Рішення

від 06.06.2014 по справі 906/517/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "06" червня 2014 р. Справа № 906/517/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В. - довіреність від 25.11.13р.;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Адлєр" (м. Київ)

до Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (с. Кропивня, Володарсько-Волинський район, Житомирська область)

про стягнення 58599,10 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 58599,10 грн. заборгованості, з яких: 29400,00 грн. - основний борг; 16170,00 грн. - курсова різниця; 3629,49 грн. - 20% річних; 2362,07 грн. - пеня; 1157,54грн. - інфляційні; 5800,00 грн. - 20% штрафу.

Судове засідання проводилось в режимі відеоконференції.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судове засіданні уповноваженого представника не направив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.

Також відповідачем 06.06.14р. подано суду заперечення на позов, відповідно до яких, останній просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 16170,00грн. курсової різниці, 3629,49 грн. - 20% річних, 2362,07 грн. пені, 5880,00 грн. штрафу та 1157,54 грн. інфляційних.

Судом було вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 02.07.13р. між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець/позивач) та Публічним акціонерним товариством "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" 9покупець/відповідач) було укладено договір поставки №243/З (а.с. 11-13), яким визначено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товару) (п.п. 1.1. договору).

Асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна (п.п. 2.1. договору). Всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною (п.п. 2.2. договору).

Порядок розрахунків погоджено сторонами в п. 5 договору, а саме: покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору (п.п. 5.1. договору). Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.п.5.2. договору).

Оплата товару проводиться наступним чином:

30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 31.07.13р.;

70% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.13р.

Без виставлення рахунку-фактури (п.п. 5.3. договору).

Відповідно до п.п. 8.1. за невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно п.п. 8.2. договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Також сторони п.п. 8.3. договору узгодили, що відповідно до ст. 259 ЦК України строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору та те, що відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Пунктом 8.4. договору передбачено, що покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Крім цього, згідно п.п. 8.6. договору cторони, згідно п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20 % річних.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п.п. 11.1. договору).

Згідно додатку №1 до договору №143/З від 02.07.13р. сторони передбачили наступне: в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де

S - ціна товару на момент проплати;

В- ціна товару на момент підписання;

A2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору;

А1- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 29400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №РН-0000724 від 02.07.13р., довіреністю №12 від 02.07.13р. та актом №РН-0000724 приймання-передачі продукції від 02.07.13р., копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 15-17, 25).

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань утворилась заборгованість перед позивачем, що становить 29400,00 грн.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 29400,00 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 16170,00 грн. курсової різниці.

Суд. проаналізувавши положення діючого законодавства щодо даної вимоги зазначає наступне.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

За приписами статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Суд, перевіривши такі розрахунки, вважає їх правильними та такими, що узгоджується із матеріалами справи та відповідають нормам чинного законодавства.

Заперечення відповідача щодо застосування позивачем курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України станом на 11.04.14р., а не курсу відповідно до дат, зазначених в договорі, як кінцевих до оплати товару, суд розцінює критично, оскільки таких проплат в зазначені дні не було здійснено (в порушення умов договору), що унеможливлює застосування курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України станом на 31.07.13р., 10.09.13р.

Крім цього позивач просить стягнути з відповідача 3629,49 грн. - 20% річних; 2362,07 грн. - пені; 1157,54грн. - інфляційних; 5800,00 грн. - 20% штрафу.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності зі ст. ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Заперечення відповідача щодо пропуску терміну позовної давності при пред'явленні вимог про стягнення пені та штрафу необґрунтовані виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також п.п. 2.5. Постанови пленуму ВГС України №14 від 17.12.13р. передбачено, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість період часу, за який нараховується пеня.

Крім цього, суд вертає увагу на те, що стягнення пені та штрафу не є подвійним стягненням, оскільки п.п. 2.1. вищенаведеної Постанови пленуму ВГС України передбачено, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.04.14р. (штамп господарського суду Житомирської області), тобто до спливу річного строку позовної давності з моменту прострочення виконання покладеного на відповідача зобов'язання, а також позивачем згідно умов договору та діючого законодавства нараховано пеню за більш тривалий термін, ніж встановлено п. 6 ч. 2 ст. 232 ГК України.

Враховуючи вищевикладене та перевіривши розрахунки позивача, що містяться в тексті позовної заяви (а.с. 4,5) суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 2362,07 грн. - пені та 5880,00 грн. - 20% штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови пленуми Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачається: інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунків позивача (а.с. 4-5), розмір 20% річних та інфляційних становить 3629,49 грн. та 1157,54 грн. відповідно.

Перевіривши, наведені в позові розрахунки, суд вважає дані розрахунки вірними, а вимоги обґрунтованими.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду достатніх доказів на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (12111, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, с.Кропивня, ід. код 03743115)

- на користь Приватного підприємство "Адлєр" (юридична адреса: 10007, м.Житомир, вул. Авіаторів,9, ід. код 35954742; пошт. адреса: 03038, м. Київ, вул. Ямська,28а) 58599,10 грн. заборгованості, з яких: 29400,00 грн. - основний борг; 16170,00 грн. - курсова різниця; 3629,49 грн. - 20% річних; 2362,07 грн. - пеня; 1157,54грн. - інфляційні; 5800,00 грн. - 20% штрафу, а також 1827,00 грн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.06.14

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - відповідачу (нарочно відповідно до заяви).