Постанова

від 27.05.2014 по справі 826/5176/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2014 року № 826/5176/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,

та представників сторін:

від позивача - Бунт В.О.,

від відповідача - Голованець Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Профі Лізинг» доУправління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва проскасування вимоги про сплату боргу від 13 березня 2014 року №Ю-622 та рішень про застосування фінансових санкцій від 13 березня 2014 року №360, №361, №362 і №363, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профі Лізинг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Профі Лізинг») звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва (далі по тексту - відповідач, УПФУ в Печерському районі м. Києва) про скасування вимоги про сплату боргу від 13 березня 2014 року №Ю-622 та рішень від 13 березня 2014 року №360 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (далі по тексту - рішення №360), №361 про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (далі по тексту - рішення №361), №362 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески (далі по тексту - рішення №362) та №363 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду (далі по тексту - рішення №363).

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідачем безпідставно включено до фонду оплати праці вартість додаткового блага, нарахованого позивачем своїм працівникам внаслідок здійснення компенсації вартості послуг мобільного зв'язку, що використовувався ними поза межами виробничої необхідності. Також позивач не погодився із розрахунком штрафних санкцій, посилаючись на наявність у нього переплати по страховим внескам. Крім того, позивач наголошує на тому, що при нарахуванні штрафних санкцій відповідач керувався положеннями частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка на момент винесення рішень втратила чинність, а підстав для застосування до спірних правовідносин Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону немає.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні з огляду на безпідставність заявлених вимог. В своїх письмових запереченнях відповідач зазначає про правомірність оскаржуваних рішень з огляду на встановлення працівниками УПФУ у Печерському районі міста Києва фактів порушення платником внесків вимог законодавства, чинного на момент допущення виявлених порушень.

На вимогу суду представником відповідача надано для приєднання до матеріалів справи копії документів на підставі яких були винесені оскаржувані рішення, а також розрахунків сум, зазначених у таких рішеннях.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин, вони були врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі по тексту - Закон №1058-IV у відповідній редакції), в преамбулі якого вказано, що цей Закон визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначено Законом України від 26.06.1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон №400/97-ВР) та розробленою відповідно до Закону №1058-IV Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України», яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України №21-1 від 19 грудня 2003 року (далі по тексту - Інструкція № 21-1).

Відповідно до абзацу 1 статті 1 Закону №400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Позивач у справі - ТОВ «Профі Лізинг» (код за ЄДРПОУ 35533327) в силу положень пункту 1 статті 1 та статті 14 названого Закону є платником зазначеного збору, перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Печерському районі м. Києва та відповідно до статей 17, 19 Закону №1058-IV несе обов'язки з нарахування, обчислення і сплати страхових внесків в установлені строки в повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» (крім сум виплат, що не враховуються при визначенні бази нарахування страхових внесків відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»), а також винагороди, що виплачуються громадянам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру.

Частина 2 статті 20 Закону №400/97-ВР передбачає, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12 та 15 статті 11 цього Закону здійснюються страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до пункту 11.11 Інструкції №21-1 платники страхових внесків щомісяця складають у двох примірниках розрахунок сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у якому зазначають самостійно обчислені суми страхових внесків за формою згідно з додатком 23 цієї Інструкції.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 27 лютого по 12 березня 2014 року посадовою особою відповідача на підставі направлення від 27 лютого 2014 року №3782/02, виданого УПФУ у Печерському районі м. Києва, на підставі статті 13 та абзацу 7 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1058-IV, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08.07.2010 року (далі по тексту - Закон №2464-VІ) та відповідно до плану проведення перевірок платників єдиного внеску, у зв'язку з надходженням листа про ліквідацію, проведено позапланову перевірку ТОВ «Профі Лізинг», за наслідками якої складено Акт №40 від 12 березня 2014 року (далі по тексту - Акт №40).

