Постанова

від 22.07.2014 по справі 906/517/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

22 липня 2014 року Справа № 906/517/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Сініцина Л.М.

за участю представників сторін:

позивача - пред-ка Бонтлаба В.В. (пост.дов. б/н від 25.11.2013 р.)

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі № 906/517/14

за позовом приватного підприємства "Адлєр"

до публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта"

про стягнення 58599,10 грн.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі № 906/517/14 (суддя Кудряшова Ю.В.) задоволено позов приватного підприємства «Адлєр» до публічного акціонерного товариства «Агропромислова акціонерна компанія «Оранта» про стягнення 58599,10 грн. Відповідно до рішення підлягає стягненню з публічного акціонерного товариства «Агропромислова акціонерна компанія «Оранта» на користь приватного підприємства «Адлєр» 29400 грн. основного боргу, 16170 грн. курсової різниці, 3629,49 грн. 20% річних, 2362,07 грн. пені, 1157,54 грн. інфляційних втрат, 5880 грн. 20% штрафу, а також 1827 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач публічне акціонерне товариство «Агропромислова акціонерна компанія «Оранта» подало апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що позивач не вірно визначив суму боргу з врахуванням курсу долару США станом на 11 квітня 2014 року. Скаржник зазначає, що рахування курсу долара США на міжбанківському ринку станом на день подання позову суперечить п.п. 5.1., 5.2., 5.3. договору щодо визначення курсу долару США станом на день оплати товару. Посилаючись на ст.245 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що поставлена продукція має бути оплачена за встановленою договором ціною. Скаржник зазначає, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 р. «Про удосконалення порядку формування цін» визначено, що формування цін, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. На думку скаржника, вимога про стягнення коштів у зв'язку зі зміною курсу долара США не узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. №1998 р. «Про удосконалення порядку формування цін», що фактично ця сума є збитками кредитора, вимоги по стягненню яких, позивачем не заявлялись.

Скаржник стверджує, що позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань покупцем не підлягають задоволенню, оскільки умовами договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, а нарахована на підставі договору сума процентів за користування чужими грошовими коштами за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання за своєю правовою природою також є пенею, тому таке подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем не узгоджується з нормами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Крім того, скаржник стверджує, що позивач прострочив термін позовної давності на стягнення пені та штрафу враховуючи вимоги частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, частини другої статті 260, статті 261 Цивільного кодексу України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач приватне підприємство «Адлєр» заперечує її доводи, вважає оскаржене рішення законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Спростовуючи доводи апелянта, позивач вказує, що заявлена ним до стягнення сума основного боргу визначена із урахуванням курсу долара США станом на день оплати, визначений договором. Також, посилається на умови договору і вважає надуманими доводи відповідача щодо подвійного стягнення пені та помилкового незастосування до позовних вимог про стягнення пені і штрафу терміну позовної давності. Спростовує твердження скаржника щодо того, що не підлягає до стягнення курсова різниця, посилаючись на ст.ст.179, 189, 198 ГК України. Вважає, що сторони досягли згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни відповідно до формули, і такі умови договору відповідають чинному законодавству.

Представник позивача в судовому засіданні 22.07.2014 р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просить рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі № 906/517/14 залишити без змін.

Відповідач не забезпечив явку представника в судове засідання і не повідомив про причини неявки.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи (зокрема, підтверджено повідомленнями про вручення поштових відправлень відповідачеві - а.с.112, 114), явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.07.2013 р. приватне підприємство «Адлєр» та публічне акціонерне товариство «Агропромислова Акціонерна корпорація «Оранта» уклали договір поставки №243/3, яким визначено умови купівлі-продажу засобів захисту рослин.

За умовами п.2.1 договору асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Згідно з п.п.2.2. договору всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

Відповідно п.4.1. договору приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його передачі від продавця.

Порядок розрахунків погоджено сторонами в п.5 договору, а саме: покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долар США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору (п.п. 5.1. договору). Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долар США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.п.5.2. договору).

Оплата товару проводиться наступним чином:

30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 31.07.2013 р.;

70% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.09.2013 р.

Без виставлення рахунку-фактури (п.п.5.3. договору).

Відповідно до п.8.2. договору сторони погодили відповідальність покупця за прострочення виконання зобов'язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно з п.8.3. сторони, відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до ст.232 господарського кодексу України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Умовами п.8.4. договору передбачено, що покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Крім цього, згідно з п.п.8.6. договору сторони з посиланням на ч.2 ст.625 ЦК України погодили, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20 % річних.

Договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору (п.п.11.1. договору).

