Постанова

від 02.04.2014 по справі 805/1964/14

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2014 р. Справа №805/1964/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 година 10 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Залмаєвій О.М.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто,

представника відповідача - Прийменка І.Л. - на підставі довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

11 лютого 2014 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Донецькій області (далі - Відповідач або 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області) в якому з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 25 лютого 2014 року та заяви про зменшення позовних вимог від 07 березня 2014 року просив:

1. визнати протиправною бездіяльність 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області із приховування від позивача інформації та з невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні на пенсію за станом здоров'я в сумі 40 311,23 грн.;

2. зобов'язати 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5 661,12 грн.;

3. зобов'язати 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області виплатити позивачу середній заробіток до дня фактичного розрахунку;

4. стягнути з 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області на користь позивача середній заробіток з 04 вересня 2013 року до 31 січня 2014 року в сумі 15 900,00 грн.;

5. стягнути на користь позивача моральну шкоду, спричинену 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області, в сумі 5 000,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що з 01 вересня 1992 року по 03 вересня 2013 року він проходив службу в органах внутрішніх справ та органах Міністерства надзвичайних ситуацій України. Наказом ГУ ДСНС України у Донецькій області від 30 серпня 2013 року № 144 його звільнено зі служби на пенсію за станом здоров'я.

Будучи звільненим зі служби з цієї підстави, позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до положень ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.15.3. Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій України від 10 червня 2008 року № 447.

13 січня 2014 року з листа 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області позивач дізнався, що йому нарахована одноразова грошова допомога при звільненні на пенсію за станом здоров'я в сумі 40 311,23 грн., виплату якої відкладено на невизначений час.

На час звернення до суду із вказаним позовом одноразова грошова допомога ОСОБА_1 виплачена не була, що, за твердженням позивача, свідчило про протиправну бездіяльність відповідача, оскільки посилання на неналежне фінансування державою цієї категорії виплат або відсутність компенсації за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні є безпідставним.

За твердженням позивача, бездіяльністю відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає в тому, що позивач змушений був докладати значних зусиль для забезпечення нормального існування своєї сім'ї, оскільки фактично залишився без роботи з поганим станом здоров'я, а одразу після звільнення пенсія йому не виплачувалася у зв'язку з тим, що відбувалося її нарахування. Внаслідок страждань та хвилювань, спричинених такою бездіяльністю, значно погіршився стан здоров'я позивача, який після звільнення був вимушений тричі лікуватися від гіпертонічного кризу, як в умовах стаціонару, так і амбулаторно. Позивач доводив, що його страждання, хвилювання та відчай посилювалися внаслідок того, що за час протиправної бездіяльності відповідача знецінювалася національна валюта. Крім того, на початку двотисячних років під час масових звільнень внаслідок реформування та реорганізації органів МВС та МНС, позивачу тривалий час затримували виплату заробітної плати, а також виплачували її зі скороченими надбавками, мотивуючи необхідністю виплати вихідної допомоги звільненим пенсіонерам, у випадку позивача має місце зволікання з виплатою належних йому коштів, що свідчить про вибіркове застосування до позивача чинного законодавства. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінював в 5 000,00 грн.

Крім того, позивач стверджував, що відповідачем порушено його право на інформацію, сутність якого полягала у тому, що під час звільнення йому надали інформацію про нарахування вихідної допомоги в сумі 34 650,11 грн., а на його запит від 25 грудня 2013 року повідомили про нарахування одноразової грошової допомоги в сумі 40 311,23 грн.

З урахуванням наведеного та на підставі ч.2 ст.19 Конституції України, ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та п.15.3. Інструкції про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затвердженої наказом Міністерства з надзвичайних ситуацій України від 10 червня 2008 року № 447, ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 Van Duyn v. Home Office) позивач наполягав на задоволенні позовних вимог (а.с.3-5, 52, 66).

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надави письмові заперечення (а.с.20-24, 62-64), сутність яких полягала в наступному.

Порядок проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту визначений нормами Кодексу Цивільного захисту України, введеного в дію з 01 липня 2013 року, та Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593.

Відповідно до ст.101 Кодексу Цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України. На рядовий і начальницький склад служби цивільного захисту поширюється дія Дисциплінарного статуту, затвердженого законом. Час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Тобто є спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють правовідносини, пов'язані з проходженням служби цивільного захисту, які застосовуються переважно над загальними.

Згідно з роз'ясненнями Вищого адміністративного суду України, наведеними у листі від 26 травня 2010 року № 753/11/13-40 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

З урахуванням наведеного відповідач стверджував, що посилання позивача на положення ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним, оскільки ОСОБА_1 проходив службу як особа атестованого складу цивільного захисту і його служба регламентована спеціальними нормами законодавства, а не положеннями Кодексу законів про працю України.

На виконання п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2011 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб» наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2008 року № 447, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 липня 2008 року за № 612/15303 затверджена Інструкція про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, розділом XV якої регламентована виплата грошового забезпечення при звільненні.

Позивач перебував на службі в органах МНС України 21 рік 00 місяців 02 дні.

Належна сума одноразової грошової допомоги складає 34 650,11 грн., крім того компенсація податку з доходів складає 5 661,12 грн. Терміни виплати одноразової грошової допомоги при звільненні Інструкцією не визначені, а виплати проводяться в межах фінансування від надходження коштів на поточний рахунок органів ДСНС України.

Станом на 26 лютого 2014 року одноразова допомога при звільненні позивачу виплачена.

З приводу доводів позивача про надання йому недостовірної інформації про розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач зазначив, що у відповідь на звернення ОСОБА_1 від 26 грудня 2013 року листом від 13 січня 2014 року за № 25 останнього було поінформовано про те, що належна сума одноразової грошової допомоги становить 34 650,11 грн., крім того компенсація податку з доходів, яка складає 5 661,12 грн. і перераховується до Державного бюджету України.

Спеціальним законодавством, яке регулює спірні правовідносини, відшкодування моральної шкоди не передбачено.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених в письмових запереченнях, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки протиправної бездіяльності по відношенню до позивача 4 ДПРЗ ГУ ДСНС у Донецькій області не допускав.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

4 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (ідентифікаційний код 38125746) зареєстрований у якості юридичної особи Виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 06 липня 2012 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 256 102 0000 003582, що підтверджено випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_2 (а.с.48).

В період з 01 вересня 1992 року по 03 вересня 2013 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та в органах та підрозділах цивільного захисту, про що свідчать записи у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 (а.с.6).

26 квітня 2011 року між Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та ОСОБА_1, майором служби цивільного захисту, заступником начальника з державного пожежного нагляду 26-ї самостійної державної пониженої частини Управління МНС в м. Горлівці ГУ МНС України в Донецькій області, укладений контракт по проходження служби в органах і підрозділах цивільного захисту за № 1271/11 (а.с.82-84).

30 серпня 2013 року на підставі рапорту ОСОБА_1, свідоцтва про хворобу № 381 від 19 серпня 2013 року, виданого Лікарсько-експертною комісією при ГУ ДСНС України у Донецькій області, розпорядження начальника ГУ ДСНС України у Донецькій області, посвідчення про приписку до призовної комісії УУ № 523911, виданого Єнакієвським МВК 07 січня 1991 року, подання начальника 4 ДПРЗ (м. Горлівка) Бондарєва О.Ю. ГУ ДСНС України у Донецькій області виданий наказ за № 144 «Про призначення, переведення та звільнення працівників, осіб рядового і начальницького складу, внесення змін до наказу, укладення контрактів, встановлення вислуги років, надання матеріальної допомоги».