Під час проведення перевірки, контролюючим суб'єктом встановлено порушення Інструкції зі статистики заробітної плати №5 від 13.01.2004 року (далі по тексту - Інструкція №5), яке полягало у не включенні позивачем до сум, з яких утримуються внески до Пенсійного фонду не були включені суми додаткового блага, а саме суми відшкодування послуг стільникового зв'язку, сплачені працівникам.

Виявлення зазначеного порушення стало підставою для донарахування фонду оплати праці у розмірі 12494,13 грн. та збільшення зобов'язань зі сплати внесків за ставкою 33,2% на 4148,03 грн. та за ставкою 2% на 174,08 грн.

Перевіряючи правомірність висновків відповідача щодо включення зазначених вище сум до фонду оплати праці, суд звертає увагу на наступне.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону №400/97-ВР об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону є фактичні витрати на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати включає в себе основну та додаткову заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що визначальною ознакою інших заохочувальних та компенсаційних виплат є те, що вони сплачуються роботодавцем працівнику. Будь-якого визначення або переліку таких виплат у законодавстві не закріплено.

За таких обставин, суд погоджується з висновками органу Пенсійного фонду щодо включення до складу об'єкту оподаткування для платника збору сум, сплачених позивачем його працівникам в якості компенсації витрат на мобільний зв'язок у листопаді, грудні 2010 року.

Також під час розгляду справи позивач не заперечував факту допущення бухгалтером підприємства помилок, що стало підставою для збільшення розміру фонду поплати праці у квітні 2009 року та липні 2010 року.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем рішення №360 та №362.

Крім того, під час проведення перевірки посадовою особою УПФУ в Печерському районі м. Києва виявлено заниження страхових внесків в сумі 320,19 грн. в звіті за липень 2009 року. Допущення зазначеного порушення було виправлено позивачем самостійно в звіті за вересень 2009 року, проте стало підставою для складання рішення №361.

Виявлення під час перевірки допущення позивачем несвоєчасного перерахування стразових внесків у квітні 2012 року, стало підставою для винесення рішення №362.

Відповідно до п.9.1 Інструкції №21-1 (чинній на день прийняття відповідачем оскаржуваних рішень), до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції відповідно до повноважень, якими органи Пенсійного фонду були наділені до 1 січня 2011 року.

Згідно п.9.3 Інструкції №21-1 фінансові санкції за порушення норм законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування накладаються на страхувальника відповідно до частини дев'ятої статті 106 Закону №1058-IV у редакції, що діяла до 1 січня 2011 року, зокрема, у таких розмірах:

- за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 14.

- за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу). При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 15 цієї Інструкції.

- за донарахування органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми. Для розрахунку зазначеного штрафу кількість місяців розраховується починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми внесків, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким страхувальником акта перевірки від органу Пенсійного фонду або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми. Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих місяцях суми донарахованих (своєчасно не обчислених) та не сплачених страхових внесків, то за кожне таке донарахування накладається штраф у порядку та в розмірах, визначених цим пунктом. При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 16 цієї Інструкції.

Підставами для прийняття таких рішень є: акт про порушення, що складається в довільній формі (пп. 9.3.1 п. 9.3.); акт документальної перевірки або акт звірки з органами податкової служби (пп.9.3.3 п.9.3 Інструкції 21-1); акт перевірки або акт звірки, розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, звіт про суми нарахованої заробітної плати (грошового забезпечення, доходу) застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України, звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України (пп. 9.3.4 п.9.3 Інструкції 21-1) відповідно.

Відповідальність страхувальників станом на час вчинення позивачем порушень, зафіксованих в Акті перевірки визначалась статтею 106 Закону №1058-IV.

Так, згідно пункту 2 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Пунктом 3 названої частини закріплено, що за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, виконавчими органами Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу).

Пунктом 4 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV у відповідній редакції встановлювалось, що за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

Саме на підставі пункту 2 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV відповідачем 13.03.2014 року прийнято рішення №363, пункту 3 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV - рішення №362 та пункту 4 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV - рішення №360 та №361.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення вимог позивача суд виходить з наступного.

