012 р. у справі № 6-1796св12 скасовані судові рішення у цивільній справі № 2-116/10 про задоволення позову, зокрема, ОСОБА_6 про визнання права користування житловою квартирою № НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (том 1 а.с. 56-62).

Проте, посилаючись як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування чинності рішення Святошинської районної у місті Києві ради V скликання тридцятої сесії від 28.10.2010 р. № 469 на скасування судових рішень, які зазначені в оскаржуваному рішенні райради як підстава для його прийняття, судами було залишено поза увагою направлення Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільної справи № 6-1796св12 (№ 2-116/10) на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доказів вирішення спору у вказаній цивільній справі по суті при здійсненні нового розгляду справи матеріали господарської справи не містять.

При цьому, посилаючись на судові рішення у цивільній справі № 6-1796св12 (№ 2-116/10) за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, які діють в інтересах своїх неповнолітніх дітей та ОСОБА_8 про визнання приміщень житловими, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права користування жилими приміщеннями, судом першої інстанції при розгляді спору про визнання незаконним та скасування чинності рішення райради № 469 від 28.10.2010 р. № 469 "Про визнання приміщень житловими", підставою для прийняття якого були саме рішення у цивільній справі, залишено поза увагою з'ясування питання стосовно того, чи вплине судове рішення у цій справі на права та обов'язки інших осіб, не вказаних позивачем у позовній заяві та не вирішили питання про залучення таких осіб до участі у справі.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції здійснюючи апеляційний перегляд справи по суті заявлених вимог зазначав, що згідно з рішенням Святошинського райсуду м. Києва № 2608/84/11 від 25.06.2012 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 20.112012 р., спірний будинок знаходиться на балансі ЗАТ "Спіка", яке є забудовником, у встановленому порядку будинок в комунальну власність не переданий, комунальні підприємства району виконують зобов'язання, відносно будинку,виключно з питань обслуговування та надання комунальних послуг (том 2 а.с.61-68).

Проте, питання чинності вказаних судових рішень у цивільній справі № 2608/84/11 судом не з'ясовувалось, в той час, як ОСОБА_6 в апеляційній скарзі зазначалось про скасування вказаних рішень ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2013 р. (справа № 6-51786св12), якою справа в частині задоволення позовних вимог ЗАТ "Спіка" про виселення передана на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням, зокрема, на необхідність встановлення характеру спірних правовідносин та дослідження правовстановлюючих документів на будинок, а відтак і права ЗАТ "Спіка" вимагати виселення відповідачів у цій цивільній справі за його позовом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2014 р. у справі № 910/664/13 (05-6-16/11) та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2013 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач