Постанова

від 11.06.2014 по справі 911/507/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2014 р. Справа№ 911/507/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,

від позивача - Слєпцова О.Я. (дов. №б/н від 02.04.2014 року),

від відповідача - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

приватного підприємства «Катрін-Транс»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року

у справі №911/507/14 (суддя Лутак Т.В.)

за позовом приватного підприємства «Ян», м. Київ,

до приватного підприємства «Катрін-Транс», м. Київ,

про стягнення 14 400,00 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року приватне підприємство «Ян» (надалі - ПП «Ян», позивач у справі) подало до Господарського суду Київської області позов до приватного підприємства «Катрін-Транс» (надалі - ПП «Катрін-Транс», відповідач у справі) про стягнення 14 400,00 грн. штрафу за неналежне виконання умов договору №б/н на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року у справі №911/507/14 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ПП «Катрін-Транс» на користь ПП «Ян» 14 400,00 грн. штрафних санкцій, 1 827,00 грн. судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки судом встановлено прострочення визначеного договором №б/н на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року строку поставки товару, то вимоги позивача щодо застосування штрафних санкцій, які визначені п. 5.3. договору підлягають задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПП «Катрін-Транс» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить частково скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року у справі №911/507/14 та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 151,30 грн., в іншій частині відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, висновки суду, на думку скаржника, не відповідають обставинам справи. Також скаржник зазначає, що пеня повинна нараховуватися у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на суму винагороди, яку отримав відповідач за надану послугу, за кожен день прострочення поставки товару, а не у розмірі 400,00 грн. за кожен день прострочення такої поставки, як це визначено у п. 5.3. договору №б/н на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2014 року у справі №911/507/14 апеляційну скаргу ПП «Катрін-Транс» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Рудченко С.Г., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 11.06.2014 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий через канцелярію Київського апеляційного господарського суду 29.05.2014 року, позивач просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду №911/507/14 від 05.06.2014 року змінено склад колегії суддів на наступний: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жуг Г.А. та Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.06.2014 року у справі №911/507/14 апеляційну скаргу прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жуг Г.А. та Чорногуз М.Г.

В судовому засіданні 11.06.2014 року представник позивача не заперечував проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача, надав усні заперечення по суті апеляційної скарги, просив колегію суддів рішення суді першої інстанції залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання 11.06.2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, заяв та клопотань не подавав, хоча 19.05.2014 року належним чином був повідомлений про дату та час судового засідання, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення №04116 0528987 8 від 15.05.2014 року.

У зв'язку з належним повідомлення відповідача, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 15.10.2013 року між ПП «Ян» (замовник за договором) та ПП «Катрін-Транс» (виконавець за договором) було укладено договір на транспортне обслуговування №б/н (надалі - договір) (а.с. 9-11).

Відповідно до п.1.1. договору виконавець, діючи в межах даного договору за дорученням і за рахунок замовника, надає послуги з організації перевезень у міжнародних сполученнях.

Згідно із пунктом 1.2 договору організація перевезень замовника здійснюється у відповідності з умовами вказаними замовником у письмовому замовлені, яке узгоджується і підписується сторонами та являється невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.7 договору сторони визначили, що виконавець зобов'язався: інформувати замовника про вимушені затримки транспортного засобу у дорозі, про аварії, інші непередбачувані обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажу.

Виконавець зобов'язаний нести відповідальність за збереження і своєчасну доставку вантажу з моменту передачі замовником вантажу для перевезення по міжнародній транспортній накладній (CMR) до моменту вручення його вантажоодержувачу вказаному в CMR (п. 2.8. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору, за порушення строків доставки, узгоджених сторонами у замовленні, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі еквівалентному 400,00 грн. за кожну добу прострочки доставки вантажу.