Допущення платником страхових внесків - ТОВ «Профі Лізинг» порушень вимог Закону №1058-IV, які стали підставою для винесення відповідачем рішень №361 та №363 позивачем під час проведення відповідачем перевірки не заперечувалось, а доводи товариства щодо їх неправомірності з наведенням обставин в обґрунтування таких тверджень в позові не наведено, як не зазначалось про це представником під час розгляду судом справи по суті.

Твердження позивача щодо відсутності в його діях порушень, виявлення яких стало підставою для винесення відповідачем рішень №360 та №362, спростовуються наведеними вище правовими нормами.

Щодо посилань позивача на протиправність оскаржуваних рішень з огляду на виключення статті 106 Закону №1058-IV з 01.01.2011 року, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

01 січня 2011 року набрав чинності Закон №2464-VІ, пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність частини 1-9 статті 106 Закону №1058-IV.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

При прийнятті в березні 2014 року оскаржуваних рішень про застосування до платника внесків штрафних санкцій на підставі пунктів 2, 3 та 4 частини 9 статті 106 Закону №1058-IV відповідач також виходив з положень абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VІ.

Так, згідно пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VІ стягнення заборгованість із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Системно-логічний аналіз змісту пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2464-VI, підтверджує правомірність застосування відповідачем наведеної норми, оскільки вона передбачає вчинення органами Пенсійного фонду дій, спрямованих на стягнення заборгованості із сплати страхових внесків із застосуванням штрафних санкцій і нарахуванням пені за несвоєчасну сплату страхових внесків та/або за неповне і несвоєчасне перерахування сум страхових внесків, в тому числі, за наявності фактів приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 3 грудня 2013 року у справі за позовом приватного малого підприємства «Современник» до управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області про скасування рішення про застосування фінансових санкцій, від 10 грудня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про скасування рішення, від 18 лютого 2014 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Ялті Автономної Республіки Крим про визнання протиправними та скасування рішень та від 11 березня 2014 року у справі за позовом управління освіти адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради до управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі м. Харкова про скасування рішення.

Згідно частини 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Оцінивши встановлені у справі обставини з врахуванням норм законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про правомірність застосування відповідачем у оскаржуваних рішеннях фінансових санкцій на підставі частини 9 статті 106 Закону №1058-IV за порушення, допущені позивачем у період 2009 - 2010 року.

Відповідно до розділу 8 Інструкції №21-1, стягнення заборгованості із сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосування штрафних санкцій.

Пунктом 8.2. закріплено, що органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках:

а) якщо дані документальних перевірок результатів діяльності страхувальника свідчать про донарахування сум страхових внесків;

б) якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків;

в) якщо страхувальник має на кінець звітного періоду борги зі сплати фінансових санкцій (штрафів) та пені.

У випадку а) вимога надсилається одночасно з актом документальної перевірки, а формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників за формою згідно з додатком 9 цієї Інструкції.

Враховуючи викладене та встановлення судом правомірності рішень відповідача, винесених за результатами перевірки позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав і для скасування вимоги від 13.03.2014р. № Ю-622.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом під час розгляду справи не встановлено фактів порушення відповідачем зазначених критеріїв, а тому суд вважає, що відповідач при винесені спірних рішень №360, №361, №362 та №363 від 13.03.2014 року та вимоги № Ю-622 від 13.03.2014 року діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані сторонами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем протиправності рішень УПФУ в Печерському районі м. Києва від 13.03.2014 року за №360, №361, №362, №363 та вимоги № Ю-622 від 13.03.2014 року, відповідність яких вимогам законодавства встановлена під час розгляду справи. З огляду на зазначене, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст.69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профі Лізинг» до Управління Пенсійного фонду України в Печерському районі міста Києва про скасування вимоги про сплату боргу від 13 березня 2014 року №Ю-622 та рішень про застосування фінансових санкцій від 13 березня 2014 року №360, №361, №362 і №363 відмовити.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.А. Добрівська