Постанова

від 28.05.2014 по справі 826/5291/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2014 року № 826/5291/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача - Житенко І.О.,

представника відповідача - Гаврилюк М.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус-буд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Геліус-буд» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, мотивуючи позовні вимоги тим, що господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», ТОВ НВП «Будтехносервіс» є дійсними та такими, що були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

У позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №000545 та №000546, винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 11 жовтня 2013 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечує, посилаючись на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача суд дійшов висновків про наступне.

Судом встановлено, що з 20.09.13 р. по 26.09.13 р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Геліус-Буд» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року та ТОВ НВП «Будтехносервіс» за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року.

За наслідками проведеної перевірки встановлено порушення п.198.3 п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 383031 грн., в тому числі за квітень 2011 року на 178894 грн., за березень 2012 року на 204137 грн.; п.п.14.1.27 та п.14.1.36 п.14.1 ст. 14, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 397843 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року на 205728 грн., за І квартал 2012 рік на 192115 грн.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №1073/2207/32769878 від 30.09.2013 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Геліус-Буд» (код ЄДРПОУ 32769878) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (код ЄДРПОУ 37653478) за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року та ТОВ НВП «Будтехносервіс» (код ЄДРПОУ 20589354) за період з 01.04.2011 року по 30.04.2011 року.

На підставі акту перевірки та виявлених в ході її проведення порушень контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0005452207 від 11.10.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 383031 грн. за основним платежем та 51035 грн. та податкове повідомлення-рішення №0005462207 від 11.10.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 397843 грн. за основним платежем та 48029 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, вважаючи дані податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті без урахування всіх фактичних обставин, порушують його права та законні інтереси, звернувся до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Як вбачається з акту перевірки позивача та пояснень представника відповідача, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стало те, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС направлено акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (код за ЄДРПОУ 37653478) щодо підтвердження господарських відносин із платником податків за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року від 31.05.2013 року №1870/22-721/37653478.

До ДПІ у Дніпровському районі м. Києва надійшов Акт №5567/22-4/34808709 від 20.12.2012 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «ТРАНС-ІНВЕСТБУД» (код ЄДРПОУ 37808709) щодо підтвердження відомостей по взаємовідносинам з платником податків ПП «ЕВЕРЕСТ» (код ЄДРПОУ 31480476) СГД ОСОБА_3 (НОМЕР_1), ПП «ХЛАДКОМ» (код ЄДРПОУ 33173402) за лютий-квітень 2012 року, складений ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, згідно з яким встановлено нереальність здійснення господарських операцій.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС від ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС отримано висновок від 30.05.2013 року №03-12/05-13/71 щодо відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (код за ЄДРПОУ 37653478), згідно з якими встановлено відсутність факту реального здійснення господарських операцій у березень 2012 року.

Крім того, податковим органом під час перевірки використано акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС №189/23-621-35645596 від 24.01.2012 року про результати зустрічної звірки ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «НВП «Будтехносервіс» (код ЄДРПОУ 20589354) їх реальності та повноти відображення в обліку за період травень 2011 року, який надіслано ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС.

Відповідно до даного акту в ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів (послуг) від ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» до ТОВ НВП «Будтехносервіс» та відповідно від ТОВ НВП «Будтехносервіс» до ТОВ «Геліус-Буд», відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів у ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» та продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Геліус-Буд», які підпадають під визначення ст. 22, ст. 185, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Зважаючи на наведене, судом вбачається, що за результатами зустрічної звірки податковим органом зроблено висновок, що у ТОВ НВП «Будтехносервіс» та ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» відсутнє право на формування витрат по операціях з підприємствами постачальниками у зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ та витрат, так як у ТОВ НВП «Будтехносервіс» та ТОВ «СТС-Сервіс ЛТД» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток по операціях з продажу товарів (послуг) підприємствам-покупцям.

На час проведення перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України), розділ V якого визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

П. 200.2 ст. 200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

Відповідно до п.201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Судом встановлено, що ТОВ «Геліус-Буд» в березні 2012 року мало господарські відносини з ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», в квітні 2011 року - з ТОВ НВП «Будтехносервіс».

Так, між ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт від 07.06.2011 року №07/06-11 на виконання робіт з оздоблення приміщень у вісях 1-8/А-П на відмітці +20,550 та відмітці 29,900 на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп» (підрядник) уклали договір підряду на виконання робіт від 15.03.2012 року №01/03-12 на виконання робіт з оздоблення приміщень у вісях 1-4/А-П на відмітці +0,00, відмітці +4,50 та на відмітці +9,00 на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

Між ТОВ «Геліус-Буд» (генпідрядник) та ТОВ НВП «Будтехносервіс» (підрядник) укладено договір підряду на виконання робіт від 18.03.2011 року №18/3/11 на виконання робіт з улаштування внутрішніх інженерних мереж водопроводу, каналізації, улаштування насосної станції підвищення тиску на об'єкті «Готельно-офісний комплекс з житловими апартаментами на бульварі Тараса Шевченко, 28-30 у Шевченківському районі м. Києва».

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладені дані договори підряду на виконання умов договору генерального підряду від 27.01.2006 року №003/06, укладеного між ТОВ «Геліус-Буд» та ТОВ «Міжнародно-діловий центр», згідно п.2.1 якого позивач взяв на себе обов'язок на свій ризик власними або залученими силами і засобами у відповідності до проектної документації, діючих будівельних норм і правил, а також з дотриманням робочої документації та у визначений договором строк збудувати об'єкти, а замовники зобов'язались надати позивачеві будівельний майданчик, проектну та робочу документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва, прийняти закінчені роботи і оплатити їх вартість у відповідності до договору.

На підтвердження виконання умов укладених між ТОВ «Будівельна компанія Інтер груп», ТОВ НВП «Будтехносервіс» та позивачем договорів, останнім надано копії договорів підряду, розрахунки договірної ціни, акти приймання виконаних підрядних/будівельних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних/будівельних робіт, платіжні доручення, податкові накладні.

При цьому, первинні документи мають всі обов'язкові реквізити, визначені у п.201.1. ст.201 ПК України.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, наявність будь-якої протиправної мети у представників сторін не встановлювалась, отже, доводи відповідача про те, що такі правочини суперечить інтересам держави і суспільства та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, судом до уваги не приймаються, оскільки зібраними під час перевірки та відображеними в акті доказами вони не підтверджуються.

Податковий кредит позивача за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагента, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» встановлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є достовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірним.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за недостовірні відомості про них, які можуть міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, з 01.01.11 року набрала чинності ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої доводи податкового органу про недійсність правочину, що суперечить інтересам держави, повинні бути доведені рішенням суду, яке набрало законної сили.

Відповідачем не надано до суду доказів щодо недійсності правочинів між позивачем та його контрагентами. (Ухвала ВАСУ від 09.07.13 р. справа №К/9991/67466/12).

Частинами 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача, без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Згідно вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. В акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання.

Суд також враховує положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, яким визначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Представник відповідача не надав суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи те, що ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві не надала доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд вважає, що вони підлягають скасуванню як протиправні.

Керуючись ст.ст.94, 158-163 КАС України суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0005452207 та №0005462207 від 11.10.2013 р.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Є.В. Аблов