Згідно із вказаним наказом відповідно до Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту майора служби цивільного захисту ОСОБА_1, колишнього начальника 29 державної пожежно-рятувальної частини 4 державного пожежно-рятувального загону (м. Горлівка) Головного територіального управління МНС у Донецькій області, який перебував в розпорядженні начальника Головного управління ДСНС України у Донецькій області, звільнено зі служби в запас з постановкою на військовий облік за п.п. 98, 99 пп. «3» (за станом здоров'я); та виключено з кадрів ДСНС України 03 вересня 2013 року.

Вислуга років позивача станом на 03 вересня 2013 року складала: календарна - 21 рік 00 місяців 02 дні, пільгової вислуги позивач не мав (а.с.16).

05 вересня 2013 року 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області ОСОБА_1 виданий грошовий атестат за № 60, відповідно до якого, позивачу належало виплатити вихідну допомогу при звільненні в розмірі 34 650,11 грн.

Розрахунок здійснювався, виходячи з наступних показників: (посадовий оклад 970,00 грн. + оклад за спеціальним званням 125,00 грн. + надбавка за вислугу років у розмірі 35% 383,25 грн. + надбавка за виконання ОВЗ 50% 739,13 грн. + надбавка за ОУС, пов'язані з підвищеним ризиком для життя 25% 273,75 грн. + премія 83,39% 808,88 грн.) х 21 рік х 50% = 34 650,11 грн.

Правильність даних, зазначених в атестаті, позивач підтвердив власним підписом (а.с.8).

Аналогічний розмір одноразової допомоги зазначений у довідці про розмір грошового забезпечення від 05 вересня 2013 року № 61 (а.с.25).

05 вересня 2013 року в обхідному листі позивач власним підписом засвідчив, що претензій до кінцевого терміну виплати коштів він не має (а.с.27).

На час звільнення позивача зі служби цивільного захисту кошти, необхідні для виплати йому одноразової грошового допомоги у відповідача були відсутні, про що свідчать кошторис на 2013 рік (а.с.39-40), план асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2013 рік (а.с.41), довідка про зміни до кошторису на 2013 рік (а.с.42) та довідка про зміни до плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету на 2013 рік (а.с.43).

05 вересня 2013 року 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області надав до ГУ ДСНС України у Донецькій області розрахунок потреби на виплату особам атестованого складу на вересень 2013 року, згідно з яким для проведення розрахунку з ОСОБА_1 відповідач потребував 40 311,23 грн., в тому числі 34 650,11 грн. - одноразова грошова допомога та 5 661,12 грн. - компенсація податку з доходів громадян (а.с.38). Однак вказані витрати ГУ ДСНС України у Донецькій області профінансовані не були.

В подальшому відповідач надав до ГУ ДСНС України у Донецькій області розрахунок потреби на виплату особам атестованого складу станом на 01 січня 2014 року, згідно з яким для проведення розрахунку з ОСОБА_1 відповідач потребував 40 297,03 грн., в тому числі 34 650,11 грн. - одноразова грошова допомога та 5 646,92 грн. - компенсація податку з доходів громадян (а.с.46).

Зміни до проекту кошторису на 2014 рік, а також довідка про зміни до проекту плану асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) на 2014 рік в частині збільшення видатків на оплату праці затверджені керівництвом 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області 20 лютого 2014 року (а.с.49-50).

Витрати на виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги включені відповідачем до розрахунково-платіжної відомості на лютий 2014 року на загальну суму 40 297,03 грн., в тому числі 34 650,11 грн. - одноразова грошова допомога та 5 646,92 грн. - компенсація податку з доходів громадян (а.с.48).

Одноразова грошова допомога в сумі 34 650,11 грн. перехована ОСОБА_1 платіжним дорученням від 24 лютого 2014 року за № 70 (а.с.47) та зарахована на його розрахунковий рахунок 26 лютого 2014 року (а.с.65).

ОСОБА_1 призначена пенсія за вислугу років, що підтверджено пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_4, виданим Пенсійним фондом України 23 жовтня 2013 року (а.с.7).