Згідно з додатком № 1 до договору № 234/З від 02.07.2013 р. сторони передбачили наступне: в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору сторони, для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B, де

S - ціна товару на момент проплати;

В- ціна товару на момент підписання;

A2- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання договору;

А1- курс долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день перерахування грошей.

Договір та додаток № 1 підписані представниками сторін та скріплені їх печатками /а.с.11-14/.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі довіреності № 12 від 02.07.2013 р. за видатковою накладною № РН-0000724 від 02.07.2013 р. та актом приймання-передачі від 02.07.2013 р. публічне акціонерне товариство «Агропромислова Акціонерна корпорація «Оранта» через представника Крещенка О.М. одержало від приватного підприємства «Адлєр» товар на суму 29400 грн. Видаткова накладна та акт приймання-передачі підписані представниками сторін, скріплені їх печатками, містять посилання на договір № 234/3 від 02.07.2013 р. Товар прийнятий відповідачем без зауважень /а.с.15-17, 25/.

Перелічені первинні документи мають необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за №168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором поставки) і, відповідно, - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Відповідач оплату за отриманий товар не здійснив, заборгованість становить 29400 грн.

Отже, на умовах договору № 234/3 від 02.07.2013 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки, які регулюються нормами пар.1-3 гл.54 Цивільного кодексу України та пар.1 гл.30 Господарського кодексу України. За договором поставки продавець, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Згідно з ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Колегія суддів звертає увагу, що умови п.п. 5.1, 5.3 відповідають наведеній нормі.

Згідно зі ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Оскільки відповідач зобов'язання з оплати товару не виконав, докази сплати коштів суду не надані, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення боргу в сумі 29400 грн. та про задоволення позову в цій частині.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності задоволення позовної вимоги про стягнення 16170 грн. курсової різниці, враховуючи наступне.

Норми ст.189 ГК України передбачено, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Якщо договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідношення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.

Нормами ст.627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зазначена норма кореспондується із нормами ч.2 ст.198 ГК України.

Отже, норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

За статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках та на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, сторонам надано право визначати зокрема, у договорі, грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму грошових зобов'язань.

Згідно з п.5.1. договору покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначається у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентно курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на день підписання даного договору. Товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, за цінами, вказаними у відповідних додатках до договору та скоригованими пропорційно зміні курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару (п.5.2. договору).

Сторони уклали додаток №1 до договору, де визначили суму оплати за формулою в залежності від курсу долара США до гривні на міжбанківському валютному ринку України.

Згідно з п.4 наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. № 193 «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів» курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Оскільки сторонами у належній формі досягнуто згоди щодо можливості зміни обумовленої ціни у визначених ними випадках та визначено спосіб перегляду ціни відповідно до формули, за якою вираховується зміна ціни (п.5.2. договору № 234/З від 02.07.2013 р. та додаток №1 до договору №243/З від 02.07.2013 р.), і така домовленість відповідає вищенаведеним нормам чинного законодавства, з огляду на значне збільшення курсу продажу іноземних валют до гривні у період існування боргу, позовна вимога про відшкодування втрат, пов'язаних зі зміною курсу гривні до її грошового еквіваленту в іноземній валюті (дол. США ), - курсової різниці - є підставною.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок курсової різниці в сумі 16170 грн., колегія суддів дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення курсової різниці в цій сумі є підставною і правомірно задоволена судом першої інстанції з урахуванням умов додатку №1 до договору № 234/З від 02.07.2013 р. та наведених вище норм законодавства.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що посилання скаржника на постанову Кабінету міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 1998 є безпідставним, оскільки її положення не стосуються спірних правовідносин у даній справі.

Оскільки має місце прострочення виконання оплати, є підставними і правомірно, відповідно до умов договору та норм ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст.549-551 ЦК України задоволені судом першої інстанції вимоги про стягнення 2362,07 грн. пені, обрахованої позивачем за період прострочення з 01.08.2013 р. по 11.04.2014 р. від вартості поставленого товару в сумі 29400 грн. та 5880 грн. штрафу, обрахованого як 20% від вартості поставленого товару в сумі 29400 грн.

Так, умовами п.8.2. договору сторони визначили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, і така умова договору відповідає наведеним нормам та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

За умовами п.8.4. договору визначено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару. Такі умови договору не суперечать нормам ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст.549-551 ЦК України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України.

Згідно з п.6 ч.2 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» передбачено, що законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість період часу, за який нараховується пеня.

Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Отже, розрахунки штрафних санкцій, виконані позивачем, відповідають умовам договору та вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відхилення заяви відповідача щодо застосування позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, враховуючи наступне.

До вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Згідно п.2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується норми частини шостої статті 232 ГК України. Даним нормами передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.04.2014 р. (штамп господарського суду Житомирської області), тобто до спливу річного строку позовної давності з моменту прострочення виконання покладеного на відповідача зобов'язання.

Оскільки у договорі термін виконання грошового зобов'язання визначено до 31.07.2013 р. та до 10.09.2013 р., то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, тобто відповідно 30.07.2013 р. та 09.09.2013 р. згідно з ч.2 статті 252 ЦК України (абз. 2 п.1.9. постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Пеня обрахована позивачем з 01.08.2013 р. Враховуючи п.5.3. договору, позивач звернувся до суду з відповідним позовом у межах річного строку, про який визначено у ст.259 ЦК України.

Крім того, сторони відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Також, сторони, відповідно до п.6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років (п.8.3 договору). Такі умови договору відповідають нормам чинного законодавства.

Отже, порушення термінів позовної давності щодо будь-якої з позовних вимог не вбачається.

За умовами п.8.6 договору сторони погодили, що згідно з п.2 ст.625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20% річних.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти, передбачені ст.625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а - особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6- 38цс11).

Стаття 625 ЦК України надає можливість сторонам встановити інший, ніж 3 % річних, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Домовленість сторін у пункті 8.6. договору поставки про стягнення 20 % річних від суми заборгованості відповідає наведеній нормі.

За наведених обставин є підставною і підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача 20% річних в сумі 3629,49 грн., обрахованих за період прострочення з 01.08.2013 р. по 11.04.2014 р. від сум боргу, визначених у накладній на час передачі товару, - на підставі п.8.6 договору та ст.625 ЦК України.

Доводи скаржника про покладення всупереч вимогам ст.61 Конституції України на відповідача подвійної відповідальності у виді пені є безпідставними з огляду на вищенаведене.

Разом з тим, позовну вимогу про стягнення інфляційних втрат колегія суддів вважає безпідставною, оскільки норми ст.625 ЦК України не можуть бути застосовані до ціни у гривні, визначеної з врахуванням курсу іноземної валюти на день оплати товару, в даному випадку станом на 11.04.2014 р. Застосована позивачем курсова різниця до визначення ціни товару на зазначену календарну дату, є додатковим доказом наведеному.

Таким чином, вираження у договорі грошових зобов'язань із прив'язкою до еквівалента в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, колегія суддів вважає, що позовна вимога про стягнення 1157,54 грн. інфляційних втрат не підлягає задоволенню, враховуючи правову природу такого відшкодування втрат від знецінення внаслідок інфляційних процесів саме національної грошової одиниці та з урахуванням умов п.п.5.2 та додатку № 1 до договору.

Рішення суду першої інстанції в цій частині прийняте з неправильним застосуванням вищенаведених норм, тому рішення підлягає скасуванню відповідно до п.4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Судові витрати з вирішення справи у судах першої та апеляційної інстанцій покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" задоволити частково.

Рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 р. у справі №906/517/14 скасувати в частині стягнення 1157,54 грн. інфляційних втрат. Прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Викласти резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (12111, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, с.Кропивня, ід. код 03743115) на користь приватного підприємство "Адлєр" (10007, м.Житомир, вул. Авіаторів,9, ід. код 35954742) 57441,56 грн. (п'ятдесят сім тисяч чотириста сорок одна гриваня 56 коп.), з яких: 29400 грн. (двадцять дев'ять тисяч чотириста гривень) боргу, 16170 грн.(шістнадцять тисяч сто сімдесят гривень) - курсової різниці, 3629,49 грн. (три тисячі шістсот двадцять дев'ять гривень 49 коп.) 20% річних, 2362,07 грн. (дві тисячі триста шістдесят дві гривні 07 коп.) пені, 5880 грн.(п'ять тисяч вісімсот вісімдесят гривень) 20% штрафу; а також - 1790,91 грн. (одна тисяча сімсот дев'яносто гривень 91 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1157,54 грн. (одна тисяча сто п'ятдесят сім гривень 54 коп.) боргу з урахуванням індексу інфляції - відмовити."

Стягнути з приватного підприємство "Адлєр" (10007, м.Житомир, вул. Авіаторів,9, ід. код 35954742) на користь публічного акціонерного товариства "Агропромислова Акціонерна корпорація "Оранта" (12111, Житомирська область, Володарсько-Волинський район, с.Кропивня, ід. код 03743115) 18,04 грн. (вісімнадцять гривень 04 коп.) витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання цієї постанови.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Сініцина Л.М.