Постанова

від 11.06.2014 по справі 925/216/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 925/216/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги б/н від 31.03.2014 року Селянського (фермерського) господарства «Вікторія» на рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2014 року

у справі № 925/216/14 (суддя - Гура І.І.)

за позовом Фермерського господарства «Арій»

до Селянського (фермерського) господарства «Вікторія»

про стягнення 20 000, 00 грн

за участю представників сторін:

Від позивача - Чабан М.Г. - керівник,

Від відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

13.02.2014 року Фермерське господарство «Арій» звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до селянського (фермерського) господарства «Вікторія» про стягнення 20 000,00 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до усної домовленості між керівником позивача та керівником відповідача про поставку відгрузку фуражного зерна, позивачем було перераховано на поточний рахунок відповідача 20 000,00 грн, однак відповідач продукцію не поставив, отримані кошти на вимогу позивача не повернув.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.03.2014 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з селянського (фермерського) господарства «Вікторія» (Черкаська область, Драбівський район, с. Мехедівка, ідентифікаційний код 25211442) на користь фермерського господарства «Арій» (Черкаська область, Драбівський район, смт. Драбове-Барятинське, вул. Суворова, 9, ідентифікаційний код 33259065) - 20 000,00 грн боргу та 1 827,00 грн судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішення, відповідач, Селянське (фермерське) господарство «Вікторія» 31.03.2014 року подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, оскільки не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2014 року апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Вікторія» прийнято до провадження та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 19.05.2014 року.

У судове засідання 19.05.2014 року сторони не з'явилися, що стало підставою відкладення розгляду справи на 11.06.2014 року.

Представник апелянта у судове засідання 11.06.2014 року не з'явився, хоча був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином, надіслав клопотання від 05.06.2014 року (вх. № 09-11/8658 від10.06.2014 року) про неможливість участі у судовому засіданні за виробничими обставинами та за станом здоров'я, просив розглянути справу за його відсутності за наявними матеріалами справи.

Представник позивача заперечив доводи скаржника, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

27 вересня 2011 року позивач платіжним дорученням № 298 перерахував на поточний рахунок відповідача 20000,00 грн, з призначенням платежу, аванс за фуражне зерно, згідно рахунку № 12 від 27.09.2011 року. Належним чином засвідчені копії платіжного доручення № 298 від 27.09.2011 року та рахунку № 12 від 27.09.2011 року представлені в матеріалах справи (а.с.9, 27).

За твердженням позивача договір на поставку пшениці між сторонами не укладався, аванс перераховано за усною домовленістю керівників фермерського господарства «Арій» та селянського (фермерського) господарства «Вікторія».

Отримання коштів в сумі 20 000,00 грн відповідачем підтверджено довідкою Драбівського відділення ПАТ «Райфазен Банк Аваль» за № 50 від 26.02.2014 року, згідно якої 29 вересня 2011 року кошти в сумі 20 000,00 грн було перераховано з р/р 26003110025 на р/р 26009283053, МФО 380805, код 25211442, що належить позивачу, згідно платіжного доручення № 298 від 27 вересня 2011 року, призначення платежу: аванс за фуражне зерно по рах. № 12 від 27 вересня 2011 року в т.ч. ПДВ = 3333,33. Кошти в сумі 20 000,00 грн були зараховані на рахунок відповідача № 26009283053 29 вересня 2011 року. Даний факт керівником відповідача не заперечено.

Враховуючи, що відповідачем пшеницю не було поставлено, кошти не повернуто позивач, 31 січня 2014 року направив вимогу про повернення коштів в сумі 20 000,00 грн (а.с.10). Направлення претензії відповідачу підтверджується поштовою квитанцією та описом вкладення в цінний лист від 31 січня 2014 року (а.с.11).