З приводу надання позивачу інформації щодо розміру належних йому виплат судом встановлені наступні обставини.

25 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Донецькій області із заявою, в якій зазначав, що не отримав нараховану йому одноразову грошову допомогу при звільненні, а тому просив надати наступну інформацію: яка сума одноразової грошової допомоги була нарахована відповідно до діючого законодавства; коли були замовлені ці кошти та коли було направлено платіжне доручення на виплату цих коштів до органів Державної казначейської служби України; яким чином буде проведене нарахування компенсації за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги (а.с.9).

Листом від 31 грудня 2013 року за № 03-16061/201 Державна служба України з надзвичайних ситуацій у відповідь на звернення ОСОБА_1 на «Урядову гарячу лінію» повідомила останнього про те, що належна йому одноразова грошова допомога буде виплачена найближчим часом у порядку черговості звільнення осіб рядового і начальницького складу (а.с.17).

Листом від 13 січня 2014 року за № 25 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України в Донецькій області повідомив позивача про те, що одноразова грошова допомога нарахована у розмірі 40 311,23 грн.; кошти на виплату одноразової грошової допомоги замовлені у ГУ ДСНС України в Донецькій області у вересні 2013 року; у зв'язку з тим, що кошти на виплату одноразової грошової допомоги не надійшли від ГУ ДСНС України у Донецькій області, платіжне доручення до УДКСУ м. Горлівки не надавалося; у відповідності до діючого законодавства України компенсація за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні не передбачена (а.с.10).

Позивач має двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11-12).

У якості доказів на підтвердження погіршення стану здоров'я внаслідок протиправної бездіяльності відповідача позивачем надані виписки з історії хвороби № 7480-1307 та № 7164-1248, а також картка хворого денного стаціонару поліклініки № 561 (а.с.13-15).

Зі змісту вказаних медичних документів слідує, що позивач вважає себе хворим протягом кількох років, коли вперше дізнався про підвищений артеріальний тиск, проходив стаціонарне лікування в кардіологічному відділенні в період з 15 червня 2013 року по 25 червня 2013 року, з 16 серпня 2013 року по 30 серпня 2013 року, з 09 листопада 2013 року по 12 листопада 2013 року, з 22 листопада 2013 року по 30 листопада 2013 року, перебував на денному стаціонарі в період з 05 грудня 2013 року по 10 грудня 2013 року.

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, що встановлено п.2 ч.2 ст.17 КАС України.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Загальні засади комплектування органів управління та сил цивільного захисту, проходження служби цивільного захисту визначає розділ ІХ Кодексу Цивільного захисту України від 02 жовтня 2012 року № 5403-VI.

Згідно з ч.1 ст.99 Кодексу Цивільного захисту України до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.

Трудові відносини працівників органів управління та сил цивільного захисту регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами), що встановлено ч.5 ст.99 Кодексу Цивільного захисту України.

Відповідно до ч.1 ст.101 Кодексу Цивільного захисту України служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу , що затверджується Кабінетом Міністрів України, що визначено ч.2 ст.101 Кодексу Цивільного захисту України.

Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 269 (із змінами та доповненнями) (далі - Положення № 269).

Положення № 269 визнано таким, що втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка офіційно оприлюднена в «Офіційному Віснику України» від 10 вересня 2013 року № 67.

Отже, з урахуванням дії у часі правових норм, застосуванню до спірних правовідносин підлягають правові норми, які містилися у Положенні № 269.

Згідно з п.2 Положення № 269 особами рядового і начальницького складу є громадяни України, які прийняті на службу до органів і підрозділів цивільного захисту і яким присвоєні відповідно до цього Положення спеціальні звання.

Відповідно до ч.4 ст.101 Кодексу Цивільного захисту України час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Ч.1ст.102 Кодексу Цивільного захисту України передбачає, що на службу цивільного захисту приймаються на конкурсній та контрактній основі громадяни України з повною загальною середньою освітою, які відповідають кваліфікаційним вимогам і здатні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров'я виконувати свій службовий обов'язок.

П.5 Положення № 269 передбачав встановлення таких видів служби в органах і підрозділах цивільного захисту: служба за контрактом осіб рядового і начальницького складу; служба (навчання) за контрактом слухачів і курсантів вищих навчальних закладів МНС; кадрова служба осіб рядового і начальницького складу, зарахованих на службу до запровадження служби за контрактом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.103 Кодексу Цивільного захисту України щодо проходження служби цивільного хисту може бути укладено контракт про проходження служби цивільного захисту - з особою, яка призначається на посаду рядового або начальницького складу служби цивільного захисту.

П.2 ч.3 ст.103 Кодексу Цивільного захисту України встановлено, що контракт щодо проходження служби цивільного захисту укладається на строк від трьох до десяти років - з особами, які приймають за контрактом на посади, що заміщуються особами середнього, старшого і вищого начальницького складу.

Відповідно до ч.1 ст.104 Кодексу Цивільного захисту України особам, які проходять службу цивільного захисту, присвоюються такі спеціальні звання: 1) рядовий склад - рядовий служби цивільного захисту; 2) молодший начальницький склад - молодший сержант служби цивільного захисту, сержант служби цивільного захисту, старший сержант служби цивільного захисту, старшина служби цивільного захисту, прапорщик служби цивільного захисту, старший прапорщик служби цивільного захисту; 3) середній начальницький склад - молодший лейтенант служби цивільного захисту, лейтенант служби цивільного захисту, старший лейтенант служби цивільного захисту, капітан служби цивільного захисту; 4) старший начальницький склад - майор служби цивільного захисту, підполковник служби цивільного захисту, полковник служби цивільного захисту; 5) вищий начальницький склад - генерал-майор служби цивільного захисту, генерал-лейтенант служби цивільного захисту, генерал-полковник служби цивільного захисту, генерал служби цивільного захисту.

Аналогічна норма містилася в п.4 Положення № 269.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, маючи спеціальне звання майора служби цивільного захисту, віднесене до старшого начальницького складу, проходив службу цивільного захисту за контрактом, тобто перебував на публічній службі.

Звільнення зі служби цивільного захисту унормовано положеннями ст.106 Кодексу Цивільного захисту України, ч.1 цієї статті встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту проводиться: 1) у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» , і за станом здоров'я придатні до військової служби; 2) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» , або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст.106 Кодексу Цивільного захисту України контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі; 3) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) центральної лікарсько-експертної комісії центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, про непридатність або обмежену придатність до служби; 4) у зв'язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) відповідно до заяви особи, яка звільняється у зв'язку із сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України; 6) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового чи начальницького складу; 7) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом органу управління, формування чи підрозділу, навчального закладу, наукової установи, іншої організації центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, а також центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки; 8) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду; 9) у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії; 10) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 11) у зв'язку з набуттям громадянства іншої держави; 12) в інших випадках, передбачених законом. Контракт припиняється (розривається), а особи начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту також у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого особу притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції».

П.п.98-99, 102 Положення № 269 було передбачено наступне.

Звільнення із служби осіб рядового і начальницького складу проводиться: у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», і за станом здоров'я придатні до військової служби; у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», або визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби, з виключенням з військового обліку.

Контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу, які проходять службу за контрактом, звільняються із служби: 1) після закінчення строку контракту; 2) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі; 3) за станом здоров'я - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до служби; 4) у зв'язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; 6) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу; 7) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту керівництвом відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту; 8) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду або рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення; 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі.

Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які проходять кадрову службу, звільняються із служби: 1) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на службі; 2) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до служби; 3) у зв'язку із скороченням штатів - у разі неможливості використання на службі у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 4) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; 5) за службовою невідповідністю; 6) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду.

Відповідно до п.111 Положення № 269 днем звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби вважається день, з якого їх виключено наказом по особовому складу з кадрів МНС. День звільнення вважається останнім днем служби.

Судом встановлено, що позивач звільнений зі служби цивільного захисту у запас з постановкою на військовий облік за станом здоров'я 03 вересня 2013 року.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 2262) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Право на пенсійне забезпечення на умовах Закону № 2262 мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, що встановлено п. «б» ч.1 ст.1-2 Закону № 2262.

Ч.1 ст.9 Закону № 2262 передбачає, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно з ч.5 ст.9 Закону № 2262 особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, на час звільнення зі служби цивільного захисту мав вислугу років у календарному обчисленні 21 рік 00 місяців 02, що давало йому право на пенсію за вислугою років відповідно до умов Закону № 2262.

Зі служби цивільного захисту позивач звільнений за станом здоров'я, отже, на підставі ч.1 ст.9 Закону № 2262 він мав право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, визначає Інструкція про виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, затверджена наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 10 червня 2008 року № 447, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 липня 2008 року № 612/15303, (далі - Інструкція № 447).

Згідно з п.1.3. Інструкції № 447 до грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу належать: посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абз.1 п.1.4. Інструкції № 447 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, визначених у кошторисі органу управління (підрозділу) на грошове забезпечення особового складу.

Виплата грошового забезпечення при звільненні унормована положеннями розділу XV. «Виплата грошового забезпечення при звільненні» Інструкції № 447.

Згідно з п.15.1. Інструкції № 447 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органу управління (підрозділу), виплата грошового забезпечення провадиться: тим, хто обіймав на день звільнення посади, - до дня здачі справ включно, при цьому на здавання справ надається не більше 10 днів із дня отримання органом управління (підрозділом) наказу про звільнення.

П.15.3. Інструкції № 447 встановлено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до п.15.8 Інструкції № 447 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби мають право на отримання грошової допомоги, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премія).

До вислуги років особам рядового і начальницького складу для виплати грошової допомоги в разі звільнення зараховуються періоди, визначені у п.п.1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», що встановлено п.15.9 Інструкції № 447.

Згідно з п.15.10 Інструкції № 447 особам рядового і начальницького складу, які отримують посадові оклади у підвищених розмірах, грошова допомога в разі звільнення виплачується з урахуванням підвищених посадових окладів.

Наявність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби сторонами не оспорювалася.

Ті факти, що позивач звільнений зі служби 03 вересня 2013 року, а одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в сумі 34 650,11 грн. перехована ОСОБА_1 платіжним дорученням від 24 лютого 2014 року за № 70 та зарахована на його розрахунковий рахунок 26 лютого 2014 року, також не є спірними.

Таким чином, одноразова грошова допомога виплачена позивачу більше ніж через п'ять місяців від дня його звільнення зі служби. Затримку в розрахунку відповідач обґрунтовував недостатністю бюджетного фінансування.

За приписами ч.ч.1-2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства, зокрема, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

За приписами ч.ч.1-2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, в тому числі право на справедливий суд (ст.6), право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13), захист власності (ст.1 Першого протоколу).

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, що передбачено ст.9 Конституції України.

Конвенція та Перший протокол підписані від імені України 09 листопада 1995 року та ратифіковані Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Отже, Конвенція та протоколи до неї, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а Україна повністю визнає на своїй території дію ст.46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки (рішення у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)).

В межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (рішення у справі «Кечко проти України»).

Поняття «власності», яке міститься в ч.1 ст.1 Першого протоколу, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений ст.1 Першого протоколу рішення у справі Broniowski v. Poland).

Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення у справі «Бурдов проти Росії»).

Відсутність коштів не може бути підставою для недотримання державою своїх зобов'язань (рішення у справі «Сук проти України»).

Отже, допущена відповідачем в період з 05 серпня 2013 року по 26 лютого 2014 року бездіяльність, яка полягала у невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Надані відповідачем докази (бюджетні запити, зміни до кошторисів, планів асигнувань тощо) свідчать про вжиття ним заходів, спрямованих на виплату належних позивачу коштів.

Однак, за висновком суду, бездіяльність відповідача полягала у фактичній невиплаті ОСОБА_7 впродовж періоду з 03 вересня 2013 року по 26 лютого 2014 року одноразової грошової допомоги при звільненні, чим порушене право його право власності в розумінні ч.1 ст.1 Першого протоколу.

Позовні вимоги ОСОБА_7 про визнання протиправною бездіяльності 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області із приховування від нього інформації задоволенню не підлягають, оскільки відповідач довів належними та допустими доказами, що своєчасно та в повному обсязі надав позивачу інформацію про розмір належного йому грошового забезпечення.

Так, позивач був ознайомлений зі змістом грошового атестата № 60, в якому визначений розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, а також йому була надана відповідна інформація листами від 13 січня 2014 року № 25 та від 24 лютого 2014 року № 512.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5 661,12 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з грошовим атестатом № 60 розмір одноразової грошової допомоги при звільненні становив 34 650,11 грн., 26 лютого 2014 року сума 34 650,11 грн. підставі платіжного доручення від 24 лютого 2014 року № 70 зарахована на картковий рахунок позивача, про що останній, зокрема, зазначив в своїй заяві від 07 березня 2014 року.

Таким чином, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби, яка становила 34 650,11 грн., виплачена позивачу у повному обсязі. Решта сум, являли собою податкові нарахування на вказану суму і підлягали перерахуванню до бюджету, а не виплаті позивачу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області виплатити позивачу середній заробіток до дня фактичного розрахунку та про стягнення з 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку з 04 вересня 2013 року до 31 січня 2014 року в сумі 15 900,00 грн. також не підлягають задоволенню.

Вказані вимоги заявлені позивачем на підставі ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗПП України).

Так, відповідно до ст.116 КЗПП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст.117 КЗПП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, відповідно до п.2.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за ст.47 КЗПП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст.116 КЗПП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗПП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Спірні правовідносини внаслідок затримки відповідачем виплати на користь позивача одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, яка призначається відповідно до Закону № 2262 та є однією з додаткових соціальних гарантій, встановлених державою для осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

Отже, одноразова грошова допомога при звільненні зі служби має іншу правову природу, відмінну від оплати праці (заробітної плати, грошового забезпечення) як винагороди за виконану працівником роботу (або виконання посадовою особою її службових обов'язків), а тому положення ст.ст.116, 117 КЗПП України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно з ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Ст.56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена; факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду наведені у ст.1167 ЦК України.

Особливості відшкодування шкоди, завданої посадовою особою визначені ст.1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Системний аналіз загальних підстав відповідальності за завдану моральну шкоду з урахування особливостей відповідальності органів державної влади зумовлює висновок про те, що для покладання обов'язку відшкодувати спричинену особі шкоду мають існувати у сукупності такі умови: незаконна (протиправна) поведінка суб'єкта владних повноважень, яка виявилася його рішенні, дії або бездіяльності; спричинення особі шкоди цим рішенням (дією або бездіяльністю); наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою органу місцевого самоврядування та завданою особі шкодою.

Відсутність хоча б однієї з цих умов, виключає можливість покладання на орган місцевого самоврядування обов'язку по відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В порушення вимог ч.1 ст.71 КАС України позивач не довів належними та допустими доказами факт спричинення йому моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між погіршенням стану здоров'я позивача та поведінкою відповідача.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. також не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст.94 КАС України судові витрати на користь позивача з Державного бюджету України присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України в Донецькій області, допущену в період з 05 серпня 2013 року по 26 лютого 2014 року і яка полягала в невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.