Згідно із пунктом 5.6. договору, виконавець несе відповідальність за цілісність, збереження та своєчасність доставки вантажу з моменту передачі замовником вантажу для перевезення по міжнародній транспортній накладній (CMR) до моменту вручення його вантажоодержувачу вказаному в CMR. При залучені третіх осіб до виконання договору, виконавець відповідає за їх дії як за свої власні.

Договір набирає юридичної сили з моменту підписання і діє до 31.12.2014 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п. 9.1. договору).

Заявкою до договору (а.с. 12) сторони визначили, що строк доставки товару вантажоодержувачу за адресою, що вказана у п. 6 даного замовлення - 9 днів від дати оформлення у Київській регіональній митниці в відділі «Західний» вантажу ПП «Ян», дата оформлення товару на митниці вказується на супровідних документах особистим штампом митного інспектора.

Також сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 12.12.2013 року про розірвання договору на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року (а.с 13).

Відповідно до п.1 додаткової угоди сторони встановили, що у зв'язку з неможливістю повного виконання виконавцем обов'язків по договору №б/н на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року сторони вирішили розірвати договір на транспортне обслуговування від 15.10.2013 року, який розривається з 17.12.2013 року.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Аналогічна правова норма міститься у ст. 929 Цивільного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог договору та заявки ПП «Катрін-Транс» здійснив організацію перевезення товару та доставку його вантажоодержувачу тільки 05.12.2013 року, що підтверджується наявними у матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною № 0000183/1 (а.с. 15) та митною декларацією № 839 (а.с. 16-21), хоча відповідно до умов договору та заявки до нього, вантаж повинен був доставлений 30.10.2013 року, оскільки оформлення вантажу у Київській регіональній митниці було здійснено 21.10.2013 року (21.10.2013 року + 9 днів).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилаючись на те, що відповідач свої договірні зобов'язання в частині своєчасної поставки товару не виконав, позивач звернувся з претензією № 224 від 23.12.2013 року (а.с. 22-23) до відповідача з вимогою сплатити суму штрафних санкцій у розмірі 14 400, 00 грн. на підставі п. 5.3. договору. Вказана претензія була отримана відповідачем 08.01.2014 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №04071 1984000 0 від 25.12.2013 року (а.с. 24).

Проте, відповідач на вищезазначену претензію не відреагував, суму штрафних санкцій у розмірі 14 400, 00 грн. не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Колегія суддів зазначає, що відповідач в супереч ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу не надав належних та допустимих доказів, які спростовують позицію позивача, яка викладена у позовній заяві з приводу строків виконання зобов'язання за договором.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при аналізі матеріалів справи було вірно встановлено, що відповідачем допущено прострочення визначеного договором строку доставки товару на 36 календарних днів, оскільки повинен був поставити 30.10.2013 року, а поставив 05.12.2013 року.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 216 та частиною 2 ст. 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі передбаченому договором згідно з частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Крім цього, право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільного кодексу України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, передбаченої п. 5.3. договору, яка не суперечить висновкам законодавства.

Вказаної правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 22.11.2010 року у справі №14/80-09-2056.

Тобто, сторони договору відступили від загального правила та умовами договору передбачили можливість стягнення пені за негрошове зобов'язання за кожен день прострочення у відповідному розмірі, що перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України.

За таких обставин, оскільки судами встановлено, що відповідач прострочив своє зобов'язання в частині своєчасної доставки товару на 36 днів, то суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення 14 400,00 грн. суми пені (400,00 грн. * 36 днів).

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що пеня не повинна перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, колегією суддів не береться до уваги, оскільки приписи чинного законодавства встановлюють такий розмір пені лише щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а умовами договору сторони передбачили, що пеня буде нараховуватися за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині своєчасної поставки. Крім того, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що договір чи п.5.3 договору були визнанні недійсними.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року у справі №911/507/143.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Катрін-Транс» на рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року у справі №911/507/143 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 10.04.2014 року у справі №911/507/143 залишити без змін.

3. Справу №911/507/143 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз