Постанова

від 13.05.2014 по справі 826/3945/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2014 року № 826/3945/14

о 14 год. 32 хв.

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Соколової О.А. ., при секретарі судового засідання Ковалівській Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-9» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208 за участю представників сторін:

від позивача Морозов М.В.,

від відповідача Гамрецький Є.О.,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін-9» (далі - позивач, ТОВ «Рубін-9») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Мнідоходів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 28.02.2014 року №1103/26-58-22-08/36656331 щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт», прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208, які позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті суд виходив з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рубін-9», зареєстровано як юридичну особу від 15.09.2009 року №10731020000017829, ідентифікаційний код юридичної особи 36656331, відповідно до витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 17.04.2014 року, до видів діяльності ТОВ «Рубін-9» за КВЕД відносяться діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, не спеціалізована оптова. На час розгляду справи ТОВ «Рубін-9» зареєстроване як платник податку на додану вартість з 12.10.2012 року (індивідуальний податковий номер 366563326588) (http://minrd.gov.ua).

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рубін-9» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «ТК «Акцепт» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року та складено акт перевірки від 28.02.2014 року №1103/26-58-22-08-11/36656331.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення:

- п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся в загальному розмірі 189092, 00 грн., в тому числі по періодам за 2-3 квартал 2011 року на суму 65658,00 грн., за 2-4 квартал 2011 року на суму 189092,00 грн.;

- п.198.3 та п.198.6 ст.198, ст..22, ст..185, п.187.1 ст.187 та ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся в загальному розмірі 22625,00 грн., в тому числі по періодам за вересень 2011 року на суму 5577,00 грн., за жовтень 2011 року на суму 6049,00 грн. за листопад 2011 року на суму 10999, 00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 17.03.2014 року №0002422208, яким збільшено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 189092,00 грн.,

- від 17.02.2014 року №0002432208, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму в розмірі 28281,00 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 22625,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 5656,00 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 67 Конституції України платники податків повинні сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законами терміни.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається із акту перевірки Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України зроблено з огляду на встановлення здійснення операцій між ТОВ «Рубін-9» та ТОВ «ТК «Акцепт» з метою штучного формування податкового кредиту та податку на прибуток, за відсутності факту реальності господарських операцій.

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «Рубін-9» та ТОВ «ТК «Акцепт» укладено договір поставки товару від 30.09.2011 року №Р0911-2, відповідно до якого постачальник (ТОВ «Рубін-9») зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупцю (ТОВ «ТК «Акцепт») товар, а покупець зобов'язується приймати товар, зазначений у прийомо-здавальних документах та своєчасно здійснювати його оплату на у мовах даного договору. Предметом поставки є продукти харчування. (а.с.99)

Відповідно до договору поставки товару від 01.09.2011 року №0920112 постачальник (ТОВ «ТК «Акцепт») зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупцю (ТОВ «Рубін-9») певний товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар, зазначений у прийомо-здавальних документах, та своєчасно здійснювати ого оплату на умовах даного договору. (а.с.101)

Вищевказані договір та додатки до договору підписані сторонами та скріплені печатками.

На підтвердження виконання умов договору та отримання товару позивачем також надано до суду видаткові накладні від 18.11.2011 року №РН-412, від 17.11.2011 року №РН-383, від 16.11.2011 року №РН-351, від 04.11.2011 року №РН-114, від 01.11.2011 року №РН-9, від 01.11.2011 року №РН-10, від 03.10.2011 року №РН-16, від 17.10.2011 року №РН-324, від 17.10.2011 року №РН-325, від 17.10.2011 року №РН-326, від 19.10.2011 року №РН-386, від 01.09.2011 року №РН-7, від 01.09.2011 року №РН-8, від 02.09.2011 року №РН-53, від 02.09.2011 року №РН-54, від 16.09.2011 року №РН-352, від 19.09.2011 року №РН-382, від 20.09.2011 року №РН-411, від 30.09.2011 року №РН-11093-4, від 30.09.2011 року №РН-110930-3, від 31.10.2011 року №РН-3110-1, від 31.10.2011 року №РН-3110-2, від 31.10.2011 року №РН-3110-3, від 18.11.2011 року №РН-18/11-2, від 18.11.2011 року №РН-18/11-5, від 18.11.2011 року №РН-30/11-4, від 18.11.2011 року №РН-18/11-3, від 18.11.2011 року №РН-18/11-1, від 30.09.2011 року №РН-110930-1, від 30.09.2011 року №РН-110930-2. (а.с.112-184)

Також надано податкові накладні від 18.11.2011 року №412, від 17.11.2011 року №383, від 16.11.2011 року №351, від 04.11.2011 року №114, від 01.11.2011 року №9, від 01.11.2011 року №10, від 03.10.2011 року №16, від 17.10.2011 року №324, від 17.10.2011 року №325, від 17.10.2011 року №326, від 19.10.2011 року №386, від 01.09.2011 року №7, від 01.09.2011 року №8, від 02.09.2011 року №53, від 02.09.2011 року №54, від 16.09.2011 року №352, від 19.09.2011 року №382, від 20.09.2011 року №411, від 30.09.2011 року №11, від 30.09.2011 року №10, від 31.10.2011 року №6, від 31102011 року №7, від 31.10.2011 року №8, від 18.11.2011 року №8, від 18.11.2011 року №11, від 18.11.2011 року №10, від 18.11.2011 року №9, від 18.11.2011 року №7, від 30.09.2011 року №8, від 30.09.2011 року №9. (а.с.110-183)

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження руху коштів позивачем надано до матеріалів справи виписки з банку (а.с.82-98)

Таким чином, у позивача згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України виникло право на віднесення сум податку до податкового кредиту з дати отримання товарів.

До матеріалів справи надано договір складського зберігання від 30.12.2010 року №14, відповідно до якого зберігач зобов'язується прийняти від позивача товари на січце збереження товару за адресою м. Київ, вул. Радищева, 3 та повернути в обумовлений строк в схоронності, а також надавати позивачу повний комплекс складських послуг по збереженню, завантаженню, розвантаженню та відправці зазначених товарів. Строк дії договору з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

Відповідачем на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт», вказано на висновки акту ДПІ у Печерському районі м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Акцепт» щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.09.2011 року по 31.01.2012 року», яким встановлено відсутність факту реальності господарських операцій підприємства з контрагентом та порушення підприємством податкової дисципліни. При цьому, жодних первинних документів по господарським взаємовідносинам цього товариства із контрагентами, як вбачається із названого акту перевірки, органом державної податкової служби не досліджувалось.

Окрім того, під час перевірки ТОВ «ТК «Акцепт» податковим органом не перевірявся зміст правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, жодних доказів нікчемності правочинів, вчинених ними, суду не надано.

Суд звертає увагу, що для висновків щодо нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «ТК «Акцепт» необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Про наявність такої мети у платника податку не можуть свідчити лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування будь-ким з постачальників товару у ланцюгу постачання.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 23.02.2012 №К/9991/40332/11, від 23.04.2012 №К/9991/26905/12.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосередньо контрагента на предмет виконання тим вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування та/або формувати об'єкт оподаткування податком на прибуток

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Рубін-9» та ТОВ «ТК «Акцепт» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208 підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів позивача з ТОВ «ТК «Акцепт» не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Рубін-9».

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-9» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208 - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.03.2014 року №0002422208 та №0002432208.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-9» витрати по сплаті судового збору у розмірі 423 грн.44 коп.

Постанову ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 15 травня 2014 року.

Постанову у повному обсязі складено 21 травня 2014 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Соколова