Постанова

від 11.06.2014 по справі 815/2922/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2922/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року 16 год. 00 хв. м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Тарасишина О.М., розглянувши в письмовому провадженні в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки про визнання дій протиправними в частині надання відповіді на запит від 02.11.2013 року,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки про визнання дій протиправними в частині надання відповіді на запит від 02.11.2013 року.

Ухвалою від 20.05.2014 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження по даній справі.

В судове засідання 11.06.2014 року позивач не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

02.06.2014 року за вхід. № 14034/14 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився. Належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Через канцелярію суду від відповідача за вхід. № 13390/14 від 26.05.2014 року надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до приписів ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 02.11.2013 року він направив на електронну адресу Державної інспекції ядерного регулювання України (надалі по тексту - Держатомрегулювання України) запит до публічної інформації з проханням, в тому числі надати йому перелік об'єктів Одеської, Миколаївської, Херсонської областей, на яких було вперше у період з 01.01.2010 року по 25.10.2013 року змонтовано та введено в експлуатацію джерел іонізуючого випромінювання (далі по тексту - ДІВ). У відповідь позивач отримав листа, у якому Держатомрегулювання України, на його думку, хибно посилаючись на норму ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надіслала його запит відповідачу, який в свою чергу направив запит позивача в частині вперше у період з 01.01.2010 року по 25.10.2013 року змонтованих та введених в експлуатацію джерел іонізуючого випромінювання до Головного реєстрового центру Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання України. На думку позивача, протиправні дії відповідача полягають у тому, що вищевказаний Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання України не є розпорядником інформації у цілях та визначенні Закону України «Про доступ до публічної інформації». На думку позивача, переадресування його запиту до публічної інформації не розпоряднику інформації можна вважати такими які трактує ч. 2 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити повністю з наступних підстав.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Як було встановлено під час розгляду справи 02 листопада 2013 року ОСОБА_1 направив на електронну адресу Держатомрегулювання України запит на публічну інформацію на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації».

У зазначеному запиті позивач просив надати йому перелік у хронологічному порядку об'єктів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, на яких було вперше у період з 01.01.2010 по 25.10.2013 змонтовано та введено в експлуатацію ДІВ, а також тих об'єктів Одеської, Миколаївської та Херсонської областей, де у той самий час було проведено реконструкцію приміщень та устаткування з використання ДІВ. У відповіді просив вказати, який саме вид (відкрите ДІВ; закрите ДІВ; пристрій, що генерує іонізуюче випромінювання) ДІВ використовується на вищезгаданих об'єктах (а.с. 6).

Як було встановлено судом під час розгляду адміністративної справи та не заперечується сторонами, у відповідь позивач отримав листа, у якому Держатомрегулювання України надіслала його запит відповідачу.

У відповідь, позивач від Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки отримав лист за № 33-08/951 від 20.11.2013 року, яким відповідач, посилаючись на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», повідомив позивача про те, що у зв'язку з тим, що запитуваною позивачем інформацією, в частині запиту щодо надання інформації про вперше у період з 01.01.2010 року по 25.10.2013 року змонтовані та введені в експлуатацію джерела іонізуючого випромінювання володіє Головний реєстровий цент Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання, та його запит, в цій частині листом від 20.11.2013 року № 33-10/947 направлено до належного розпорядника, яким є Головний реєстровий цент Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання (а.с. 7).

Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, визначені в ст. 3 Закону України від 13.01.2011р. № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації», в чинній редакції на момент виникнення спірних правовідносин, полягають у обов'язку розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядниками інформації визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, прирівнюються суб'єкти господарювання, які в тому числі володіють іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією)

Державна реєстрація ДІВ здійснюється відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» та у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2000 року №1718.

Положення про Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання і порядок оплати послуг з їх реєстрації, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 року № 847.

Пунктом 1 цього Положення визначено, що Державний регістр джерел іонізуючого випромінювання (далі - Регістр) - єдина державна система обліку і контролю джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), діяльність з якими не звільняється від регулюючого контролю і які вироблені на території України або ввезені чи вивезені через державний кордон, а також власників цих ДІВ, юридичних і фізичних осіб, за якими ДІВ закріплені на праві повного господарського відання або оперативного управління чи знаходяться у їх володінні і користуванні на інших підставах.

Для ведення Регістру на базі державного виробничого підприємства «Ізотоп» було створено окремий підрозділ - Головний реєстровий центр та мережа регіональних реєстрових центрів.

Порядок користування Державним регістром джерел іонізуючого випромінювання затверджений наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства промислової політики України від 18 січня 2000 року № 17/21, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 березня 2000 року за № 167/4388.

Цей Порядок визначає правила та умови користування Регістром, визначає обсяг інформації, яка може бути отримана з Регістру, встановлює види взаємодії Регістру з державними органами, юридичними та фізичними особами, порядок унесення запитів до Регістру, їх форму і зміст. Регістр надає дані про власників ДІВ, про юридичних та фізичних осіб, за якими ДІВ закріплені на праві повного господарського відання або оперативного управління чи перебувають у їх володінні і користуванні на інших підставах, а також про місцезнаходження, кількість, активність і типи ДІВ.

Таким чином на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що інформацією, про яку йде мова у запиті позивача, а саме щодо вперше у період з 01.01.2010 року по 25.10.2013 року змонтованих та введених в експлуатацію джерел іонізуючого випромінювання володіє саме Головний реєстровий центр Державного регістру джерел іонізуючого випромінювання України.

Частиною 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відтак, відповідач відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит ОСОБА_1, у вищезазначеній частині було правомірно направлено належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Під час розгляду справи судом не встановлено, що відповідачем по справі було порушено приписи положень діючого законодавства, чи проявлена бездіяльність під час виконання покладених на нього обов'язків. В свою чергу, позивачем не було доведено обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем його прав, свобод чи інтересів належними та допустимими доказами.

Частиною другою статті 19 Конституції України зобов'язано органи державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.

Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову, однак лише за умови, що встановлено порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 159 - 163, 167, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки про визнання дій протиправними в частині надання відповіді на запит до публічної інформації від 02.11.2013 року не по суті запиту, що вважається неправомірною відмовою в наданні інформації- відмовити повністю.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо рішення було прийняте у письмовому провадженні або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії такого рішення.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі статтею 254 КАС України.

Суддя О.М. Тарасишина

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Південної державної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки про визнання дій протиправними в частині надання відповіді на запит до публічної інформації від 02.11.2013 року не по суті запиту, що вважається неправомірною відмовою в наданні інформації- відмовити повністю.