Відповідач на претензію не відповів, кошти позивачу не повернув, що стало підставою звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права. Посилаючись на ст.ст. 526, 610, 611, 1212 ЦК України позивач просить стягнути на його користь 20 000, 00 грн

Відповідач позов заперечив, стверджує, що заборгованості перед позивачем не має, оскільки у липні 2013 року відгрузив фермерському господарству «Арій» фуражну пшеницю в кількості 16 тон на суму 20 000, 00 грн Зерно було доставлено на склад ФГ «Арій» автомобілем ГАЗ САЗ 52. В підтвердження поставки зерна відповідач надав копії накладної № 1 від 21.07.2013 року, податкової накладної № 1/ 2 від 21.07.13 року, податкової декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року, товарно-транспортної накладної від 22.07.2013 року (а.с.18-22).

Оцінюючи представлені в матеріалах справи докази місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не доведено поставку фуражного зерна належними та допустимими доказами.

Місцевий господарський суд вірно дослідив правову природу правовідносин сторін, які мають ознаки договору поставки, який укладено у спрощений спосіб, що відповідає вимогам ст. 181 ГК України , і згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно

Згідно вимог ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України.

Статтею 664 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи, що відповідач не заперечує отримання коштів і навпаки позивачем заперечено поставку зерна, обов'язок доведення поставки належними доказами покладається на відповідача.

Здійснення господарських операцій, в тому числі поставки товарів, продукції, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, якщо таки відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. У відповідності до статті 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні бухгалтерські документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно приписів п. п. 2.4, 2.5 Положення первинні документи повинні містити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Представлені відповідачем копії первинних документів в підтвердження поставки фуражної пшениці не відповідають вимогам зазначеного Закону та Положення, оскільки: накладна № 1 від 21.07.2013 року не містить відомостей про особу, яка отримала товар, через кого отримано товар, чи видавалася довіреність керівництвом отримувача на отримання ТМЦ, підпис невідомої особи не засвідчено печаткою ферменського господарства, відтак ідентифікувати особу, яка отримала товар за даною накладною неможливо.

Представлена в матеріалах справи копія товарно-транспортної накладної від 22.07.2013 року також не є належним доказом поставки товару, оскільки не містить відомостей про його отримання позивачем, чи особою уповноваженою ФГ «Арій», навпаки з даної накладної вбачається, що вантаж взятий для перевезення в с. Мехедівка ( юридична адреса СФГ «Вікторія») та доставлено в с.Мехедівку та с.Бойківщина, однак ФГ «Арій» зареєстровано в с. Драбове-Барятинське і відомостей, що поставку пшениці повинно було здійснено на склад с. Бойківщина відповідачем не надано. Представлена ТТН містить лише відмітки про прийняття автомобіля водієм, та повернення автомобіля водієм, що не може бути підтвердженням поставки товару.

Податкові накладна та декларація з податку на додану вартість не можуть бути підтвердженням здійснення господарської операції без наявності належних первинних бухгалтерських документів, крім того декларація не підписана декларантом.

Місцевий господарський суд правомірно посилаючись на вимоги Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей, затвердженої наказом Мінфіну України від 16.05.1996 № 99 зазначив, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача. Довіреність на одержання цінностей це документ, що фіксує рішення керівництва підприємства-одержувача про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей. Такої довіреності відповідачем не надано.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що передача зерна відповідачем ФГ «Арій» не підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна (кошти) було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Виходячи зі змісту ст. 1212 ЦК України положення цієї статті застосовуються не лише у випадках, коли особа набула майно (кошти) або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), а також, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Установивши факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо поставки фуражної пшениці, надіслання вимоги про повернення сплачених коштів, колегія суддів, з огляду на вимоги ч.2ст. 693 ЦК України, яка передбачає право покупця вимагати повернення коштів, яким останній скористався надіславши претензію про повернення авансу, вказує про наявність правових підстав для повернення позивачу перерахованих авансом коштів, оскільки підстави збереження відповідачем коштів, сплачених за товар, який фактично не було поставлено, відпали, а відтак, відповідач утримує кошти безпідставно і має повернути їх позивачу.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнає обґрунтованими та правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів в сумі 20 000,00 грн

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2014 року у справі № 925/216/14 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Враховуючи вимоги ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за перегляд рішення в апеляційній інстанції покладається на апелянта (відповідача).

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Вікторія» на рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2014 року у справі № 925/216/14 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду Черкаської області від 20.03.2014 року у справі № 925/216/14 залишити без змін.

3.Справу № 925/216/14 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз