Постанова

від 11.06.2014 по справі 904/8113/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року Справа № 904/8113/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б. суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Промінь" на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2013 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у справі№ 904/8113/13 господарського судуДніпропетровської області за позовомОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Промінь" доОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Литовське" провизнання дій незаконними, поновлення прав та заборону вчиняти певні дії за участю представників сторін:

позивача: Кравченко В.М., дов. від 22.04.2014;

відповідача: Гришечкін В.Б., дов. від 11.01.2014;

Розпорядженням Секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.06.2014 № 02-05/214 для розгляду касаційної скарги у справі № 904/8113/13, призначеної до перегляду в касаційному порядку на 11.06.2014, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Іванова Л.Б., судді - Гольцова Л.А., Козир Т.П.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2013 у справі №904/8113/13 (суддя Кеся Н.Б.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орєшкіна Е.В., судді - Широбокова Л.П., Чус О.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2013 у справі №904/8113/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Також, скаржником надано додаткові пояснення до касаційної скарги по даній справі.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 14.03.2008 власниками квартир та приміщень багатоквартирного будинку №1 по вул.Промисловій (секція 1) та будинку №3 по вул. Литовській (секції 1 та 2) у м.Дніпропетровську, як єдиного житлового комплексу, створено ОСББ "Литовське", місцезнаходженням якого, згідно п.1.1 Статуту, є м. Дніпропетровськ, вул. Промислова, буд.1, вул. Литовська, буд.3.

В подальшому, деякі власники зазначеного багатоквартирного будинку припинили членство в ОСББ "Литовське" та 19.12.2009 створили ОСББ "Промінь" за адресою вул.Промислова,1, у м. Дніпропетровську. 22.10.2009 загальними зборами ОСББ "Промінь" ухвалене рішення про взяття відповідного майна на баланс даної юридичної особи.

Однак, 02.03.2011 згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради № 23/9 ОСББ "Литовське" визнано балансоутримувачем житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та даховою котельнею за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Литовська, 3 (секції 1, 2).

Судами досліджено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2011 у справі № 1/288-10, яке набрало законної сили (постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2011, постанова Вищого господарського суду України від 21.07.2011) задоволено позовні вимоги в частині зобов'язання ОСББ "Литовське" передати на баланс ОСББ "Промінь" житловий комплекс, який включає в себе будинок літ. "А"-9 з вбудованими приміщеннями, розташований по вул. Промислова, буд.1 (секція 1) у м. Дніпропетровську, разом з інженерним обладнанням цього комплексу (водопровід, каналізація, центральне опалення, електропостачання, газопостачання, телефонізація, радіофікація) та відповідною технічною документацією. В частині передачі на баланс ОСББ "Промінь" дахової котельні, розташованої по вул. Литовська, буд. 3 (секція 1) у м. Дніпропетровську в задоволенні позову відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, позивач, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, просив визнати відповідача незаконним балансоутримувачем та заборонити йому експлуатацію дахової котельні, яка фактично розміщена в житловому будинку по вул.Литовській, 3 (секція 1) у м. Дніпропетровську без письмового погодження з позивачем.

Приймаючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, зважаючи на положення Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" зазначив, що дахова котельна є спільною сумісною власністю сторін, яка створювалась за кошти учасників будівництва (пайовиків) у ході дольової участі у будівництві усього житлового комплексу та перебуває на балансі ОСББ "Литовське".

Згідно положень ч. 2 ст. 111 5 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Статтею 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Як передбачено ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку. Неподільне майно не підлягає відчуженню. Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку. Власники приміщень володіють, користуються і у встановлених цим Законом та цивільним законодавством межах розпоряджаються спільним майном. При відчуженні приміщення в жилому будинку право на частку неподільного майна підлягає відчуженню разом з приміщенням без виділення частки в натурі. Об'єкти права спільної власності на майно можуть бути передані в користування фізичній або юридичній особі або групі осіб у разі, якщо це не пов'язано з порушенням прав і інтересів інших співвласників неподільного та загального майна, які охороняються законом.

Згідно зі ст. 186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, надавши оцінку всім документам, доданим до матеріалів справи сторонами, дійшов висновку, що дахова котельна є технічним обладнанням багатоквартирного будинку і належить до неподільного майна, що за визначенням ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" є неподільною частиною житлового комплексу, тому відсутні підстави вважати відповідача неналежним балансоутримувачем спірного майна.

Слід зазначити, що поряд з даним висновком, суди зауважили, що позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права в розумінні ст. 16 ЦК України.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Проте, дійшовши висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту свого права в розумінні ст. 16 ЦК України, судами не враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Така ж позиція висловлена в Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №1-10/2004.

Зазначеної вище думки дотримується й Верховний Суд України (постанова від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11, лист від 01.04.2014 "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України").

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що здійснюючи розгляд справи слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Втім, оскільки суди здійснивши розгляд справи по суті позовних вимог встановили, що позивачем в розумінні ст.ст. 32-34 ГПК України не доведено обставин, на які він послався в обґрунтування позову, то судова колегія касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог відповідають фактичним обставинам справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж заявленого позову.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 111 7 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що доводи скаржника фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції, з огляду на приписи ст.ст. 111 5 , 111 7 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Промінь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.03.2014 у справі № 904/8113/13 - без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР