Ухвала

від 04.09.2014 по справі 826/3945/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3945/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

04 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубін-9» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002122208 та №0002432208, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Рубін-9» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість на податку на прибуток підприємств при взаємовідносинах з ТОВ «ТК «Акцепт» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року та складено акт перевірки від 28.02.2014 року №1103/26-58-22-08-11/36656331.

Відповідно до висновків акту перевіркою встановлено порушення п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся в загальному розмірі 189092, 00 грн.; п.198.3 та п.198.6 ст.198, ст..22, ст..185, п.187.1 ст.187 та ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся в загальному розмірі 22625,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0002422208, яким збільшено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 189092,00 грн., та №0002432208 від 17.02.2014 року, яким збільшено податок на додану вартість на загальну суму в розмірі 28281,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення.

В основу обґрунтування свого рішення про задоволення позову, суд першої інстанції посилався на те, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем та його контрагентами у ході господарських операцій, відповідають вимогами чинного законодавства.

Колегія суддів вважає доводи апелянта безпідставними та погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Доказом того, що в структурі активів та власному капіталі позивача та його контрагента виникли зміни є наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Рубін-9» (постачальник) та ТОВ «ТК «Акцепт» (покупець) укладено договір поставки товару від 30.09.2011 року №Р0911-2, відповідно до якого постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується приймати товар, зазначений у прийомо-здавальних документах та своєчасно здійснювати його оплату на у мовах даного договору.

Відповідно до договору поставки товару від 01.09.2011 року №0920112 постачальник (ТОВ «ТК «Акцепт») зобов'язується систематично постачати та передавати у власність покупцю (ТОВ «Рубін-9») певний товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар, зазначений у прийомо-здавальних документах, та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

На підтвердження реальності виконання умов даних договорів та подальшого використання поставленого товару позивач надав належним чином завірені копії: видаткових та податкових накладних, крім того, колегія суддів звертає увагу, що розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, на підтвердження руху коштів позивачем надано до матеріалів справи виписки з банку. Разом з цим, до матеріалів справи надано договір складського зберігання від 30.12.2010 року №14, відповідно до якого зберігач зобов'язується прийняти від позивача товари на місце збереження товару та повернути в обумовлений строк в схоронності, а також надавати позивачу повний комплекс складських послуг по збереженню, завантаженню, розвантаженню та відправці зазначених товарів. Строк дії договору з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що якщо платник податку на додану вартість, придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими первинними документами, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві - залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2014 року - без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.